Що в сучасній українській культурі можна (хоча б жартома) назвати зрадою, а що - перемогою? Пацієнт скоріше живий чи мертвий?

Набридло, насправді, жартувати. Зради дуже багато. Зрада – це теперішній мінкульт з його очільником і всіма міазмами, що звідти походять. Святкування ювілею "Тіней забутих предків", держпідтримка КВН і Восьмої туристичної мотозустрічі друзів "Мотородина – єдина країна" – це тотальна і цілковита зрада.
Зрада - це перемальовування реставрованого і оновленого два роки тому київського фунікулеру. Величезну роботу Ігоря Скляревського замарають "краєвидами Дніпра, виконаними в концепції дня та ночі".

Ну і найбільша зрада останнього часу, зрада таких масштабів, що мені бракне слів, повноцінна така собі Зрадзіла – це, вдумайтеся, докладання решток воїнів АТО до Могили невідомого солдата у Києві. Тобто при всіх досягненнях ДНК-аналізу на сайті Президента спокійно говорять про невідомі рештки людей, які загинули в АТО. І до сильно посереднього пам´ятника радянської доби допасовують патріотично-монументальну маячню. І це все схвалює Український інститут національної пам´яті.
І це ж тільки основні зради останніх місяців. Я уже мовчу про каліцтва, спричинені низьким інтелектом причетних до виконання закону про декомунізацію. Необхідний, важливий закон,поданий у сумнівній редакції, який призвів до бездумного знищення нашого спадку. Є матеріял на найбільший в світі "Лєнін-парк", цілком собі туристична принада, але ні, знищити простіше, ніж, бодай, поцікавитися в музеїв. Можна продати щось колекціонерам, заробити грошей, але і це нас не обходить. Вандалізм - це зрада.

Що на цьому сірому тлі промінчики перемоги? Те, що роблять окремі люди на окремих ділянках не завдяки, а всупереч. Про це мало знають, їм переважно перешкоджають, але воно є. Треба шукати і плекати. Розквіт стріт-арту - це переважно перемога.

Що саме б тут відзначив? Це нові київські мурали?

Так. Приїжджають люди з усіх куточків світу ділитися своїм сприйняттям нас – і це захмарно круто. Це значить, що ми їм цікаві. Не тільки Чорнобиль і наташі, ми. 
Крім того це дуже сильно виховує людей, до естетики не привчених. Щоденне нагадування що так – можна і так – красиво. З часом це призведе до розуміння що до цієї краси не пасує.
Ну і стріт-арт-туризм теж вагома причина радіти. Я сам такий, в усіх своїх поїздках полюю на цікавинки.

Чому українці не цінують дизайн? Це через загальне жлобство, привитий системою несмак чи низькі зарплати і перебування на межі бідності? Інші варіанти?

Щоби щось цінувати, треба мати розуміння цінности, даруй за банальність. А це не прописано в нашому менталітеті. Нема культури антикваріяту, бо все викидають. Рагульський дизайн, бо не вчилися, не вчили і не платять. Не платять – отже не цінують. І по колу.
Нам потрібне жорстке авторське право. Щоби у дизайнерів був ліцензійний софт і шрифти, щоби вони купували ілюстрації. Коли платиш за кожну картинку, десять разів подумаєш, чи вона тобі потрібна. Отже вкладеш вдесятеро більше зусиль в те, що робиш. Отже в десять разів більше коштуватимуть твої послуги. Отже ти зможеш робити вдесятеро менше і вдесятеро краще.
Доки на ринку будуть люди, які працюють за копійки, якості на ринку не буде. Клієнт якості не потребує. Він хоче дешево. Щойно перестане бути дешево, почнуться зміни.
Але, найгірше, що з дизайном так само, як і з інтеліґентністю. Щоби в нас все виправилося, потрібно кілька поколінь. Тому треба починати ще давно.

Чи правда, що сьогодні майже непристойно для митця, коли тебе не забанили у Facebook? Чим конкретно не вгодила обкладинка перевидання "Сьомги" Софії Андрухович? Як виникло твоє творче рішення цього завдання? 

Уточню: моя версія "Сьомги" виникла як іронічний протест до факту оприлюднення "Норою-друк" оправи їхнього перевидання. Якщо в ориґінальному виданні 2007-го року за метафорою далеко не ходили, але титульна риба мала хоч якийсь підтекст, метафору сьомги як смаку підліткової сексуальности, то цього разу там два шматки рибного філе. На обкладинці книги про дорослішання. 
Це якась антиобкладинка вийшла, ще гірший варіянт, ніж в обкладинках "Степового вовка" Гессе, де є степ і є вовк.
Тому я обурився і менше ніж за 600 секунд склепав пародію на оце перевидання, прибравши, нарешті, з книги рибу і подавши підтекст буквально, без вуалі. Це не офіційна обкладинка, просто ілюстрація як зробити щось вдале, доклавши мінімум зусиль і роки досвіду. Але оскільки політика фейсбуку не передбачає показу розкішниць навіть з мистецькою метою, мене забанили. Ну а ще я певен, що моя оперативність і підхід образили "Нору-друк". Що мене дивує ще менше.

Чия більша провина того, що у нас з´являються жахливі книжкові обкладинки - видавця, дизайнера чи читача, який цей несмак погоджується купувати?

Це просте питання. Я десять років на нього однотипно відповідаю. Читачу все одно. Читач купує перепереклади з російської, кітч, несмак, Коельо і Донцову, Бєшеного і Пєщєрістого. Читач купує те, що йому пропонують.
Дизайнери бувають двох типів – підневільні і вільні. Підневільні роблять, що скажуть, вільні смокчуть лапу.
І виходить, що поява таких обкладинок – виняткова заслуга видавця. Глянь на ВСЛ: не Аґрафкою єдиною! Чи оновлені "Основи". Чи "Лаурус". На їх чолі стоять адекватні, розумні, естетично освічені люди, яких не радує продукувати лайно. І вони його не просто не продукують, а створюють умови, коли торговці ковбасою, себто типові наші книговидавці, мусять підтягуватися. КСД, наприклад, сильно покращав. Тобто вірус високої планки книжкового дизайну, до поширення якого долучився і я, діє. Я оптимістично налаштований. Все погане здохне, все хороше розквітне.

Назви топ-3 найгірших українських книжкових обкладинок цього року.

Я не стежу за конкретними кавалками теплого українського книжкового оформлення, але з радістю згадаю "Піраміду", "Нору-друк", "Жупанського" і "Фоліо" як тих, хто найбільше працює на виходок. Хоча "Жупанського" треба все-таки виокремити, вони дуже активно видають світову класику в найгірший спосіб, яким це робили в світі. І я навіть не перебільшую. За це має бути якась стаття в карному кодексі.

А топ-3 найкращих?

Жодна, жодна українська обкладинка не просочилася на тематичні книжкові західні сайти, тому якісь конкретні я би не виділяв. Але можна підібрати щось серед видавництв, про які згадував – там є дуже гідні речі.

Як виник слоґан "Ібаш невпинно"? Чому він на часі для українців?

Як і всі творчі люди, я страшний прокрастинатор. Навесні подумав, що хочу зробити собі шпалери на новий телефон, щоб не стандартні були. Намалював із гаслом "Хулі дивися? Їбаш!" Дотепно ж. Хочеш затупити в телефон, а він тобі грубо вказує що робити. З цього з´явилися шпалери і для моніторів і вони несподівано завірусилися, людям гасло сподобалося. Тоді я й подумав про потребу серії – некоректної, викличної, але водночас необразливої. Так виник принт, а потім і футболка "Їбаш на славу України" і, зрештою, "Їбаш невпинно".
Це все гасла для того покоління, яке, даруй за патос, було пробуджене Майданом. Покоління, яке розуміє, що розслаблятися не можна, слід тяжко гарувати, щоби ми не сповзли назад. Окрім того, молодняк знає, що праця є запорукою успіху. Вони не чекають на диво, вони його створюють. І зрозуміло що вони циніки, тому цільова авдиторія й оцінила.
Мені ж, як дизайнеру, хотілося розширити межі сприйняття обсценної лексики. Я не перший, звісно, здогадався поєднати одяг і матюки, останньобарикадівська футболка з цитатою Покальчука "Вчіть, блядь, нашу мову" наче була першою. 
Що цікаво, люди, які обурюються слову "Їбаш", не мають нічого проти всіх цих ПТН ПНХ. А я навпаки не розумію, як можна носити на собі хуйло.

Які успіхи благодійної ініціативи "Добра листівка"?

Залежно від того, що вважати успіхом. Фінансово у нас поки цього року 230 000 грн. Це виглядає суттєвою сумою, зібраною на листівках, але друк листівок і участь у міжнародних ярмарках (та й більшості наших, дякуємо "Книжковому Арсеналу" за те, що вони є винятком) не безкоштовні, відповідно у нас зросли операційні витрати.

На Форум Видавців ми готуємо новий наклад. З його появою в нашому асортименті буде близько 300 видів листівок, 100 авторів з 15 країн світу. Географія сильно розширилася, тепер у нас будуть автори з Мексики, В´єтнаму і Японії! Окрім того, ми активно працюємо із просуванням на Захід. Цього року брали участь в книжкових ярмарках у Вільнюсі й Варшаві, відповідно у Литві й Польщі з´явилися точки продажу наших листівок. До кінця року братимемо участь у ярмарках у Франкфурті, Кракові й Тбілісі. Сподіваємося довести кількість точок продажу в Україні до 100.

Як обираєш зображення для "Доброї листівки"? Кого з митців відкрив для себе під час роботи над проектом?

Благодійний фонд не мій власний, тож і зображення обираємо ми удвох зі співзасновницею Лілією Омельяненко. Технічно це виглядає так: я наштовхуюся на якісь гарні зображення, надсилаю Лілі посилання на авторів, а вона обирає з пропонованого те, що їй до смаку. Завдяки цим фільтрам вдається підбирати ілюстрації, що стають гітами продажу. 
Ми намагаємося знаходити паритет поміж якісними вітальними листівками, яких у нас досі катастрофічно бракує і малотиповими для наших широт ґалерейними листівками, які, скажімо, могли би продаватися у музейних крамничках Европи. Нас цікавлять як ванільні зображення, так і соціяльний і часом навіть політичний підтекст. Періодично це призводить до курйозів. 
Ми виступаємо за рівність прав людини для всіх і маємо унікальні для України листівки лґбт-тематики, водночас у нас є і Бандера з кошенятами, і АТО і навіть пост-АТО тематика Беати Куркуль. І неодноразово ми наражалися на обурення людей самим фактом пропонування лґбт-тематики чи її сусідством з образом Бандери. 
Оскільки наші листівки шлються по всьому світі, то иноді випадково наштовхуюся на фотографії з ними в кадрі на фотосайтах. А в Росії людиною, якій відіслали нашу листівку "Всі різні – всі рівні", зацікавилися їхні правоохоронці. На щастя все вирішилося добре.
Про це все і значно більше, до речі, ми розповідатимемо на нашій першій київській презентації 2 вересня о 18:30 в книгарні "Є" на Лисенка. Приходьте.

Який нанесподіваніший відгук від іноземців про твої майданівські листівки?

Найнесподіванішим результатом було те, що мені довелося знайти людину, яка би продукувала і продавала мої дизайни там, бо попит був сильно більший за незручності, пов´язані з пересиланням готової продукції. А саме відгук стосувався не стільки мене, скільки всіх митців, хто працював для Майдану: що в нас була мистецька революція. І вона, до речі, триває.

Що назвав би подією і антиподією року в українській культурі? 

Рано ще підбивати підсумки. В грудні видніше буде. А от Кириленка як антиперсону вже можна назвати. Мені боляче думати, що може з´явитися щось безпорадніше за нього.

Шароварщина вічна? Чи у неї з´явилися нові реінкарнації - які?

Шароварщина в наших радіяційних умовах давно мутувала у форми, значно придатніші для сучасного виживання. Те, що робить Семесюк чи Орест Лютий це та шароварщина, яку можна і треба ширити світом. Ну а все, що пов´язано з кітчевою шароварщиною, оцими солом´яними хатками і "Дякую тобі боже, що я не москаль", давно перестало бути українським і виробляється в Китаї. Це вже не наше, чому не можу не радіти.

Олена ПАВЛОВА