Проте є й такі, що не читають жодної літератури, наприклад, продовжуючи родинні традиції щодо виховного процесу. Відповідно немає й універсальних книг, довідників чи енциклопедій про вагітність, виховання чи по догляду за дитиною.

Ця добірка має на меті лише представити якісну літературу, а процес вибору зажди буде індивідуальним. Таким чином ми зумисне не порядкували книги за якоюсь системою розташування. Тут лише ті книги, які здобули популярність серед українських читачів (написані чи перекладені українською мовою). Можна зауважити, що більшість книг вийшли останніми роками, що свідчить про популярність та потрібність книг такого штибу.

Памела Дракермен Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі 

Переклад з англійської Вікторії Наріжної. – Критика, 2013. – 320 с.

Розповідь американки, котра переїхала з сім’єю до Парижа можна назвати й автобіографічною, і репортажем, і порівняльним посібником двох методів виховання: американського та французького. В будь-якому випадку це цікаве, місцями жартівливе, але часто серйозне в силу теми чтиво. Від щирих розповідей про власний досвід вагітності, народження доньки, другої вагітності і народження синів-близнюків, від зізнань подруг, колег чи сусідів про їхні (французькі) методи виховання – до майже наукового історичного екскурсу підходів та розуміння виховання у Франції. Оскільки авторка зростала в американському середовищі, то багато порівнює: зокрема про виховання «дитини-короля» в США та про свободу в певних межах у Франції.

Проте вважати цю книгу посібником для виховання не варто. Це радше представлення двох підходів, двох крайнощів. Так, наприклад, новоспечені французькі матусі нехтують грудним вигодовуванням, насамперед дбаючи про красу свого тіла, а також не прив’язуючи себе годуванням до немовляти, бо через 2-3 місяці повертаються на роботу. Цього від них очікує і чоловік, і суспільство, та й самі вони не прагнуть засиджуватися у декретній відпустці.

Звісно, авторка подає безліч практик щодо виховання: обов’язок вітатися зі старшими і приймати повноцінну участь у спілкуванні (тут ціла філософія такого звичаю та навіть вимоги), культура споживання їжі, (починаючи з ясел), поєднання свободи та дисципліни, самостійності та контролю тощо. Тож навіть якщо вам не підійде жоден із методів, книга варта прочитання бодай для загального розвитку.

Джон Медіна Правила розвитку мозку дитини 

Переклад  з англійської Тетяни Рабчак. – Наш Формат, 2015. – 376 с .

Це не посібник із фізіології дитячого мозку. Це також не медична книга про функціонування дитячих звивин. Це напрочуд легка та безмежно цікава розповідь про вагітність, народження та життя дитини. Автор не нав’язує теорій, не говорить про єдиноправильні методи. Він оперує фактами та дослідженнями, вибір довіряти чи ні яким він залишає читачеві.

Тут і про внутрішньоутробний розвиток дитини, зокрема про зір, нюх та слух, і про важкий перший рік сім’ї після появи немовляти та застереження і поради, як протриматися та не розлучитися (дещо перебільшено, може відлякати молодих пар народжувати), і про роль іграшок та спростування так званий розвиваючий комерційний мотлох, і про дитячий сон та два найпоширеніші підходи: NAP та CIO.

Бажано читати ще до вагітності чи бодай до пологів, щоби не пропустити шмат корисної інформації та знань.

Наталія Чуб Куди подівся мій тато? Виховуємо щасливих дітей у родині без батька

Віват, 2015. – 272 с.

З назви можна зрозуміти цільову авдиторію цього видання – матері, які виховують дитину без батька. Авторка, український психолог Наталія Чуб, зазначає на початку книжки називає різні причини такої ситуації: розлучення, далекі довготривалі відрядження, нещасні випадки тощо. Але проблема залишається для таких матерів спільною.

Вона розглядає кожен випадок поокремо, враховуючи особливості ситуації. Книга складається з трьох основних розділів, присвячених трьом складовим сім’ї (навіть якщо одна і них відсутня, тобто батько): дитина, тато і мама.

Як зрозуміти почуття дитини, що росте без тата, як зрозуміти роль батька в сім’ї, і головне – як самій мамі впоратися з цим усім. Важливо, що книга, попри велику кількість порад та пояснень, налаштовує матерів на оптимізм та вселяє надію на всемогутність матерів-одиначок.

Вікторія Горбунова Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Майстер-клас для мам і тат

Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. – 400 с.

Назва книги повністю відповідає її змісту. І хоча сама назва звучить претензійно та з певним викликом, можливо навіть непідйомним для батьків, котрі намагаються впоратися з якоюсь із цих категорій своїх чад, то насправді ви тут не знайдете якихось таємних розшифровок та секретів. На превеликий подив, усе логічно та природно.

Причини усіх дитячих проблем слід шукати в батьках – у їхній поведінці між собою, у спілкуванні з дітьми тощо. На кожну із перелічених у темі категорій дітей авторка, практикуючий психолог, дає дуже прості відповіді, підкріплені власним або професійним досвідом своїх клієнтів.

Хоча багато зі згаданих проблем можуть з’явитися реально вже після 2 років дитини, але варто читати раніше, аби бути озброєним при перших проявах дитячих сліз, істерики, хитрувань тощо. Адже потім доведеться прикласти набагато більше зусиль, аби викорінювати це зло – спершу маленьке, але потім воно розростеться.

Адель Фабер, Елейн Мазліш Мистецтво спілкування з дітьми. Вдома та в школі

Країна мрій, 2012. – 240 с.   

Якщо ви прочитали попередню книжку, то теми, котрі обговорюються тут, вже не звучатимуть для вас чимось новим та досі нечуваним. Адель Фабер та Елейн Мазліш у цікавій форму постійного вчительського, батьківського та батьківсько-вчительського діалогів викладають всі основні проблеми, які виникають у батьків та вчителів, пов’язані з навчально-виховним процесом.

Вся книжка – це майже суцільні приклади та історії. І вони тут не просто для того, аби було цікаво читати, а яскраво ілюструють ті правила, які хочуть донести до читача автори. Читати варто, коли дитина вже йде до школи чи бодай у садок.

Основні тези книжки базуються на раніше виданому та більш відомому дослідженню «Як слухати, щоб діти з нами говорили. Як говорити, щоб діти нас слухали» ( Свічадо, 2010. – 300 с ). В будь-якому випадку, прочитання бодай однієї з цих книг стане дуже корисним поповненням вашого арсеналу щодо ведення війни, даруйте – спілкування з вашими чарівними дітками.

Ірена Карпа Baby travel. Подорожі з дітьми, або як не стати куркою

Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. – 208 с.

Ті, хто не є шанувальниками творчості та стилю письма Карпи, можуть дещо скептично поставитися до цієї книжки. Але є всі шанси, що скепсис розвіється вже з перших сторінок прочитання. Так, стиль авторки незмінний – безпосередність висловлювань, відверті розповіді та гумор навіть там, де вже майже не смішно. І саме на цьому й тримається оповідь.

Історії про подорожі з двома доньками, котрі лише на 11 місяців різняться у віці. І це не мандрівки преміум-класом літака чи комфортним швидкісним потягом, багатозіркові готелі та супровід няньок. Карпа божевільна у своїх витівках: Індія з двома ще малими дівчатками, гори на п’ятому місяці вагітності, екстрим на Балканах, нюанси європейського мандрівного досвіду тощо.

Цінними є так звані лайф-хаки від Карпи: щодо іграшок, їжі, одягу, гігієни та іншого, що важливо для батьків під час подорожей з дітьми (і навіть з тваринами). Не хочеться надмірно хвалити цю книжку, але вона справді цікава та унікальна своєю реалістичністю, простотою, відвертістю та справжнім досвідом. А для тих, хто ще вагатиметься, чи погляди Карпи співпадають з їхніми, варто на початок замість анотації почитати короткий розділ «Філософія батьківства».

Єдине, чого не вистачає текстам цього видання – це хронологічної послідовності та грамотного коректора.

Наталія Чуб 100 батьківських «чому?». Відповіді досвідченого психолога

Віват, 2015. – 368 с.

100 запитань – 100 відповідей. І це зовсім небагато, судячи з широкого кола тем, на яку звертає увагу авторка. Та й для новоспечених батьків ця цифра не видасться великою – щодня в них зринає стільки нових горизонтів незвіданого досвіду, скільки наївних і водночас життєвоважливих запитань, що товсті довідники Бенджаміна Спока чи Доктора Комаровського разом з усіма інтернет-ресурсами видаються малопомічними.

Розділи складені згідно з віковими параметрами дитини. Але запитання у кожному з розділів невідомо як класифіковані – тут і про фізіологічні аспекти, і про вибір коляски, манежа чи ходунків, і про режим сну та графіки годувань. Тобто про все, але в хаотичному порядку. Зрештою, книгу й не варто читати від першої до останньої сторінки, а можна використовувати як довідник, шукаючи відповіді на власні нагальні конкретні потреби.

Ті питання, що стосуються психології та виховання дитини, видається, розкриті якнайкраще – все-таки це безпосередня ділянка авторки. А такі речі, як наприклад, слінгоносіння можуть бути гостро розкритиковані досвідченими слінгомамами (ставити в один ряд слінги та кенгуру, називати слінгами лише май-слінги тощо). Хоча звісно, такі та багато інших питань неможливо розкрити у кількох абзацах, тому Наталія Чуб радше окреслює напрямні правильних відповідей, бодай лаконічно та спрощено описуючи суть проблеми.

Поза тим книга корисна та потрібна якраз через охоплення широкого спектру питань та проблем.

Христя Слободян Диво-пристрої для щойно-мам

Віват, 2015. – 112 с.

На це яскраве та стильне видання для молодих мамусь одразу кидаєш око в книгарні. Книга відрізняється своїм горизонтальним форматом, сіро-оранжевою гамою обкладинки та таких самих ілюстрацій чи навіть коміксів всередині. Змістовно текст поділено на три розділи, що стосуються «перших уроків виживання», потім самоорганізації, тоді трішки «мамської філософії» та декількох незвичних додатків на кінець. Які ж такі незвичні пристрої попридумувала авторка? Чому пристрої? І чому саме для новоспечених мамусь?

Книга можу розчарувати тих, хто налаштувався отримати тут прості та чіткі рецепти спокійного дня та тихої ночі молодих батьків. Адже всі пристрої називаються диво-пристроями, адже вони магічні і таємничі. Серед таких диво-пристроїв «Куля ясновидця, що переносить у щасливе майбутнє», «Інформаційне табло нагальних потреб усіх членів сім’ї», «Пульт для вимкнення зайвого шуму та надокучливих порад», «Кишенькова команда роботів для образу розкішної жінки», «Робот-секретар для планування та оптимізації дня», «Пластирі для нормалізації рівня стресу та маминого терпіння». Одне слово, їх не існує, на відміну від уяви, безмежної фантазії, можливості мріяти та банально – просто прилаштовуватися до нового стилю життя із новою особою в домі, не перетворюючи це на тягар, а намагаючись іноді з гумором, терпінням і  любов’ю вирішувати мільйон нових проблем.

Бруно Ферреро Ваші діти мають лише вас!

Переклад з італійської Костянтина Зінченко. – Свічадо, 2015. – 232 с.

Немає жодних підстав уникати цієї книжки, написаної про виховання дітей священиком-монахом. Здавалося б, що така несімейна людина не може зарадити батькам та їхнім проблемам. Після прочитання такий скептичний настрій розвіюється. Відомий італійський автор звертає увагу на всі найважливіші базиси, що стосуються відносин між батьками та дітьми: любов та повага, спілкування та вирішення конфліктів, дисципліна та свобода, виховання сильної особистості та виховання довіри, питання друзів та зовнішнього середовища.

Окремо Бруно Ферреро звертає увагу і на віру, даючи добрі поради щодо тактовного та своєчасного впровадження дитини у релігію, щодо розмов про Бога та молитву. Цим питанням приділено не занадто багато місця в книжці (до 10-ти сторінок), аби вважати її релігійною. Це радше бонусна опція для віруючих батьків. Також автор легко та доступно розповідає про важливість говорити з дітьми, а згодом і підлітками про дорослі теми (статеві стосунки, пірсинг і татуювання тощо).

Книжка зручна для використання – чіткий поділ на розділи, теми та підтеми, все важливе виділено, тому читається легко і швидко. Загалом, автор налаштовує читачів-батьків на оптимістичний погляд стосовно самого процесу виховання та їхньої непростої, але вкрай важливої участі у ньому.

Кевін Леман Як виховати дитину і не збожеволіти

Свічадо, 2012. – 272 с.

Американський психолог і батько п’яти дітей Кевін Леман відомий в США як автор декількох бестселерів про виховання дітей та подружнє життя. Назва, точніше переклад назви цієї книги звучить виключно, проте буквальний переклад оригіналу мав би бути такий: «Як сформувати розум дитини, не втративши власний». Автор ділиться і професійним досвідом психолога-консультанта, який проводить безліч семінарів та зустрічей з батьками, і власним досвідом багатодітного батька.

Базовий принцип виховання за Леманом – практична дисципліна. Вона полягає  найперше у послідовності батьків. Автор наголошує на любові як основі такої дисципліни, наслідком якої є виховання відповідальної та щасливої дитини.

Стиль його розповідей легкий та невимушений, багато жартів, серйозних історій, сімейних казусів та прикладів застосування власних методів виховання. Важливо, що автор не нав’язує своїх теорій та не переконує у їх єдиноправильності, натомість він відкрито ділиться своїм тридцятирічним досвідом виховання та його наслідками.

  
Лариса Шрагіна 15 табу для матусь і татусів

Видавництво Старого Лева, 2016. – 144 с.

Цим виданням Видавництво Старого Лева започатковує нову серію книг – «Школа мудрих батьків». Авторка – одеська науковець та практичний психолог із досвідом праці з дітьми. У книзі представлено вона називає основні помилки, які допускають батьки у виховному процесі. Так, Шрагіна застерігає батьків не піддаватися на дитячі провокації, що стосуються таких випадків, які вона пояснює як боротьба за владу, «війна за увагу» тощо. Натомість батьки повинні виробити власну тактику щодо ставлення до дітей, зокрема до їхніх примх та маніпуляцій. Книжка прикладного характеру – тут дуже багато прикладів, які авторка аналізує, роз’яснюючи поведінку батьків, а також даючи поради щодо правильних шляхів вирішення конфліктних ситуацій.

Тож основна мета – це повідомити батькам про можливі помилки, про табу у спілкуванні з дітьми, про те, чого не слід говорити чи радше ЯК не слід говорити зі своїми чадами. Також тут міститься корисна інформація про чотири стилі виховання, про активних та пасивних дітей, про дитячі лінощі та примхи тощо.

  Ксенія Соловей, Тетяна Гавриленко, Миродара Єрко Грудне вигодовування: секрети і секретики

Видавництво Старого Лева, 2016. – 384 с.

Ця підбірка літератури для батьків була би неповною без книги про грудне вигодовування (ГВ). Звісно, кожна мама сама вирішує: годувати грудьми чи сумішшю. Особливість цього видання найперше в тому, що повноцінних книг на цю тематику українською мовою дуже мало.

Видання містить інформацію про грудне вигодовування від А до Я: тут і про всі переваги годування грудьми, і медичні довідки про процес лактації, і про годування в пологовому будинку в перші дні після народження малюка, і про основні правила прикладання до грудей, і про режим харчування, а також про різноманітні особливості та труднощі, про хвороби. Також автори пишуть про введення прикорму та годування після року і завершення цього процесу.

Безсумнівно, важливість цієї книжки очевидна для тих, хто вже народжував і стикався із цілим букетом запитань про годування грудьми і не мав відповідної літератури, а інтернет-форуми та сайти не завжди викликають довіру.

Корисною буде прикінцева інформація в додатках: деякі вправи та автотренінги, сайти організацій для підтримки ГВ в Україні, покажчик для подальшого зручного пошуку інформації (оскільки видання призначене не для читання на дозвіллі, а виконує роль довідника та помічника молодим матусям).

Ландон Елін Дев’ять місяців з Богом: в очікуванні дитини

Переклад з французької Тараса Різуна. – Свічадо, 2016.

Це видання, що вже готується до друку, особливе не лише тим, що розраховане виключно на вагітних жінок, але також своїм духовним виміром. Це книга-розважання, книга-молитовник якщо хочете. Дев’ять головних розділів присвячено дев’яти місяцям очікування дитини. Кожен розділ базується на якомусь тематично дотичному біблійному сюжетові, одночасно враховуючи сучасні реалії.

Автор – мати трьох дітей, котра вирішила занотовувати власні переживання, виношуючи третю дитину. Тому це радше книжка-підтримка, книжка-співпереживання. Тут немає примітивних сантиментів, сліз наївної радості тощо. Навпаки, Елін медитує про майбутні важкі пологи, про складнощі та турботи із приходом нового життя.

Книжка однозначно розрахована на тих жінок, котрі прагнуть духовно пережити цей період свого життя, котрі хочуть віднайти внутрішній спокій та духовно підготуватися до народження дитини.

Анастасія Литвинюк, музикантка («ShokolaD»):

«Хочу порадити книжку Ірени Карпи «Baby travel. Подорожі з дітьми, або як не стати куркою». Не скажу, що це моя улюблена чи настільна книга, але вона дозволила трішки розслабитись і по-іншому подивитись на подорожі з дитиною, що для мене особливо актуально, оскільки мусимо їздити з концертами разом з дитиною».

 

Яніна Соколова, телеведуча:

«Моя думка може здатися непопулярною, але я не прихильник книг про виховання дітей як керівництво до дій. Все настільки індивідуально, що я би не зациклювалася на методиках, а звернула б увагу на захоплення дитини. Це зазвичай і є показником – як виховання, так і розкриття талантів. Тому настільної книги, до якої я звертаюся при кожній істериці одного із синів, в мене немає. Втім, це не применшує чеснот як пані Монтесоррі, так і Памели Дракермен чи Адель Фабер. Прочитавши ці книжки Ви тільки розширите власний досвід і варіанти особистої моделі виховання».

Катерина Сергацкова, телеведуча, журналістка:

«Для мене дуже важливою є книга Франсуази Барб Ґалль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво». Тут про суть мистецтва може дізнатися не тільки дитина, а й дорослий. Просто і показово роз’ясняються речі, про які пострадянська людина практично не чула. До прикладу, «Чорному квадрату» Малевича нещодавно виповнилося 100 років, але багато хто досі вражає, що це був свого роду жарт художника, і не здогадується про глибоку концепцію в основу цього твору».

 

Надійка Гербіш, письменниця: 

«Пам’ятаю, як читала  «Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі» Памели Дракермен, годуючи доньку грудьми. І попри те, що книжка цікаво написана й особистість авторки мені сподобалася, більшість ідей не резонували з моїм сприйняттям материнства. Дати дитині проплакатися? Припинити годувати грудьми максимум до року, інакше мама почуватиметься незреалізованою? (Звісно, я трохи згущую фарби, але саме так на той момент читалися мені посили книжки). Я дуже вірю в особистий розвиток мами (і у важливість цього розвитку не лише для неї, але й для кожного члена сім’ї), проте геть не бачу, як дитина може цьому завадити. І потреби максимально звільнити простір від дитячих забавок для «дорослого» маминого життя не бачу теж.

Натомість, найкращою про материнство мені здалася книжка Франсуази Барб Ґалль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво». Бо вона про нові відкриття, про пізнання світу разом із дитиною, і про те, що не обов’язково все знати одразу, що це нормально – вчитися постійно, вчитися разом із малюками. І хоча мій чоловік інколи сміється, що нашій дитині цікавіші сходи й стіни, ніж експонати музеїв, я однаково беру її з собою. Навіть не стільки для її раннього мистецького розвитку (наразі вона просто звикає до атмосфери), але тому, що мені самій із нею цікавіше».

Гаська Шиян, письменниця:

«Правду кажучи, я не прочитала жодної книжки про виховання. Коли у мене не було дитини, то я й трималася від цієї теми подалі. Коли ж дитина з’явилася, час на читання став таким дорогоцінним, що хочеться його використати на перемикання з мамської теми, а не на загрузання у ній. Крім того читаю я зараз найбільше, коли їду кудись без доньки. Тільки так виходить зосередитися на тексті, якщо враховувати, що читач я повільний і потребую сприятливої атмосфери. Перехоплювати по кілька рядків не вмію мабуть тому, що форма для мене не менш важлива за зміст.

З того, що чула про популярні за останні декілька років книжки з цієї теми, мабуть, «Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі» Памели Дракермен більш-менш близька моєму ставленню до співжиття з дитиною. Але оскільки тато моєї дитини француз — за французьким вихованням я спостерігаю на практиці, особливо під час відвідин його родини.

Якщо чесно, думаю, власне не читати жодних книжок, як не смішно — один з месиджів підходу, який передбачає, що всі продовжують жити самодостатньо. Я ж собі з самого початку взяла за правило не притримуватися жодних течій чи тенденції. Бо так воно уже є, що життя — це лотерея дитячих травм, тож яку б стратегію виховання ми не обрали, ніколи не передбачимо, чим можемо образити своїх дітей і за що вони нам колись дорікнуть. Яку дрібницю запам’ятають і чим вагомим знехтують».

Софія Опацька, декан Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS):

«Якщо батьки досі розриваються між кар’єрою, сім’єю та особистим розвитком, рекомендую книгу «Як ви збудуєте своє життя» Клейтона Крістенсена – про виховання дітей мовою бізнесу і на основі підприємницьких кейсів.

«Про цінності людини найкраще може сказати її чекова книжка», – вважає Клейтон Крістенсен. І він пропонує читачеві мандрівку-рефлексію. Автор побачив, що часто люди, які є успішними у професійному житті, мають проблеми з особистим. Щоб уникнути цього, важливою є не лише стратегія кар’єри, а й цілого життя. Власне, через таке спостереження народилась ідея написання книги, в якій Крістенсен спробував поєднати різні теорії бізнесу з повсякденним життям. Першу частину книги автор присвячує кар’єрі, це дасть можливість батькам подумати про себе та власні цілі.

Друга частина називається «Як знайти щастя у стосунках». Автор звертається до теми сім’ї, дітей, зокрема багато пише про виховання і наголошує, що треба турбуватися не так про ресурси, якими ми забезпечуємо своїх дітей, як про досвід, який вони отримують. Він радить батькам бути поряд зі своїми дітьми і мотивувати їх постійно вчитися. На мою думку, таких підходів до виховання дуже не вистачає у нашому суспільстві. Книгу рекомендую перечитувати періодично, скажімо, раз на два роки. Вона безумовно, розширює світогляд».

Аліна Шейкіна, засновниця бренду mamaS.ua:

«Якщо в період вагітності я переважно читала книги з порадами щодо догляду за новонародженою крихіткою, то по мірі зростання цієї крихітки стало зрозуміло, що забезпечувати комфортні умови існування ми навчилися, а тепер треба ж Людину робити і самим батькам у батьківство не загратися. Взяла до рук популярну Памелу Друкерман і точно скажу, що незважаючи на величезну кількість позитивних відгуків, не слід усі поради пані Друкерман сприймати безапеляційно. Це така ж мама, як і ми з Вами, так само шукає власний стиль виховання і дивується різниці між американським та французьким підходами до цього питання. Так, мені більше імпонують підхід і творчість Наталії Чуб. Адже психолог не лише дає кваліфіковані поради з виховання, але й пише найдобріші розповіді та казки, звертаючись до малечі безпосередньо, прививаючи любов до читання і даючи можливість батькам спілкуватися з дітьми однією мовою — мовою гри, чарівних героїв та любові. Ми усією родиною обожнюємо ії «Азбуку доброти», «Азбуку дружби» та «Уроки милування». Чого і Вам бажаємо!»

 

 

Христина Содомора