Цьогорічний «Книжковий Арсенал» був присвячений темі майбутнього. Непроста, багатовекторна тема для дискусій, прогнозів і роздумів. Особливо цікаво було, як її обіграють організатори в дитячій програмі, які акценти розставлять, із чим вийдуть до юних відвідувачів, чи зможуть спільно з ними сформулювати бачення майбутнього і місце нинішніх дітей у ньому. «Далі буде!» — так звучала спеціальна тема дитячої програми, яка цього року відчутно відрізнялася від попередніх.

Уже після завершення «Книжкового Арсеналу» я сформулювала для себе, якою ж була цьогорічна дитяча програма. Для мене це була подія-діалог. Подія, що спонукає ставити запитання і шукати відповіді.

ДІАЛОГ ІЗ САМИМ СОБОЮ

Цьогорічні спеціальні гості програми — це люди, які професійно ставлять запитання. Або надихають їх ставити. Серед них — Ева Суссо, письменниця та ілюстраторка зі Швеції, авторка понад 30 книжок для дітей і підлітків. Українською поки що перекладена лише одна її книжка — «Усі запитують чому?» («Видавництво», 2018), в якій вона провокує юних читачів ставити непрості запитання, передусім самим собі, і шукати на них відповіді. Ця книжка спонукає до роздумів про вічні цінності, про сенс буття, про смерть, про природу насилля, про Бога і життя. Часто батьки думають, що діти замалі для таких тем і розмов. Сама ж Ева Суссо зауважує, що вже десь із 6 років діти починають задумуватися над філософськими речами, ставити собі й оточенню запитання «чому?». І тут важливо спрямувати їх до пошуку відповідей.

Ще один гість цьогорічного «Книжкового Арсеналу» — Оскар БРЕНІФ’Є, експерт ЮНЕСКО і директор Паризького інституту практичної філософії, один із найвідоміших у світі спеціалістів з дитячого розвитку, автор філософських книжок для дітей та підлітків. Він ставить під сумнів правильність традиційної системи освіти та пропонує перейти до прямого діалогу з дітьми. Українською мовою до «Книжкового Арсеналу» видавництва «Маміно» та «Дух і літера» спільно видали дві книжки Бреніф’є — «Хто Я?» і «Що Добре, а що Погано?». Сам Бреніф’є на зустрічі з читачами сказав, що видавці вважають його не надто добрим письменником, адже в його книжках немає нічого, крім запитань.

Загалом, зустріч із ним відбувалась у досить неочікуваний спосіб, не кожен міг його прийняти і зрозуміти. Але від цього не ставало менш цікаво. На початку зустрічі Оскар сказав, що маємо сьогодні кілька великих проблем: ми багато говоримо, але зовсім не слухаємо. А ще — поспішаємо і не думаємо. «Дихайте спокійно, дихайте, — казав він тим, хто ставив запитання, — спокійне дихання позитивно впливає на мислення». Власне, свою тезу про поспіх і невміння слухати він втілював і унаочнював під час спілкування з читачами. «Ви дуже напориста, наполеглива жінка, — казав він. — Куди ви так поспішаєте? Чому ви не дослухаєте мене?» — говорив Оскар і не давав прямої відповіді на поставлене запитання.

Його книжки справді наповнені питаннями. Кожну звичну для нас тезу він оточує різними запитаннями, які можуть її спростувати або підтвердити — залежно від відповіді читача. Оскар зауважує, що немає жодного запитання, на яке дитина не змогла б знайти відповіді.

На «Книжковий Арсенал» приїхав і відомий польський письменник Ґжеґож КАСДЕПКЕ. Його «Велика книга почуттів», що українською вийшла у видавництві «Урбіно», — хіт продажів. Через зрозумілі й кумедні історії з життя дитсадкової групи він майстерно вибудовує діалог із малими читачами на досить непросту тему — почуттів та емоцій.

ДІАЛОГ З ІНШИМИ

Цього року на «Книжковому Арсеналі» представили унікальну колекцію «мовчазних книжок» — без тексту — з проекту Silent Books: from the world to Lampedusa and back («Мовчазні книжки: з усього світу до Лампедузи і назад»).

Ця ініціатива виникла як відповідь на хвилю біженців з Африки та Близького Сходу, які прибули на італійський острів Лампедуза в розпал так званої міграційної кризи. Проект передбачав створення першої бібліотеки на острові, якою могли б користуватися як місцеві діти, так і юні мігранти. Сьогодні Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги IBBY має три колекції таких книжок. Одна зберігається в бібліотеці на острові Лампедуза, одна є в основній колекції IBBY, а ще одна мандрує світом. Власне, частину мандрівної колекції могли погортати всі охочі на «Книжковому Арсеналі». Це стало можливим за підтримки Посольства Швейцарії в Україні.

Представити колекцію книжок без текстів приїхала експертка IBBY, старша викладачка Університету Глазго, що в Шотландії, дослідниця дитячої літератури та читання Евелін АРІЗПЕ. Вона розповіла, що книжки без тексту є надзвичайно важливими. Їх можна назвати універсальною мовою, яку зрозуміють діти у будь-якому куточку планети. Такі книжки допомагають дітям зрозуміти одне одного, отримати спільний досвід і почуватися в безпеці. А ще вони формують візуальну грамотність та критичне мислення, спонукають ставити запитання та будувати діалог з іншими.

ДІАЛОГ ІЗ МАЙБУТНІМ

Тема майбутнього була присутня в дитячій програмі у дуже різні способи. Наприклад, цього року відчутним був акцент на нон-фікшн. Космос та біотехнології, інформатика та правознавство, психологія та робототехніка, історія та урбаністика, мистецтво та музика — на фестивалі можна було знайти новинки науково-популярних книжок із дуже різних сфер знань, які спрямовують читачів до пошуків, надихають на пізнання світу, на дослідження, на відкриття, одним словом, підживлюють цікавість до життя. Прикметно, що нарешті почали з’являтися конкурентоспроможні нон-фікшн книжки й українських авторів. Їх ще дуже мало, але тенденція обнадіює.

Ще один проект, безпосередньо пов’язаний з темою майбутнього, — «Знайомство з туконі». Його реалізувала компанія New Cave Media у форматі VR-додатку (віртуальна реальність) за мотивами книжок Оксани Були про туконі та їхній чарівний світ («Видавництво Старого Лева»). Кожен охочий міг вдягнути спеціальні окуляри й вирушити на пошуки туконі у карпатській ліс, степ чи на галявину.

«Приблизно 1800 людей за дні фестивалю мали змогу продивитися цю першу українську віртуальну книжку, шукали та знаходили в чарівному лісі туконі. Це історія про те, як герої книжок починають жити своїм власним життям, виходячи за межі паперових сторінок. Або навпаки — це історія про те, як майбутній читач знайомиться із книжковими героями у незвичний сучасний спосіб, а потім іде до книжки, щоб продовжити це знайомство і дізнатися про улюблених героїв більше. Для мене основна радість від цього проекту — те, що це суцільно наша, українська історія. Сподіваюся, в цього проекту буде розвиток та цікаве майбутнє», — розповідає кураторка дитячої програми Юлія КОЗЛОВЕЦЬ.

ДІАЛОГ ІЗ ПРОФЕСІЙНОЮ СПІЛЬНОТОЮ

Окрім подій для дітей та батьків у програмі були й події для професійної спільноти: видавців дитячої літератури, авторів, ілюстраторів, критиків. Наприклад, відбулася друга всесвітня конференція українських дитячих письменників «Незглибимі проблеми та неосяжні перспективи незбагненної української дитячої літератури», організована простором української дитячої книги «БараБука».

«Попри веселу назву наша зустріч мала серйозну мету. Торік ми вперше провели таку конференцію, зібрали на ній представників професійної спільноти — видавців, авторів, ілюстраторів, — щоб познайомитися наживо, спонукати до створення нових партнерських зв’язків і обговорити, як зробити наше спільне поле діяльності кращим. Цього року центральною темою зустрічі були можливості, які існують в просторі української дитячої літератури, — розповіла «Дню» головна редакторка «БараБуки» Анна ТРЕТЯК. — Дитяча письменниця і дослідниця дитліту Тетяна Стус оголосила про появу нового напряму діяльності «БараБуки» — літературної агенції, яка працюватиме з рукописами і допомагатиме їм стати книжками. Про свої можливості розповіли представники «Видавництва Старого Лева», «Фонтану казок», «Ранку», а також кураторка проекту «ЛакіБукс». Сподіваюся, такі зустрічі професійної спільноти допоможуть кожному із нас досягти нашої спільної мети — робити найкращі книжки для дітей України».

На думку Анни Третяк, фахівцям усіх рівнів книговидання час всерйоз поговорити про створення літагенцій як незалежної, допоміжної ланки між письменниками і видавництвами. «До цієї думки я почала схилятися після низки зустрічей із закордонними авторами. Зокрема, Девід Солой казав, що у Британії видавництва не приймають рукописи від авторів, а лише від літературних агентів — і в цьому є сенс. Літагенції беруться за текст у «сирому» стані, за допомогою професійних знань доводять їх до «готовності» й лише після цього передають у відповідні цьому рукопису видавництва. Наявність в Україні літагенцій полегшила б життя видавцям та позитивно вплинула на якість сучасної літератури для дітей», — вважає Анна.

ДІАЛОГ МІЖ ОРГАНІЗАТОРАМИ І УЧАСНИКАМИ

Цього року організатори «Книжкового Арсеналу» пішли на досить ризикований крок — розділили дорослу і дитячу секції. Видавці дитячих книжок розмістилися у правому крилі будівлі, а дорослих — у лівому. Це викликало дуже різну реакцію серед учасників фестивалю.

Дехто з видавців був розчарований і обурений таким рішенням, апелюючи до падіння продажів. Вони розповідають про збитковість участі в цьогорічному «Книжковому Арсеналі», тому що відвідувачі, які звикли все шукати в лівому крилі, просто не доходили до правого. Інші погодилися, що це загалом правильне рішення, яке, втім, вимагає ще доопрацювання і врахування помилок. Щодо відвідувачів, то тут одноголосне «за»: батькам із дітьми стало легше, просторіше і зручніше перебувати в дитячій секції. Як і доросла секція — відчутно розвантажилась. Але в цьому разі важливим є реакція організаторів фестивалю, які одразу заявили про готовність вислухати всі зауваження і спільно обговорити, як і що можна покращити наступного разу.

«На мою думку, рішення розділити секції було правильним, вчасним і, як для першого року, спрацювало успішно. Фактично я була однією з тих, хто ініціював це. Ми всі усвідомлювали ризики. Дуже вдячні партнерам і учасникам, які зрозуміли це рішення, сприйняли та підтримали. Відгуки — різні. Серед учасників задоволені більше ті, хто стояв у лівому крилі. Розвантаження там було відчутним, це додало комфорту. Але є прорахунки, є помилки, є моменти, які не можна було передбачити. Наразі дуже важливий фідбек від усіх, конструктивні зауваги, пропозиції покращення. Такий зворотній зв’язок дасть змогу зробити роботу над помилками, врахувати недоліки. Далі буде легше, ефективніше, комфортніше», — підсумовує кураторка дитячої програми «Книжкового Арсеналу» Юлія КОЗЛОВЕЦЬ.+

Марія СЕМЕНЧЕНКО. Фото Івана ЛЮБИШ-КИРДЕЯ