В Україні немає навіть однієї повноцінної серії, в якій виходила б лише драматургія. Якийсь час «Юніверс» видавав переклади драматургів другої половини ХХ ст.,  серед яких варто згадати збірку «Новітня французька п’єса», видання Жана-Люка Лагарса та Бернара-Марі Кольтеса. Останнім часом «Темпора» видає переклади драматургії, зокрема у 2013-му вийшли п’єси відомого польського драматурга ХХ ст. Станіслава-Іґнаци Віткевича. За 2014-ий «Темпора» видали 3 книжки польської та сербської драматургії, а в літературній агенції «Discursus» вийшли п’єси Моріса Панича в межах серії «otto-drama» («Discursus» має намір і надалі перекладати й видавати актуальні п’єси).

До складеної добірки увійшли нові збірники перекладеної драматургії, п’єси з яких вже ставлять (або в майбутньому можуть поставити) українські театри.

Януш Ґловацький. Найвищі будинки, найглибші могили

К.: Темпора, 2014. – 240 с.

Януш Ґловацький – польський драматург, який вже понад 30 років проживає в Америці й чиї п’єси відомі в Україні. Зокрема його чорну комедію «Четверта сестра» грають у Київському молодому театрі ще з 2007 року, а в грудні 2014 відбулась прем’єра вистави «Антигона в Нью-Йорку», яку поставив Харківський театрі ім. Т. Шевченка. До книжки увійшло 4 п’єси в перекладі Олександра Ірванця, які є зразком чорного гумору та цікавою постмодерною практикою інтертекстуальної гри з відомими сюжетами.

Зокрема «Антигона в Нью-Йорку» трансформує добре відомий античний сюжет про дочку царя Едіпа, Антигону (яка в п’єсі Ґловацького постає бездомною пуерториканкою в Америці). За античним сюжетом Антігона, не зважаючи на заборону, ховає тіло свого вбитого брата, тим самим стверджуючи загальнолюдські цінності над законом. В Ґловацького Аніта (праобразом якої є Антигона) ховає бездомного чоловіка в Центральному парку, інакше його тіло кинути до спільної могили. «Четверта сестра» є варіацією на тему «Трьох сестер» Чехова, а п’єса «Попелюха» зображує, як ролі з казкового сюжету про Попелюшку лягають на дівчат з колонії для неповнолітніх злочинниць.

Це дуже іронічні та жорсткі тексти, які разом з тим порушують важливі питання: чому радянський інтелектуал стає бездомним алкоголіком в Нью-Йорку? чому російські дівчата, які в Чехова марили Москвою, в Ґловацького  мріють про Америку? як різноманітні форми доброти та любові існують в непристосованому для них світі злочинства, мафії та егоїзму?

Моріс Панич.  7  історій та інші п’єси

Б.: Discursus, 2014. – 316 с.

Моріс Панич – канадський драматург, режисер та актор, який має українське коріння. У книжці представлено 4 п’єси Панича в перекладі Івана Кричфалушія. Це дуже універсальні твори, придатні для наповнення їх додатковими смисловими відтінками (зокрема національними). Драматург пропонує дуже буденні та типові ситуації, які водночас є надзвичайними. Наприклад, у п’єсі «Спостерігач» герой отримує листа від тітки, яка пише, що незабаром помре, герой приїжджає до неї, живе із нею рік, протягом якого тітка нічого не говорить, але з цікавістю спостерігає за його діями й словами.

В якийсь момент герой довідується, що померла їхня сусідка, так і не дочекавшись свого племінника, і раптом розуміє, що потрапив не в ту квартиру. Це драми про любов, про самотніх чи замкнених у собі людей, а також про те, що ми не можемо дати любов всім тим, хто її потребує (адже ця незнайома жінка потребувала любові не менше, ніж тітка героя). Серед інших особливостей драм Панича можна назвати відсутність ремарок, натяків на костюми та декорації, порад автора і подібних деталей, лише власне ситуації та діалоги.

Це п’єси не так для читання, як для гри, адже вони дають широкий простір для сценічного експерименту режисера та акторів.

Небойша Ромчевич. А зараз мало бути найважливіше

К.: Темпора, 2014. – 316 с.

Небойша Ромчевич – сербський драматург, чию п’єсу «Провина» з 2008 року грає творче об’єднання «Театр у кошику». До книги увійшло 6 п’єс у перекладі Алли Татаренко та Зоряни Гук. Їх вирізняє атмосфера та проблематика посткомуністичної Сербії, яка є близькою й зрозумілою українському реципієнту.

П’єси Ромчевича дуже динамічні і, попри кумедні сцени, дуже серйозні У п’єсі «Легковажна д(р)ама» головний герой (син генерала) вбиває свого батька через гроші й прикидається батьком, через що дізнається багато несподіваного про життя генерала, який мав інтимні стосунки з багатьма жінками, продавав героїн, був причетний до вбивства багатьох людей і до великої кількості грошових махінацій. Фінал п’єси дуже саркастичний: на могилу цього самого генерала вчителька приводить клас дітей (серед яких ті самі наркомани, яким генерал постачав наркотики в обмін на сексуальні послуги їх однокласниць) і висловлює тираду про те, як генерал присвятив життя боротьбі за «хороше і світле майбутнє» дітей. Саркастичний фінал притаманний й іншим п’єсам Ромчевича. У комедії «Парадокс» спостерігаємо, як відбувались трансформації в суспільстві, яке формально перейшло до демократії, хоча сутність цього переходу полягала в тому, щоб «цивілізовано» стягати штрафи з людей, яких раніше били на вулиці, щоб ті не заважали справам міністрів та генералів.

Функціонують ті ж постаті й схеми: інтелектуали залишаються слабкими й безпорадними, а влада лише змінює костюми та маски.

 Сповідь після зламу: антологія сучасної польської драматургії

К.: Темпора, 2014. – 350 с.

До антології увійшло 7 п’єс: «Наш клас» Тадеуша Слободзянека, «Чекаючи на турка» Анджея Стасюка, «Тикоцін» Павла Демірського й Міхала Задари, «Перший раз» і «Пісочниця» Міхала Вальчака, «Валіза» Малґожати Сікорської-Міщук, «Все у нас гаразд» Дороти Масловської. Назва книжки відсилає до реального історичного зламу, який переживала вся Східна Європа і Польща зокрема, а також до відчуття цього зламу у світосприйняття.

У творах збірки відобразились актуальні проблеми сучасності, серед яких тема важкої та неприємної пам’яті, осмислення свого минулого, зокрема питання Голокосту (якому присвячено три драми). У п’єсі «Валіза» герой знаходить у музеї річ, яка колись належала його батьку, вбитому в Аушвіці. Спостерігаючи за реакцією героя на цю річ, екскурсоводка сподівається, що одного дня всі експонати музею будуть кимось впізнані та винесені, а разом з ними відбудеться символічне повернення загиблих родичів до своїх близьких. А в п’єсі «У нас все добре» показано, як насправді все погано в її персонажів (в побуті, з екологією, з впливом медіа та реклами) та яким хворим стає їхнє повсякденне життя за браком базових цінностей та самоповаги. Персонажі постійно говорять про місця, в яких не були, про речі, які не купують і про поради з журналу «Не для тебе». Проблематика, порушена в драматургії поляками може бути своєрідним дзеркалом, в якому відображається так само й український досвід, зокрема взаємин з євреями, геноцид і пошуку своєї ідентичності.

Тетяна Петренко