Літературний дайджест

04.11.2010|09:01|Голос України

Олесь Ульяненко, ділянка №33

Без цього письменника українська література зблідла, померхла і немов накренилася...

Уже понад два місяці немає з нами Ульяна. Саме так — Ульян — називали першого видатного не радянського письменника близькі й не дуже друзі. І понад два місяці — чорною дірою зяє провалля в української літературі, яке не закрити ні «дамськими романами» Куркова, ні рафінованим естетством Андруховича, ні фемінізованими творами Забужко. Всі ці письменники — гордість української літератури. А Ульяна нема.

Другого нема й не може бути


А без Ульяненка українська література зблідла, померхла і немов накренилася. Другого Ульяна нема й не може бути. Звичайно, зараз і тільки зараз перекладаються на англійську та німецьку його твори. Тільки зараз ми довідалися, що доктор Віталій Чернецький з університету Майамі ще 2007-го видав у США літературознавчу книгу англійською «Mappіng postcommunіst cultures: Russіa and Ukraіne іn the context of globalіzatіon», що в перекладі на українську: «Мапа посткомуністичної культури: Росія і Україна у контексті глобалізації». І ця книга, левова частка якої присвячена творчості Олеся Ульяненка, преспокійно продається у google books. Нині ми довідалися, що в декана університету ім. Монаша в Австралії Марка Павлишина є повне зібрання творів письменника, починаючи зі зворушливого метелика «Зимова повість», виданого 1997 року, і закінчуючи скандальною «Жінкою його мрії». Нині в бібліотеці найпрестижнішого колумбійського університету лекторують та вивчають повне зібрання прижиттєвих творів під керівництвом професора, великого поціновувача Ульяненка, доктора Марка Андрійчика. Готуються німецький та чеський переклади. Пишуться біографії.З’ясовується, цей 48-літній чоловік, що так рано пішов від нас, і якого ми так любили поплескувати по плечу, був серйозним прозаїком, яким цікавиться світова україністика. Ось що каже про нього, приміром, один з найавторитетніших україністів світу, котрий торік включив текст Олеся Ульяненка «Угода» в чеському перекладі до «Антології українського оповідання», що вийде наступного року в Чехії, директор видавництва канадського інституту українських студій, доктор Марко Роберт Стех: «Для мене вже перша зустріч з письмом Олеся Ульяненка, а це було читання «Сталінки», яку вважаю одним з найкращих його творів, — викликала почуття контакту з автентичним і неповторним літературним талантом. Правда, талантом, чиє призначення бентежити й непокоїти, викликати неспокій і біль, радше ніж приносити насолоду. В його письмі дуже багато жорстокості, але це не брутальність заради брутальності, та й не спроба епатувати невимогливого читача. Радше навпаки. Як на мене, у своїй суті, Ульяненко — письменник-мораліст мало не середньовічного, точніше барокового складу душі.У цьому контексті завжди влучним мені здавався вибір видавництва «Кальварія» — доповнити текст «Сталінки» фрагментами картин Ієроніма Босха, Петера Бройгеля Старшого. Адже в прозі Ульяненка знайдемо аналогічне, нібито гротескно викривлене зображення людини й суспільства. Як обридливі лиця людей на картинах фламандських майстрів, які замість того, щоб «реалістично» відображати зовнішній вигляд, заглядають у глибину грішних душ, так і ніби перебільшено жорстокі, дегенеровані персонажі Ульяненкових творів мають служити для читача пересторогою перед наслідками душевного звиродніння.Автор бачить і описує людину й суспільство України із метафізичної, апокаліптичної перспективи, виявляючи те рідко видиме, що ховається за фасадом доброзвичайності. Як Босх і Бройгель, Ульяненко бачить і описує своїх персонажів не лише немічними в реальному житті, а й проклятими у вічності. В цьому сенсі ще влучніше, на мою думку, аніж картини фламандців, «Сталінку» доповнили б сцени Страшного Суду із українських барокових ікон. Адже, окрім іншого, Ульяненко органічно український прозаїк».Навряд чи Ульяненко знав про це. Існує безліч історій: про те, як хтось намагався передати йому гонорар у 100 доларів за видрукувану в канадській антології новелу, чи навпаки — намагався не повернути. Це було поза колом його інтересів, він не був знайомий з деканом Павлишиним, професором Андрійчиком, доктором Чернецьким та іншими шанувальниками його таланту за океаном.

Схимник,що ніс свій талант


Він не був обдарованим до грантоїдства, хоча й любив погрожувати, що виїде до Америки і житиме там під мостом. Але, здається, єдиним його закордонним відрядженням був Афганістан, про який Ульян не любив говорити навіть з близькими.Він просто йшов власною дорогою схимника, що ніс свій талант. Мешкав на Позняках в однокімнатній квартирі, де з меблів був тільки продавлений диван та старенький комп’ютер, подарований кимось із друзів. Коли комп’ютер ламався — хтось віддавав йому новий старий комп’ютер. Жив у ситуації вічного безгрошів’я, інколи впроголодь і писав по роману—два на рік. «Вогненне око», «Син тіні», «Дофін Сатани», «Квіти Содому», «Знак Саваофа», «Ангели помсти», «Жінка його мрії». Романи друкував журнал «Кур’єр Кривбасу», а з 2003 року вони почали виходити окремими книжками в різних видавництвах.По смерті Ульяненка залишилося 10 виданих книжок. «Сталінка» перевидавалася двічі, а одинадцята — перше видання «Жінки його мрії» — було знищене видавництвом. Після того, як за зберігання порнографії в Україні почали ув’язнювати на три роки. Ульяненко став для української цнотливої літератури героєм, якого дуже бракувало, — Селіном, Керунком, Буковським, Селбі, Кізі. Він привніс у зашорену цнотливу сільськогосподарську українську літературу, де від кожного тхне кізяком, як казав сам Ульян, міську людину з усіма її янголами і демонами. Хоча, як на мене, — він був українським Достоєвським. Глибоко віруючою людиною, котра досліджувала пороки людські на шляху Бога. Україна могла пишатися таким письменником. Битва за право бути собою І держава віддячила йому сповна. Сірі, зовсім не так освіченні, як професори колумбійського університету чи університету ім. Монаша, держиморди угледіли в його книжках порнографію. Взагалі звинувачення одного з найбільших українських письменників у порнографіі нагадувало картину, на якій ніби недорозвинені діти побачили античну статую у музеї. Вони мали жалюгідний і огидний вигляд. Ці борці за мораль — персонажі Босха та Брейгеля з обкладинки його «Сталінки» — спробували помститися митцеві за те, що виволік їх з пекельних сутінків, де вони у темряві «обтяпували» свої пекельні діла, на яскравий і пекучий світ Божий. І Ульяненко, який разом з простими українцями стояв на грудневому Майдані, за цих людей, за зміни, зробив єдиний можливий для поета вибір: перший повстав проти художньої цензури. І фактично змусив зловісну НЕК (Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі) капітулювати — укласти мирову. Хоча був період, коли його цілком законно могли посадити до в’язниці на три роки — за законом про боротьбу з порнографією, за володіння рукописом власної книжки.Здається, нацистська Німеччина була трохи ліберальніша за демократичну Україну в цьому питанні. І в цій битві, битві за право бути собою, він поліг. За розкіш бути собою інколи доводиться сплачувати життям. І, безперечно, своєю загадковою смертю він поставив крапку, остаточно увійшовши в історію української літератури як легенда. З ним, на жаль, увійшли і його гонителі — як навіки прокляті імена в літературі. Як разом з Шевченком увійшли його кати — вічні носії Каїнової печаті. Нехай публікують скільки завгодно некрологів на своїх сайтах — історія знає, хто звів «українського Достоєвського» в могилу. Тут доречно процитувати Лермонтова: «И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь».Уже зараз можна сказати, що його посмертна слава значно перевершить прижиттєву. І взагалі з цими поетами — в широкому розумінні слова — відбувається дивна штука. Спитайте на вулиці: «Хто такий Тарас Шевченко?», і принаймні кожна друга дитина вам відповість на це запитання. І таке: «Хто був царем за життя Шевченка?». Мовчать, ніхто не знає...Сьогодні минув ще один день, як за право говорити власним голосом загинув лауреат Шевченківської премії, автор понад 20 романів Олесь Ульяненко. Він похований на Байковому цвинтарі у Києві. Ділянка №33. Сходіть, уклоніться...

Мирослав Слабошпицький



Додаткові матеріали

21.08.2010|19:17|Події
У Києві попрощалися із Олесем Ульяненком. ФОТО
28.09.2010|10:50|Події
Збір грошей на пам’ятник Олесю Ульяненку
18.08.2010|14:13|Події
Помер письменник Олесь Ульяненко
28.08.2010|21:59|Події
Олесь Ульяненко. «Пророк». Уривок із роману
27.06.2010|12:34|Події
Олесь Ульяненко. «Свині і перли». Уривок із роману
02.12.2009|23:53|Події
Олесь Ульяненко презентував «Там, де Південь»
10.02.2009|14:05|Події
Олесь Ульяненко та «Жінка його мрії»
02.02.2010|16:04|Події
Олесь Ульяненко: З тінями боротися сенсу немає
04.12.2009|07:10|Події
Олесь Ульяненко: Мій роман «Жінка його мрії» ніхто не цензурував
24.02.2010|09:48|Події
Олесь Ульяненко у Чернігові. ФОТО
Олесь Ульяненко. Инопланетянин
Олесь Ульяненко: «Я не хочу робити попсу»
Есей для Олеся
НЕК без права на скорботу
Олесь Ульяненко: Судячи з того, як усе в Україні складається, думаю, скоро звідси поїду
Олесь Ульяненко: «Жінкам кажу: «Вродлива». Брехати навчився»
Там, де Ульяненко
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.02.2019|11:30
17 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"
16.02.2019|19:01
Письменник Тарас Ващук подарував українській школі в ОАЕ партію видань «Книга-мандрівка. Україна».
16.02.2019|16:46
Вийшла книга "Веремій В´ячеслав. Правда життя журналіста" про загиблого героя на Євромайдані
16.02.2019|14:22
Директор Інституту книги розповіла, які напрями фінансуватимуть у 2019-му
16.02.2019|12:09
«Кімната Джованні» Болдвіна - книга місяця за версією “The Guardian”
16.02.2019|09:50
Львівські митники передали науковій бібліотеці України вилучені раритетні видання
15.02.2019|14:25
У Чернівцях гімназисти подарували книжки онкохворим діткам
15.02.2019|12:39
Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко перетворили на телесеріал
15.02.2019|10:03
У Лондоні Книжковий Арсенал номінували як найкращий літературний фестиваль року
14.02.2019|20:45
Леонід Яковишин – лауреат премії імені Миколи Гоголя


Партнери