Re: цензії

Хоча від самого початку війни на сході він допомагає нашим військовим і тамтешнім жителям: благодійні концерти, вечори, численна гуманітарна допомога — насправді зроблено дуже багато.

Судячи з усього, не менше роботи й попереду. Вже 9 лютого в Києві відбудеться презентація аудіокнижки «Тамплієри», а на 17 лютого в Харкові заплановано рок-концерт за участі гурту «Жадан і Собаки».

Ці проекти благодійні — всі зібрані кошти перерахують родинам загиблих українських військових.

Водночас Сергій Жадан не полишає власної письменницької діяльності: торік презентував поетичну збірку «Тамплієри», а тепер-от обіцяє новий прозовий твір. Про що пише і що збирається робити — розповів «Україні молодій».

«Для когось змінилося все, докорінно. Для когось не змінилося нічого»

— Сергію, що стало основною причиною появи вашого благодійного фонду? Коли виникла ідея його створення?

— Ідея виникла сама собою — ми з друзями третій рік займаємося різними волонтерськими проектами, останнім часом багато говоримо про те, що значно ефективніше й перспективніше не просто вирішувати якісь фінансові питання, а створювати умови, за яких ці питання б не виникали.

Ми багато спілкуємося на Донбасі з освітянами, бібліотекарями, активістами, і нам здається, що значно важливішою сьогодні є повноцінна співпраця з різними структурами та інституціями на Донбасі. Та й не лише на Донбасі. Тому будемо пробувати робити щось разом із жителями східноукраїнських містечок.

Там живе велика кількість талановитих і креативних людей, які іноді потребують просто підтримки, щоб почати робити щось цілком нове. Ось цим ми й хочемо займатися. Хоча цільову адресну допомогу (ремонти, закупівля апаратури й техніки, комплектування бібліотек) культурним та освітнім закладам це теж не скасовує.

— Робота фонду буде передусім спрямована на розв’язання гуманітарних проблем? Можливо, вже можете озвучити найближчі плани.

— У найближчих планах те саме, що ми робимо останнім часом: співпраця зі школами, бібліотеками, культурно-освітніми центрами, підтримка дитячих садочків, інтернатів, лікарень. Про конкретні проекти будемо повідомляти на наших сторінках у соцмережах.

— Ви провадите активну волонтерську діяльність: їздите на схід, у зону АТО. Чи можна сказати, що з 2014-го щось змінилося в мисленні, свідомості тамтешніх людей? У чому це виявляється?

— Там живуть дуже різні люди. Та й не лише там, зрештою. І свідомість у кожного своя. Для когось змінилося все, докорінно. Для когось не змінилося нічого. Нам із друзями щастить на людей розумних, активних і відкритих, тих, хто з зими 13-го включився в життя країни, відчув свою до неї належність, намагається зробити для неї бодай щось. Таких людей немало, якщо чесно, і з кожним днем їх стає дедалі більше.

У чому це виявляється? Та багато в чому. Хтось створює громадські об’єднання й намагається здійснювати громадську діяльність, хтось волонтерить, хтось намагається контролювати дії влади, тиснути на керівництво. Люди прокидаються, розуміють, що це їхня країна і що її проблем, крім них, ніхто не вирішить.

«Жадан і Собаки» — передусім можливість проговорити речі, які є надто плакатними для віршів і надто ліричними для прози

— Торік «Жадан і Собаки» збирали гроші на ініціативу «Подаруй Сашку (Кольченку) побачення з мамою», скільки вдалося зібрати? Нині всі кажуть, що люди стали менше допомагати волонтерам, ви це відчули?

— Ні, не відчув. Знову ж таки — мені, мабуть, щастить на людей. Принаймні всі наші волонтерські ініціативи завжди знаходять широку підтримку — як серед українців, які живуть в Україні, так і серед тих наших земляків, які сьогодні живуть за кордоном. Стосовно Саші Кольченка — ми зібрали 25 000, сума насправді не така велика. Але її, наскільки розуміємо, мало б вистачити на авіаквиток для його матері, щоб вона могла провідати Сашка в російській в’язниці.

— Цього року проект «Жадан і Собаки» святкує 10-річний ювілей. Як святкуватимете — писали, що будуть концерти, скільки приблизно міст плануєте охопити, яка географія? Що змінилося в самому проекті за 10 років?

— Плануємо видання диска з найкращими піснями, які відібрали наші слухачі. Деякі зі старих пісень перепишемо, щоб вони звучали сучасніше та адекватніше. Плануємо також восени ювілейний тур. Зі списком міст визначаємося, єдине місто, з яким уже визначилися, — це Кропивницький. Надто вже гаряче нас приймали там у грудні. Для мене цей проект — передусім можливість проговорити якісь речі, які є надто плакатними для віршів і надто ліричними для прози.

— Багато ваших текстів покладено на музику. Чи були випадки, коли ви відмовлялися віддати комусь власну поезію?

— Ні, такого не було.

— Чи завжди вам подобається результат — як ваша поезія звучить?

— Та ні, звісно. Іноді не подобається.

— Можливо, «Жадан і Собаки» — це намагання, щоб вірші прозвучали саме так, як чує автор?

— Ні. Проект із «Собаками» — це можливість говорити про найголовніше за допомогою тромбона.

Не буде країни — кому потрібні будуть усі наші премії?

— Ви казали, що пишете книжку про війну, вона має вийти цього року — про що ця книжка?

— Це історія двох людей, які намагаються вижити.

— У чому її принципова відмінність від тих книжок про війну, що останнім часом почали з’являтися на книжкових полицях?

— Нікому не буде шкода її головного героя.

— На жаль, реалії такі, що з українськими письменниками, музикантами, акторами журналісти більше спілкуються про їхню громадську діяльність, аніж про творчість. Зазвичай наші митці — це борці за справедливість. Як, на вашу думку, громадська діяльність не заважає розкритися більше, можливо, навіть, здобувати Нобелівські премії, бо вони переважно зосереджені на, власне, українських проблемах?

— Не думаю, що українські митці борються за справедливість заради Нобелівської премії. Якщо серйозно: не буде країни — кому потрібні будуть усі наші премії?

— Днями відбудеться презентація аудіокнижки «Тамплієри». Чому вирішили зробити аудіоверсію?

— Це ідея Ярослава Лодигіна — режисера, з яким ми робимо фільм за «Ворошиловградом». Ярослав працює на радіо «Аристократи», він і запропонував такий формат. Я подумав, що це цікаво. По-перше, у нас справді біда з аудіокнигами — ми працюємо з людьми з вадами зору, вони постійно скаржаться на відсутність таких книжок українською мовою, по-друге, це цікавий формат, який дає можливість літературі звучати цілком інакше.

«Отримають Шевченківську премію всі достойні — тоді й подамся»

— Як обирали тих, хто читатиме ваші вірші і хто обирав, які саме вірші читатимуть?

— Я запросив своїх друзів — музикантів та акторів, когось запросив Ярослав. А вже вони самі обирали, що хочуть читати. Проект благодійний, усі працювали без гонорарів, отримані з продажу та презентації кошти перерахуємо дітям наших загиблих військових.

— Чи маєте політичні амбіції?

— Не маю.

— Торік вас обрали до Комітету з Національної премії Шевченка. Яке ставлення до цієї премії?

— Мені здається, що, оскільки для багатьох ця премія й далі лишається важливою та знаковою, добре було б якоюсь мірою долучитися до її «перезавантаження». До неї можна по-різному ставитися, безперечно. Просто тут така річ: одні, кажучи про неї, згадують найбільш одіозних її лауреатів, а я ось завжди згадую Ігоря Римарука, Василя Герасим’юка, Тараса Федюка, Петра Мідянку. Дивлячись що ми хочемо бачити і в цій премії, і в історії нашої літератури загалом.

— Чи подавалися колись на цю премію самі? Якщо ні, то чому?

— Ні, не подавався. Ось отримають усі достойні — тоді й подамся.

— Кого з письменників читає письменник Сергій Жадан?

— Та всіх. Можливо, дещо хаотично, але в цьому є й свої переваги — ніколи не знаєш, де й коли натрапиш на щось близьке й важливе.

— Як ви все встигаєте?

— Насправді багато чого не встигаю. І дуже побиваюся з цього приводу.

— Поділіться, будь ласка, з читачами нашої газети найновішими поетичними рядками, яких іще не чув ніхто.

Ось і це літо добігає кінця.

Лишає по собі фруктові сади,

подібні на покинутих жінок —

вчитися знову ділитися своєю ніжністю,

вчитися знову любити свою природу.