У новому гостро-сюжетному романі з’являється новий персонаж на ім’я Віденський Упир — маніяк та вбивця, який тероризує Львів. За справу береться львівський комісар Адам Вістович разом із доктором Фройдом. Книжками Богдана Коломійчука уже зацікавилися кіношники й збираються знімати серіал під робочою назвою «Лемберг».

— Богдане, ми сидимо зараз у єврейській кнайпі. У історичній частині Львова. На 23-му Форумі видавців ти презентуєш свою новинку. Розкажи про це.

— Роман «Візит доктора Фройда» — це третя моя книга із серії «Ретро-роман», яку започаткувало видавництво «Фоліо». У цій серії також працює Андрій Кокотюха. Загалом це п’ята моя книжка, якщо говорити про таку собі статистку. «Візит доктора Фройда» — це чергова справа комісара Вістовича, який у моїх повістях жив на початку 20-го століття у Львові. Цього разу, за сюжетом, злочини починаються у Відні, а продовжується в Лемберзі. В цій історії у Вістовича з’являється несподіваний помічник — свою допомогу пропонує доктор Зигмунд Фройд. Йдеться про 1904 рік, і на той час він вже був відомим психіатром. Все це перетворюється в такий собі інтелектуальний поєдинок між поліцейським і маніяком. Всього звісно розповідати не буду, щоб зберегти інтригу.

— Богдане, ти розказуєш про сюжет, а я згадав Шерлока Холмса і професора Моріарті, поєдинок між ними. Нема нічого спільного між ними, себто перегуків із творами Дойля?

— Я підсвідомо чи свідомо використав давній добрий рецепт — безкомпромісний поєдинок представників добра і зла. Це давній сюжет. Так, ми зустрічаємо це, зокрема, в Конан Дойля. Щоправда, моєму випадку Віденський Упир — це персонаж лише роману «Візит доктора Фройда». Він не з’являвся в попередніх історіях, як Моріарті у пригодах Шерлока Холмса.

— Богдане, знаю, що ти полюбляєш історичні реконструкції. Перший роман «Людвисар» написаний на історичному матеріалі. Чи цей напрямок в літературі розвивається? 

— Більше є авторів, які працюють в жанрі історичної прози набагато довше, аніж я. Минулого року, наприклад, на Форумі видавців мав приємність модерувати презентацію роману Юрія Винничука «Аптекар». Ця книга стала для мене справжньою подією, і тому з нетерпінням чекаю, коли з’явиться продовження.

— Ти все прочитав з його творчого доробку?

— Майже все. До того ж цьогоріч знову модеруватиму презентацію нового роману пана Юрія «Цензор снів». Саме тому прочитав цю книгу раніше за інших.

— Богдане, Юрій Винничук відома постать у межах Львова і поза ним. Як відбувається ваша співпраця? Чи можна сказати, що він твій літературний «батько»?

— Думаю, що в якомусь сенсі так. Його «Легенди Львова» досі залишаються для мене дуже важливою книгою. Крім того, Юрій Винничук чимало підказав і порадив мені свого часу. Він був одним із перших, кого я попросив відгукнутися на мій роман «Людвисар». Я досі зберігаю той мейл, де він написав: «Ви пишете добре». Така коротка фраза, яка додала мені впевненості.

— Це пам’ятна річ для кожного молодого письменника, який починає писати. Богдане, з якими літераторами ти спілкуєшся у Львові? Є якісь товариства, групи?

— Не лишень у Львові. Взагалі маю багато друзів серед колег по перу. Регулярне місце зустрічі — Форум видавців у Львові. Інше — Мистецький Арсенал у Києві. Це, мабуть, ні для кого не таємниця. Найчастіше, мабуть, спілкуються все-таки автори одного видавництва.

— У Києві є тусовка видавництва «Смолоскип», яка гуртує їхніх авторів і багато інших тусовок та локацій. Можна сказати, що є тусовка авторів видавництва «Фоліо»?

— Можливо. Наприклад, чотири дні Форуму ми проводимо за спільним стендом. Цьогоріч у мене відмінне товариство: Данило Яневський, Андрій Кокотюха, Володимир Єшкілєв та Євген Положій. Шкода, що в Юрія Винничука окремий іменний стенд.

— Чому ти пишеш саме детективи?

— Не сказав би, що я зосередився тільки на цьому жанрі. Мене просто цікавить авантюрна гостросюжетна проза. «Людвисар» — історичний авантюрний роман. Зараз працюю над його продовженням. Робоча назва — «Король болю».

— Які авантюрні події відбуваються в твоєму житті, що вони надихають тебе на авантюрні романи?

— Найбільш авантюрним періодом у моєму житті було навчання в університеті. Кожна сесія своєрідна авантюра. На жаль, не був найкращим студентом. Інші авантюри закінчувалися добре. Я все ж таки за авантюри, які несуть з собою щось шалене, але позитивне. Найбільшими моїми авантюрами були спонтанні подорожі, коли я беру квиток у один бік і не беру назад.

— Куди ти мандрував?

— Письменник збагачується особливо під час подорожей. Найбільше сюжетів народжується під час мандрів. Подобається мандрувати не лише за кордон, страшенно люблю подорожувати по Україні. Ми маємо прекрасну державу, і тут можуть народитися найяскравіші сюжети.

— Коли я готувався до інтерв’ю, переглядав декілька матеріалів про твою творчість. В одному виданні, де ти, скажімо так, був у лицарських обладунках. 

— Це називається історична реконструкція. Можливо, це був Київ. У далекому 2013 році ми з Дарою Корній на фестивалі Країна Мрій готували приворотне зілля.

— А ти багато займаєшся історичною реконструкцією?

— Чим старшими стаємо я і мої друзі реконструктори, тим рідше збираємося. Моє покоління вже потроху залишає цю справу. Лишаються тільки найвідданіші. Однак приходять молодші. Ті, хто цікавиться історичною реконструкцією та історичним фехтуванням, і це приємно.

— До речі, перед інтерв’ю ти казав, що є пропозиція знімати фільм за твоїм сценарієм.

— Так, звичайно, кіностудія «Film.ua» зацікавилася персонажем, про якого ми говорили, комісаром Адам Вістовичем. Сценарій першої серії вже готовий і є надія, що все складеться добре, в 2017-му році розпочнуться зйомки серіалу «Лемберг».

— Ти організовуєш резиденцію для молодих літераторів і перекладачів. Цікаво нашим читачам дізнатися про неї більше.

— Я куратор цієї резиденції. Ідея виникла в керівництва готельно-відпочинкового комплексу «ТАОР Карпати», що знаходиться неподалік Східниці. Це готельний комплекс, для якого ця ідея є органічною. Там серед абсолютно дикої природи знаходяться дерев’яні будиночки, один із них буде виділено під резиденцію. Зараз уже ми визначили більш-менш склад журі, яке вже готове приймати й читати заявки. Це має бути творчий проект, опис, чим би резидент займався упродовж двох тижнів. І коротка автобіографічна довідка. Всі подробиці можна знайти на офіційній Фейсбук-сторінці резиденції.

— Які очікування від цього проекту особисто в тебе?

— Хочеться запросити якомога більше цікавих людей, які би зреалізували в резиденції найсміливіші та найкреативніші ідеї. Це найголовніші очікування, бо в сучасному світі насправді дуже важко знайти таке місце, де б ніхто не заважав працювати впродовж двох тижнів. Займатися виключно улюбленою справою — саме таку можливість і надає Карпатська Літературна Резиденція.

— Ти думаєш, що за два тижні можна написати роман? Він не пишеться так швидко, рік чи два, це як мінімум.

— Ми пропонуємо написати якусь частину або розпочати його. Що стосується літературного проекту, поезії чи художнього репортажу, це цілком реальний термін.

— Яких авторів ти читаєш сам?

— Стежу за творчістю Володимира Єшкілєва, Юрія Винничука, Андрія Любки, Макса Кідрука, Андрія Кокотюхи, улюблених поетів Іздрика, Жадана, Татчина. Є ще багато невиданих, кого читаю в Фейсбуці.

— Є якісь виняткові автори? Книжки яких ти перечитував не один раз?

— Звісно. Це поезія Пауля Целана, Еліота, Рільке та Герберта. Часто перечитую «Степового вовка» Гессе. Серед улюблених також «Пан» Кнута Гамсуна та «Хозарський щоденник» Мілорада Павича. Окремо від усіх для мене «Цинамонові крамниці» Бруно Шульца. Можна продовжувати довго. І для цього, мабуть, знадобиться окрема розмова.

Спілкувався Яр Левчук