Видатні письменники, які народились або жили в Чернівцях – Пауль Целан, Розе Ауслендер, Міхай Емінеску, Іцик Мангер, Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Василь Кожелянко, Ігор Померанцев, – масивним прапорцем нанесли місто на літературну мапу України і світу. Навіть за браком актуальних літературних зірок вони забезпечили Чернівцям славу літературної Мекки, яку проведення Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz лише збільшило. Туристи з України та Європи прямують сюди саме для того, аби зануритися в атмо­сферу дворів і вулиць, які стали місцем зародження літературного міфу. Зараз і влада, й підприємці, й митці Чернівців готові згуртуватися задля того, аби цей міф відродити.
    
Літературні вівторки

У центрі Чернівців міститься дуже затишне Literatur Café, в якому вже більше року відбуваються щотижневі заходи, відомі чернівчанам як «Літературні вів­­торки». «Наші заходи суттєво пожвавили літературне життя міста, – вважає організаторка й ведуча «Вівторків» письменниця Христя Венгринюк. – Люди вже знають: що б не сталося, щовівторка о шостій у нас буде якась імпреза». За останній рік у Literatur Café відбулося понад 50 «Вівторків» і ще близько 15 «позавівторкових» зустрічей, під час яких тут виступили: Ігор Померанцев, Євгенія Кононенко, Маріанна Кіяновська, Таня Малярчук, Дзвінка та Богдана Матіяш, Дмитро Лазуткін.

Директор культурно-мисте­­цького центру «Українська кни­­га» Олег Хавич рік тому запропонував організувати такі заходи Христі Венгринюк та Сашкові Горському – творчому тандемові поетів. «Спочатку в нас були спонсори, – продовжує Христя, – але вже півроку ми працюємо без них. Після цього майже нічого не змінилося, письменники приїжджають так само, як і приїжджали. Просто раніше вони могли ще й отримувати гонорари за свої виступи». Чернівецька публіка на організаторську активність реагує вдячно: зала на 30 місць подеколи збирає до 80 людей. Кав’ярня міститься на другому поверсі книгарні над книжковими полицями, на її стінах висять фотознімки старих Чернівців та портрет Франца Йосифа І, зображення якого в місті можна побачити доволі часто.

Окрім уже традиційних літературних зустрічей приблизно раз на два місяці в Literatur Café відбуваються ще й тематичні вечірки. Одну з них присвятили падінню Берлінського муру. На умовному мурі відвідувачі спер­­шу написали стереотипи, які вони хочуть зруйнувати, а потім завалили його під читання текстів на тему свободи. Ще на одній тематичній вечірці гості читали власну або класичну еротичну поезію. А під час вечорів американської та античної літератури відкриті лекції читали професори-літерату­­ро­знавці. Цікаво, що окрім «Літературних вів­торків» є ще й «Географічні четверги», а згодом тематичні заходи планують прив’язати й до інших днів тижня, зробивши їх періодичними.

Є в Чернівцях і інші заклади, дружні до письменників. Приміром, у Центрі культури «Вернісаж» окрім постійних художніх виставок відбувся театралі­зо­вано-мистецький захід «Переберія». «Це наше слівце, яке означає «перебирання, перевдягання», – пояснює Христя. – Письменники читали свої тексти, а актори якимось чином доповнювали це читання. Напри­к­лад, зі мною виступав мім, який рухався на тему мого виступу».

Епоха Czernowitz

Президент міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czer­nowitz і племінник відомого поета Ігоря Померанцева Свято­слав Померанцев одразу попереджає: «Я не поет, я менеджер». Далі Свято­слав презентує свою ідею, на втілення якої витратив два роки: «Будь-яке підприємство завжди складається з матеріального й інтелектуального ресурсів. Біда нашої країни – відсутність останнього. Моє підприємство – це Чернівці. До нас хочуть їхати, але самої архітектури нашого міста вже замало, потрібна інтелектуальна складова. Ось я й організовую цю складову. Симбіоз потужного матеріального ресурсу Чернівців з інтелектуальним дасть містові прибуток. Усі підприємства, які працюють у сфері обслуговування, а це готелі, кав’ярні, ресторани, книгарні, транспорт і навіть курси іноземних мов, будуть у виграші. Czernowitz (назва Чернівців німецькою, ще один варіант написання – Tschernowitz. – Авт.) відоме в усьому світі як місто літератури, місто німе­цької літератури. Це правда, й цим треба скористатися».

Раніше мрія, а нині вже мета перетворити Чернівці на центр європейського інтелектуального туризму оволоділа серцями багатьох впливових городян. «Мій задум усі сприйняли на «ура», – каже Померанцев, – культурні фонди, мерія та обласна адміністрація, великий міський бізнес. До речі, деякі комерсанти не пов’язані з туризмом, просто вони живуть тут і виховують своїх дітей. Це непогана стратегія розвитку міста, і ми обговорюємо її з мером». Необхідна для втілення таких амбітних планів туристична інфраструктура в Чернівцях уже є, слабує хіба що транспортне сполучення, проте в планах організаторів на наступні роки – прямі чартерні авіарейси з європейських столиць.

«Епоха Czernowitz – 1775–1918 роки, коли Буковиною й Чернівцями володіла Австро-Угорська імперія, – розповідає далі Померанцев. – Це період, за яким плаче вся Європа. Це Атлантида. Відень осучаснів, а Чернівці такими й залишилися – ми й досі бачимо на вулиці гуцулів, хоч і не в постолах, ну вже звиняйте. Але тут люди говорять румунською, українською, російською, польською мовами – в одному місті, одночасно. Між старою доброю епохою й сьогоднішнім днем – бе­зодня. Звучання німецькомовної поезії в Чернівцях – це зв’язок часів». У поетичному фестивалі цьогоріч узяли участь близько півсотні поетів, але щороку їхня кількість зростатиме. Поетичні вечори, сигарно-поетичні та вин­­но-поетич­­ні заходи, фотовистав­­ки, нічна відеоінсталяція «Темп­­ль» під записи канторських співів усесвітньо відомого тенора й громадянина Чернівців Йозефа Шмідта, а також вечірки електропоезії під електронну музику від провідних європейських ді-джеїв – і це ще не вся програма культурного відпочинку.

Мультикультурні будні

Окрім фестивалю Meridian Czernowitz, за його підтримки в Чернівцях відбулися ще три мистецькі акції: вечори молодих українських і німецьких письменників, мультимедійний фотопроект «Людина-і-Тех­­ні­ка» та вечір польської й української літератур, прочитаних під німецьку музику.
«У нас є дуже красивий неоготичний костел, – розповідає про останню акцію її співорганізаторка Христя Венгринюк. – Ми прибрали біля нього територію для нашої акції». Під час підготовки заходу організатори випадково дізналися, що саме 21 червня 115 років тому костелу було присвоєно ім’я «Пречисте серце Ісуса». Через велелюдність вівтар того дня було винесено у двір, а службу вели трьома мовами – польською, українською та німецькою. «Тобто відбувалося щось дуже подібне до того, що й ми хотіли зробити», – захоплено розповідає Христя. Тож у сквері навпроти костелу біля пам’ят­ника Францові Йосифу І запалили сотні свічок, струнний квартет виконував музику Баха, а Остап Сливинський читав влас­­ні вірші й поетичні переклади з польської.

Чернівці – місто не лише з мультикультурною історією, а й із сучасністю. На невеликій відстані одне від одного – Польський та Німецький народні доми, також у місті діє україн­­сько-німець­­кий науково-куль­турний центр Ge­­dan­­kendach, єврейська організація «Хесед-Шушана», поблизу вір­менської церкви стоїть Український народний дім, а недалеко від нього – Румунський народний дім. Це не просто історичні назви, а й дієві культуртрегерські структури, при кожній із яких існують ще й молодіжні організації. А де національне розмаїття – там і діалог культур.
Бізнес усміхнувся митцям

«Сучасне мистецтво має підтримуватись інфраструктурою, – переконаний черніве­цький кіносценарист, неодноразовий переможець «Коронації слова» Володимир Зав’ялов. – Старі форми підтримки, як то національні творчі спілки, себе вичерпали. Що ж до сучасних форм, то чим більше в місті майданчиків, на яких демонструють різні твори мистецтва – виставки фотографії, картин чи літературні читання – тим краще».

Таких місць у Чернівцях справді багато. Зокрема, частину нового бізнес-центру «Квадрат» відвели під мистецькі проекти. «Це творчі майстерні Art Line, організовані молодими людьми, яким трохи більше 20 років, – розповідає Сашко Горський. – Вони відкрили виставкову залу, запрошують туди фахівців із різних галузей мистецтва й навчають усіх охочих». «Когось навіть куратором обізвали, – підтверджує Зав’ялов. – Там є професіонал, який підбирає програму. Уявіть собі – було занедбане місце, яке підприємці перетворили на бізнес-центр. Ніхто від них не вимагав, але з власних розрахунків вони вирішили, що в ньому мають бути й певні мистецькі структури. Це якісь кволі, та все ж таки приклади того, як бізнес, ґрунтуючись на якихось своїх міркуваннях, дає площі під сучасне мистецтво й усіляко сприяє йому. При чому держава не бере в цьому участі».

Так само виставкові центри працюють у супермаркеті «Депот» і торговельному центрі «Панорама-Чернівці» – там поряд із льодовою ареною та біль­ярдом можна відвідати й фотовиставку. «Ми з Христею й іншими поетами були залучені туди до Дня книги, – пригадує Горський, – робили мініперформанс, коли поети мали перетворитися на мистецькі об’єк­ти. Під час читань на нас створювали боді-арт». Також у місті діє маленька приватна галерея «Дзеркало». «Власник крамниці мав кімнату, де міг розмістити канцелярські товари, але захотів мати галерею. Тепер Владислав Готинчан формує в ній експозиції чернівецьких художників» – продовжує Горський.

Живопис у Чернівцях демонструють навіть у стінах мерії та обладміністрації. Митці вважають цей факт симптоматичним. А виходець із Чернівців Анатоль Федірко, який свого часу мав тут кілька сквот-галерей, і дотепер творить на благо рідного міста, стрясаючи його стіни мисте­цькими акціями. На вулиці Головній поблизу магазину «Букініст» художникові відвели частину фасаду, де він періодично презентує свої політично заангажовані витвори мистецтва.

Пожвавлення мистецького життя створює середовище для зростання, тому на поживному ґрунті славетного минулого Чернівців цілком можна виростити не менш успішне майбутнє.

Чернівці (історія в горіховій шкарлупці)  

Терасове місто в зеленій спідниці
Дроздів непідробні трелі
Дзеркальний короп приправлений перцем
мовчав п’ятьма мовами
Циганка читала нам долю на картах
Діти монархії під чорно-жовтим стягом
марили про німецьку культуру
Легенди Баал-Шема Чудеса з Садагури
Після червоної партії в шахи
міняються барви
Валах прокидається – й знов засинає
Семимильні чоботи
в нього під ложем – чимдуж утікає
В ґетто
Бог подав у відставку
Знов переміна знамен:
Молот навпіл розколює втечу
Серп стинає час на сіно

Розе Ауслендер (1901–1988)

Переклад Петра Рихла