Чоловік був затриманий у серпні 2014 й звільнений у листопаді минулого року, проїхавши від першого нашого блок-посту й до останнього "їхнього". Зараз він продовжує волонтерську діяльність, опікується звільненням полонених.

- Ця книга менше всього про себе, про якусь історію. Не було конкретної мети, просто не міг не писати. У полоні – це була гімнастика для розуму. Хочеш жити – живи, з´явився олівець, папір – пиши, малюй. Я пишаюся віршами, які вдавалися в тих умовах, - згадує автор книги. – Полон – це складова війни, надзвичайно делікатна. І люди, які пройшли його – це специфічна категорія. Якщо це буде тривати довго, я боюся думати за психологічні наслідки… Реально нічого не змінюється, просто що більше ми мовчимо про певні реалії, то довше вони залишаються своєрідною пухлиною, яку важче лікувати. Зараз постійно телефонують рідні тих, хто перебуває в полоні, бувають дзвінки о п´ятій ранку, реально, ці матері з розуму сходять… Сьогодні в полоні сталінські підходи, нічим не відрізняються від того, що було 70 років.

Валерій має і своє бачення розв´язання військового конфлікту на Донбасі:

- Ми ніколи не переможемо територію, шість мільйонів не заб´ємо, не закуємо в кайдани, ми повинні завоювати довіру – це наш шлях до миру. Якби цивільне населення, що там є мало цю довіру, воно б само скинуло тих ополченців й інших. Ця довіра дається дуже важко. Спочатку має з´явитися довіра до держави у громадян мирної України, щоб кожен відчував, що його шанують, захищають право реально, а не декларативно,  ховаючись за децентралізацією. Важливо просто, щоб кожна людина відчувала себе громадянином, - зазначив волонтер. 

Роман Черемський, харківський журналіст, який пробув у полоні разом з Валерієм та став одним з головних героїв книги, поділився своїми думками щодо видання:

- Окрім того, що це цікаве чтиво, книга потрібна для того, щоб застерегти  журналістів, аби не їхали на Схід у пошуках "ексклюзиву". Та сторона розцінює журналістів, як ідеологічних інформаційних ворогів й тому ставлення відповідне, - пояснює  Черемський. - Необхідно наповнювати інформаційний простір різними мистецькими, художніми творами, публіцистикою – якщо ми не наповнимо творчістю з нашої сторони, то цей вакуум обов´язково заповнять творчістю з тієї сторони. Російська Федерація дуже активно підтримує митців, вони видають масу книжок, на відміну від нас.

Луганчанин Володимир Горянський почав цитувати книгу Макеєва вже на презентації:

- "Жити треба набагато простіше, аскетичніше, жити з любов´ю, адже нічого з собою, окрім відповідей за вчинене не заберемо. Все так просто: просто люби, просто працюй, шануй насамперед батька і матір, близьких і рідних, далеких і невідомих і… ворогів своїх". Щоб прийти такої простої істини, невже треба пройти страшні страждання. Я ж нічого нового не прочитав і відкрив. У мене ніби все перевернулось: що ж заважає? А, мабуть, не живемо за цими простими законами…, - зазначив Горянський. – Фільм "Полон", який ми презентували на Одеському кінофестивалі, теж про це говорить. І це не фільм жахів, це психологічний трилер. Щоб повернути людей до простоти, не треба везти усіх в АТО. Треба повернути людей до нормального життя через емоцію. Якщо людина її переживає, значить уже в ній щось відбувається, щось міняється. Завдання і цієї книги, і нашого фільму саме таке. У психіатрії є така технологія, коли шоком лікують шок. І ми використовуємо такий же прийом, бо не можна звикати до війни. Там - війна, там вбивають, знущаються, а тут – життя, розважальні фільми… і починаєш ставити питання: що ж відбувається?  

Інна ІЩУК