Re: цензії

Есеїстка, поетка, медіадослідниця, доцентка кафедри медіакомунікації УКУ Марія Титаренко презентувала книжку «Комунікація від нуля. Есеї для Мані» у київській книгарні-кав’ярні Старого Лева та провезла воркшоп із комунікації

На зустрічі говорили про різні види комунікації від дотику до співів, про те, як діти змінюють спілкування та додають до нього щось нове, а також намагалися комунікувати через дотики. Зустріч модерувала Марія Семенченко. Ми занотували для вас декілька цитат із розмови.

Марія Титаренко:

«Ця книжка для мене як третя дитина. Дуже за нею вболіваю. Із темою комунікації живу вже більше десяти років. І частково було відчуття, що моє око замилилося. Але поява моєї доньки Мані змінила усе. Я почала бачити у цьому понятті нові речі. Донька відчужила від мене комунікацію, яку я знаю. І я почала це аналізувати сама та разом зі студентами – так відкрила для себе новий світ».

«Коли народилася моя дитина, вона вже знала про мене все: мій тембр голосу, запах, я ж лише – як її заспокоїти, погладжуючи колінця. Мені було важко зрозуміти її поведінку, способи комунікувати та потреби. Тому це комунікація від нуля. Так само відбувається, коли приходиш в нову аудиторію – ти починаєш все з початку».

«Комунікація ділиться на проксеміку (просторові рухи) та кінесику (жести). Ми всі звикли до проксеміки – спілкуємося, підходимо до когось. Це цікаво відслідкувати між культурами, наприклад, між японцями та американцями. Це та проксеміка, до якої ми звикли. Але моя дитина каже мені, що їй не видно цього виду комунікації – у магазині чи в касі кінотеатру, навіть в галереї картини вішають на рівні очей дорослої людини. Станьте навколішки – і зрозумієте, що цікаво дітям. Друге – це пісня. Моя дитина в два роки співала більше, ніж говорила. Для дорослих це незвично. Хоча й співи дуже притаманні нашій культурі. Мені здається, що малеча додає тобі нових пазлів у пам´яті. Тільки після народження дітей почала уявляти, як я народилася, як почала ходити, що вигадувала, бо так не пам´ятала, і мама моя це забула. Тому я почала це все записувати. Дитяча логіка дуже прицільна, вони вигадують слова, але вони дуже логічні – “білясніжники”, “зима впала”, а “пасічник” – це той, хто пасе бджіл. Я збираю це в книжечки – “незабетки”, щоб не забути».

Марія Семенченко:

«Коли вперше береш книжку до рук, розумієш, що вона про найпростішу і водночас найскладнішу комунікацію. А під час прочитання виявляється, що є ще багато різних комунікацій: тактильна, співом, смаком тощо. Зрештою авторка занурюється ще глибше. У книзі є цікава метафора про те, що разом із молочними зубами у дітей зникають цікаві підходи в комунікації. Ця книжка – як нагадування нам про те, що ми вміли робити, але забули із часом».