Марина і Сергій Дяченки. Королівська обіцянка. – К.: Зелений пес, 2008. – 392 с.
Марина і Сергій Дяченки. Зло не має влади. – К.: Зелений пес, 2008. – 408 с.
Марина і Сергій Дяченки. Дика енергія. Лана. – Вінниця:Теза, 2006. – 350 с.
Марина і Сергій Дяченки. Ритуал. – К.:А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006. – 279 с.
Марина і Сергій Дяченки.Vita Nostra. – К.: Зелений пес. – 544 с.

Українським дівчаткам сьогодні не щастить на красиві любовні історії. Невже застаріли мрії про прекрасного принца? Хіба панянок перестали цікавити казки про кохання? Може, не там дивимося? Спробуймо для початку пошукати прекрасних принців, де їм годиться бути за статусом – у «дівчачому» фентезі.

***
Іграшкові світи фентезі оживають завдяки справжнім почуттям їх мешканців. Найекзотичніші фантастичні краї нічого не варті, якщо там не відбувається історій, які ми схильні зіставляти з власними прагненнями, бажаннями й мріями. Важить у вигадці, зрештою, лише те, що ми, читачі, можемо впізнати й оцінити як знайоме – жадане чи жахливе.

Герої Марини й Сергія Дяченків не міркують (принаймні вголос) про любов. Але саме вона визначає, а подекуди й розкриває їхню сутність. Кохання для них завжди є свідомим вибором – тим, що порушує хід життя. Але таке почуття треба заслужити.

Перше кохання для персонажів найважливіше: не тому, що перше й «далі буде», а тому, що стається вперше, і вже ніщо не буде як раніше. Світ раптово й невідворотно дорослішає. Завдання юних закоханих – уникнути пастки «бути не тим, ким ти є, і любити не того, кого варто». Про любов як випробування розповідають усі варіанти першого кохання в романах Дяченків; далебі, прості любовні історії тут стають складними сюжетами про дорослішання.

Звичайна школярка Ліна Лапіна дізнається, що вона – маг дороги й має виконати певну місію у королівстві Оберона. Часу на всілякі дурниці на кшталт бурхливих романів і швидкоплинних закоханостей у героїні фентезійної трилогії мало. Їй із книжки в книжку треба рятувати Королівство: то Оберон заблукає дорогою на нове місце, то дасть обіцянку під страхом смерті повидавати принцес заміж, а принців-наречених ніяк не знайде, то взагалі щезне й залишить Королівство на поталу Сарані. Та й майте сором, дівчині всього тринадцять років! Але ж маг доріг мудра не по літах. У всьому… окрім хлопців, до яких прикипає.

У «Ключі від королівства» поруч із Ліною перебувають два юнаки – суровий наставник Гарольд та улесливий принц Олександр. Прихильність Ліни дістається принцу. Заради нього вона зраджує короля і бойову дружбу. І не те щоб Олександр був якимсь надмогутнім злодієм, він просто нікчема: «Просто слабовольний. Просто егоїст. Мало таких?». Нетутешній дівчині в чарівному королівстві надприродні здібності інших на якусь мить затьмарюють суто людські якості оточення – чи їх брак.

На щастя, Ліна завжди має другий шанс. У Королівстві час минає швидше. І коли в «Королівській обіцянці» вона повернеться туди, на дівчину чекає зустріч із дорослими Гарольдом й Олександром: один перетворився на статечного батька (а сина назвав на честь Ліни), другий – на негодящого чоловіка. Та й у немагічному світі поряд вірний однокласник Макс. Час закріпити урок? Гм… Під час подорожі за Відьомську Печатку Ліна захоплюється некромантом Максиміліаном. І погані хлопці виявляються для юної дівчини-мага набагато привабливішими за прекрасних принців.

У романі «Зло не має влади» Ліна знову зустріне Максиміліана, вже досвідченого чорного мага. І в найгірші моменти протистоятиме справжньому лиходієві в його особі, що узурпував владу в Королівстві. Але у фінальній битві некромант піде проти власної природи: влада Ліни над ним, істинно магічна, сильніша за чари.
Наприкінці останнього твору Ліна полишає Королівство, хай чарівна країна й чекатиме на її повернення. Зрештою фантастичний край знімається з міста, коли магія вичерпується від буденності подій і тривіальності почуттів. Тож не дивно, що все зло в Королівстві має одне джерело – це Оберон, що одружився з принцесою, яку шанував, але не любив.

Так і сяк натякають упертому магу дороги автори: добрий друг завжди поруч. Але часом Той Самий так близько, що не розгледиш. А тут іще як не прекрасні принци, так спокусливі поганці поблизу вештаються! Ще ж у першому романі, здається, дівча усвідомило: «Ну чому мені цей принц на дорозі трапився? Все так добре складалося…», – а от ні, знову й знову робить ті самі помилки. Колись та має навчитися. Битва пліч-о-пліч із коханим за Своє Королівство – не останній у цій справі урок.

Юна Лана з «Дикої енергії» живе спочатку в Місті й уважає себе енергозалежним «синтетиком». Згодом вона переміщується у Верхнє Місто до непокірних «диких» і починає відчувати свободу самоусвідомлення (але все ще не здатна до чистого польоту, як інші «дикі»). Нарешті вона опиняється в гірському племені «вовків», де стає новою Цар-матір’ю та здійснює пророцтво, знайшовши спосіб подолати енергетичну кризу.

У всіх трьох світах поряд із Ланою перебувають чоловіки – щоправда, лише на правах товаришів і наставників. А от закохується вона у «вовка». Ця любов стає наочним маркером: дівчина нарешті потрапила до своїх і відтак може здійснити належну їй місію. Кохання «дикої» і «вовка» запускає пророцтво про руйнацію Заводу (такого собі інституту з винищення людей) – воно докорінно змінює світ, що оточує закоханих. Їхній любовний союз – це буквальний вибух.

Шістнадцятирічна Саша з «Vita Nostra» прибуває у магічний університет. Усе, що має засвоїти студентка-відмінниця, пов’язано з виходом за межі внутрішньо дозволеного. Будь-яке навчання – присилування., будь-яка культура – насильство над особистістю. «Ви внутрішньо незрілі і тому вас слід примушувати, і примушувати жорстко», – розтовмачує Саші наставник.

Як гадаєте, коханню в цьому світі місце є? Так, у ньому люблять того, за кого страшно. А часто – й того, із ким страшно.

З однокурсником Костею Сашу пов’язують складні й напружені стосунки. Щиро закохані одне в одного, близькі друзі й соратники, вони не можуть бути разом. Через необережно сказане слово (а слова в цьому світі мають владу) юнак зраджує Сашу. Саша, як і Лана, – дівчата дорослі. Їхні історії розповідають не тільки про перше кохання, а й про перший секс. На зміну любові-образі до Саші приходить любов-бажання: вона захоплюється першокурсником Єгором. І тепер уже юнакові доведеться пережити зраду.

Рушійною силою у світі «Vita Nostra» є конфлікт (само)пізнання й любові. Навчаючись, Саша трансформується… ні, не скажу в кого, щоб не порушити інтриги, але «Vita Nostra» – роман із циклу, цілком невипадково названого «Метаморфозами». Її кохання до Кості й пристрасть до Єгора – етапи перетворення. Зрештою дівчині доводиться вибирати між збереженням себе й людьми, яких вона любить. Нелегкий вибір, та й не такий однозначний.

Хлопець, що був закоханий у Сашу в школі, влучно схарактеризував її – «закодована принцеса»; «не зміг принцесу розкодувати», – уїдливо повернула йому репліку дівчина. Вважайте, це стислий зміст непростого твору.

Ліну, Лану, Сашу визначають їхні надздібності. Вони відкривають дівчатам шлях в інші світи, де чекає перше кохання – щасливе або ні. Вони не є пасивними спостерігачками: героїням доводиться діяти, а отже, помилятися й виправляти помилки. Їхнє кохання – це й винятково дія, вчинок.

А от героїня «Ритуалу» ніяких надздібностей не має. Хіба що незвично негарна, як для принцеси. Крім того, вдача в Юти – теж не з казкових: «До її обличчя, до її фігури та ще й кепський характер, дратівливість і впертість». Але насправді принцеса неймовірно щира й надзвичайно цікава. Останнє стане в пригоді, коли її помилково (замість красунечки-сестри) вкраде дракон. Арман, у людській подобі – загадковий та відчайдушно самотній юнак, звертає увагу на живий розум і чисте серце Юти. Так починається їхнє кохання. На заваді йому стануть закоренілі уявлення й забобони: дракон має, як відомо, жерти принцес, а останні – виходити заміж за принців. Таким-бо є ритуал, а ритуали мусять здійснюватися. А далі буде історія мандрівного дракона й заміжньої принцеси, слабкодухого чарівного принца й жертвоприношення (такий собі місцевий варіант розлучення), неправильного вибору, останньої битви й вічного кохання.

Любов у «Ритуалі» висвітлює в героях найкращі та найгірші якості. Прекрасний і мужній принц Остін виявляється боягузливим віроломним негідником, кровожерливий дракон – люблячою відданою людиною, потворна принцеса – відчайдушною красунею. Щире кохання нівелює всі статуси й ритуали. «Розпростертий на піску чоловік дивився на жінку, прикуту до скелі. У променях високого сонця вона була нестерпно прекрасна», – і триває історія про просто чоловіка і просто жінку. Це світ, в якому зістарилися казки – точніше, подорослішали разом із героями.

Кажуть, коли ми кохаємо, то бачимо людину такою, якою її задумав Творець. Закохані дівчата Дяченків наділені непересічною здатністю – полюбивши, бачити себе такими, якими їх було створено, тобто неповторними, у найкращому й у найгіршому. Може, мудра магія цих світів у тому й полягає, що коли навчишся любити себе, стаєш достойною кохання?

***
Маю зазначити, з порядними принцами скрутно навіть у фентезі. Тож доводиться дівчатам як не в дракона закохуватися, так у вовка; на тлі недорозвинених принців виблискують навіть некроманти. Принаймні вибір у них є. Певний асортимент любовних історій мають наразі й юні читачки, спраглі чарівних казок, – хай і йдеться про пересічних йолопів у ролі чарівних принців.

Ганна Улюра