Книжка, яка досліджує стереотипи, книга про світ модного глянцю, книга-пояснення принципів світової політики та дві різні книги про саморозвиток. Широкий спектр нон-фікшн літератури для цікавого читання.

 

Анастасія Герасимова, BBC News Україна

 

Кейт Фокс "Спостерігаючи за англійцями"

Александра Шульман "Всередині VOGUE"

Спенсер Джонсон "Хто взяв мій сир?"

Збіґнєв Бжезінський "Велика шахівниця"

Брендон Вебб "Приціл"

 

 

Після прочитання цієї книжки хочеться лише одного: вирушити у подорож Англією, щоб підтвердити або спростувати дотепні твердження соціальної антропологині Кейт Фокс.

 

У своєму ґрунтовному дослідженні авторка зібрала всі можливі стереотипні уявлення про "англійськість", аби пояснити читачеві їхнє походження, а також навести характерні особливості поведінки, розмов, суспільних зв´язків, які вирізняють рідну Фокс націю.

 

А чому не "британськість"? Бо, як пояснює науковиця, їй цікавіше працювати не з політичним конструктом, а з культурною ідентичністю. Тому, якщо комусь кортить дізнатися більше про шотландців чи валлійців, доведеться шукати іншу книжку.

 

Кейт Фокс намагається не обтяжувати читача термінами, прагне уникнути сухості наукового стилю, жартуючи, іронізуючи й розповідаючи історії власної родини. Виходить чудово, але за усіма пустощами відчувається серйозний підхід і глибока змістовність.

 

Отже, чому англійці так багато говорять про погоду? З яких міркувань під час знайомства не називають своїх імен? Яке значення у класовій ієрархії має мова? Звідки в англійців така феноменальна здатність "організовуватися" в черги? Чому, говорячи про секс, вони не можуть обійтися без жартів?

 

Відповіді на ці та чимало інших запитань криються у "Спостерігаючи за англійцями" ‒ книжці про чудернацькі звички, забобони й навіть поведінкові розлади, що формують окремий світогляд, який для багатьох є недосяжним ідеалом.

 

 

"Історія з життя однієї жінки впродовж надзвичайного року", ‒ так скромно про свою книжку написала Александра Шульман, головна редакторка британської версії найвпливовішого у світі модного журналу, яка обіймала цю посаду понад два десятиліття.

 

Насправді "Всередині VOGUE" є чимось більшим за приватний щоденник, який описує дуже насичений і складний період у професійній діяльності.

 

Шульман документує епоху, створює хроніку модної індустрії та глянцевої журналістики. Її тривале й віддане перебування в обох цих сферах дає авторці повне право вести оповідь відверто, не відмовляючи собі у задоволенні бути втомленою, емоційною, наляканою відповідальністю.

 

Що цікаво, в тексті трапляються дуже приватні моменти, які авторка виносить для широкого кола читачів.

 

Так, Шульман, приділяє увагу материнству. Вона пише про свої почуття до сина, згадує, як плакала перед довгими відрядженнями, залишаючи Сема з нянькою, захоплюється Стеллою Маккартні, яка, маючи успішний бізнес, займається вихованням чотирьох дітей…

 

Так ненав´язливо Шульман вбиває відразу двох зайців: формує образ сучасної жінки, яка шукає і знаходить баланс між роботою і родиною, та доводить що мешканці світу моди теж є звичайними людьми, особливо коли знімають вбрання від haute couture.

 

Гучні імена, тонкощі індустрії моди, внутрішня редакційна кухня, карколомні проекти й полювання на зірок ‒ все це складає яскравий калейдоскоп VOGUE і книжки про нього.

 

Мотиваційна література ‒ штука доволі небезпечна. Створюючи черговий "шедевр" про те, як стати кращою версією себе й почати жити по-новому, автору важко уникнути банальних фраз і думок, цінність яких не витримує критики подруги вашої мами. Але це у наш час. Скажімо, двадцять років тому трава була зеленішою, а автори ‒ більш вигадливими.

 

Книжка американського психолога Спенсера Джонса вийшла 1998 року. Від тоді її переклали понад тридцятьма мовами й продали багатомільйонним накладом. Це не підручник із самовдосконалення, а, скоріше, притча, в якій автор спростовує поширену думку про те, що жити під час змін і мінливостей ‒ не найгірше, що може трапитися з людиною.

 

До чого тут сир? Він ‒ це метафора людських прагнень.

 

"Робота, стосунки, гроші, велика оселя, свобода, здоров´я, визнання, душевна рівновага" ‒ у кожного з нас свій сир, але при цьому спільним для більшості людей залишаються певні поведінкові моделі та реакції на зміни.

 

Джонсон виокремлює таких чотири, усоблюючи їх у персонажах книжки: мишах і крихітних чоловічках.

 

Перші ‒ Нюхар і Бігун, пронюхують зміни й негайно діють, другі ‒ Хмикач і Гмикач, бояться, опираються, але й вміють пристосовуватися. Спостерігаючи за їхніми пригодами у лабіринті життя, читач отримуватиме цінні уроки ефективності дій, сприйняття змін і подолання страхів.

 

 

Геополітика - це велика шахівниця. Кожна партія на ній призводить до перерозподілу економічних і владних сил.

 

На думку Збіґнєва Бжезінського, видатного американського політолога, колишнього радника з національної безпеки президента США Джиммі Картера, останнє десятиліття XX століття засвідчило утворення єдиної глобальної влади. Йдеться, звісно, про гегемонію Сполучених Штатів Америки над Євразією.

У своїй книзі державний діяч міркує над тим, якою має бути державна політика цієї країни, аби "сформувати дійсно дієву в співпраці глобальну спільноту, дотримуючись перспективних тенденцій і фундаментальних інтересів людства".

 

Сприймаючи історію як вчителя, Бжезінський аналізує причини розквіту та занепаду великих імперій минулого, розповідає про зміни домінувань європейських країн у світі, акцентує увагу на культурі - важливій грані глобальної влади, пояснює, як продумана система союзів і коаліцій, на якій базується, зокрема, політичний устрій США, допомагає "оповивати планету".

 

Втім, не все так безхмарно. Одна справа - здобути гегемонію, інша - її поглибити та втримати. Причому від останнього залежить мир і спокій у всьому світі, адже поява суперника автоматично створить велику міжнародну нестабільність.

 

Зберігаючи інтригу всіх дослідів Бжезінського, варто додати, що його книжка - чудовий провідник у світ великої політики без теорій змов, але з чітким економічним, історичним, еволюціоністським обґрунтуванням.

 

 

Повна назва книжки колишнього морського котика, снайпера, керівника школи підготовки спецпризначенців ‒ "Приціл. Як приймати кращі рішення, коли весь світ проти тебе". Навіть те, що в ній передано всю суть видання, не зменшує зацікавлення текстом.

 

Чому військовий вирішив написати книжку із саморозвитку? Як його досвід в Афганістані може знадобитися, скажімо, підприємцю у Києві?

 

Відповіді вже на перших сторінках: дуже часто у житті нам доводиться терміново робити вибір, брати на себе відповідальність за ті чи інші рішення. Як чинити, аби потім не шкодувати?

 

Вебб стверджує, що "чільні принципи, потрібні для досягнення успіху в спеціальних операціях, ‒ це ті ж фундаментальні засади, що потрібні для досягнення чудових результатів у бізнесі".

 

За таким принципом і побудовано "Приціл": досвід у складі морських котиків і його застосування у мирному, діловому житті. Автор, що явно має потяг до викладання, прагне натренувати у читача швидке, самостійне, неординарне думання.

 

Звісно, все перераховане досягається практикою, але оповідь Вебба ‒ несподівана, щира, схожа на пригодницький роман ‒ надихає.

 

Він пише про концентрацію на головній цілі, одержимість улюбленою справою, планування й аналіз ситуації, усвідомлення можливої помилки, постійний саморозвиток, дію як головний чинник руху уперед, прагнення довершеності. Беріть на озброєння, неодмінно знадобиться!