Здебільшого про визнаних письменників та поетів кажуть, що їм все «йде від Бога», «з неба», що на них «сходить осяяння». Натомість польська перекладачка та літераторка Юстина Чеховська переконана, що написання текстів – це ретельна робота над кожною деталлю, довгий шлях, повний помилок та спроб. Який, однак, можна подолати, а техніці письма - навчитись. Сама Юстина виросла в південно-східній Польщі (Люблін та Замостя), потім навчалася в університетах Стокгольму, Гетеборгу та Уппсали, де вивчала літературознавство та інші гуманітарні науки. Саме там їй довелось потрапити на курси creative writing, тобто «творчого письма». Після цього Юстина Чеховська використовує цю практику й у своєму житті, займається creative translation. Адже саме в її перекладах польський читач відкриває для себе дитячу письменницю та романістку Туве Янссон, шведську письменницю Іду Лінде та інших скандинавських авторів. Взагалі Юстина Чеховська володіє шведською, норвезькою, данською мовою, зрозуміло, що й англійською, читає німецькою та французькою, каже, що з вивченням нової мови пізнаємо не лише мову, а цілу культуру, розширюємо світогляд. Цього року Юстина Чеховська приїхала до України викладати creative writing, ділитися міжнародним досвідом. Організовує та опікується такими майстер-класами Центр літературної освіти.  Про те, чи можна навчитись писати та що для цього потрібно – в розмові з нашою лекторкою.

– Чим, власне кажучи, є creative writing? Які передумови та причини вплинули на виникнення та поширення цієї практики?

– Саме поняття creative writing походить з Америки та Великої Британії, де в 70-х роках почали організовувати семінари та курси, на яких вчили писати. Завжди існували академії зображальних мистецтв, музики, і раптом виникла ідея, що письма теж можна навчити. Передовсім різних технік письма. У 80-90-х роках такі семінари стали академічними - в університетах почали з’являтися цілі навчальні курси, що тривали рік, а то й два. На початку XXI століття ця практика стала  популярною в Скандинавії, зокрема у Швеції: creative writing викладали в університетах, але також і при домах культури в менших місцевостях. Організовувалися групи у форматі семінарів та майстер-класів, зазвичай поділені на поетичну та прозову секцію. Лекторами були визнані поети чи прозаїки. Окрім навчання техніки написання текстів, найважливішою методою у творчому письмі є обмін думками, тобто критикування себе навзаєм. Зазвичай група учасників курсу налічує приблизно 15 осіб, вона може бути менша, але точно не більша. І всі пишуть щось на задану тематику та в заданій формі, і потім читають один одному, критикують. Але критика мусить бути конструктивна: не лише негативна, а й позитивна. Кожен, очевидно, хоче почути похвалу, але також і критику. Всі звикли, що вчимося на своїх помилках, але можемо вчитися й на чужих. В Польщі «творче письмо» існує вже десь 10 років. Такі практики проводяться на різному рівні. Зазвичай для молоді, але також і для дорослих. У Варшаві перша з таких шкіл виникла у Польській академії наук, також однією з перших була школа Ольги Токарчук в Опольському університеті, були майстер-класи з літературного письма й в Ягелонському університеті. Також «творче письмо» організовують для приватних фірм чи громадських організацій. Дуже популярними є виїзні курси. Наприклад, видавництво «Czarne» організовує такі семінари в горах вже кілька років. Є наміри робити такі майстер-класи в пустелі. За це платять великі гроші: щоб поїхати на відпочинок, але заодно й навчитися чогось нового та конструктивного.

– Спершу ви вивчали «творче письмо», потім почали його викладати. А як у своєму житті ви на практиці його використовуєте? Ви раніше казали про creative translation (творчий переклад)…

– Я брала участь в курсах креативного письма в Швеції, також у Стокгольмі брала участь в семінарі для перекладачів. Для мене це - обмін думками, коли група людей має більш-менш ту саму ціль. Всі різні, бо кожен пише або перекладає іншу книжку, але дорога є тою самою. Всі мають перейти певні труднощі, навчитися щось долати. І це найкраще вдається при колективній роботі. Я раз в півроку ходила на такі зустрічі, що тривали чотири дні. Нас було шестеро перекладачів: кожен перекладав свій фрагмент, висилав його іншим, всі читали, і потім ті чотири дні ми дискутували на тему кожного перекладу.

– Як вважаєте, для яких людей та у яких випадках курси «творчого письма» можуть бути корисними?

– Курси креативного письма можуть бути корисними для тих, хто вже має якийсь досвід у письмі, хоче це розвивати та потребує для цього інструменти. Мені здається, що курси creative writing – не для тих, хто мріє про Нобелівську премію чи написання шедеврів, а для тих, хто має добру історію в голові та хоче її поскладати. Автор має знати чим повинна бути його книга: криміналом, трилером, повістю, драмою чи родинною сагою. Всі ці жанри мають окреслену структуру, яку можна розвинути під час практики креативного письма. Якщо хтось хоче стати другим Джеймсом Джойсом, то ці курси не для нього. Раджу такому авторові радше замкнутися в бібліотеці та читати важливі тексти. Але якщо цей хтось відкритий на розмову, на критику і просто хоче говорити про свої тексти, то креативне письмо – чудова нагода. Власне, для цього воно і створене.

– Багато хто критикує практику «творчого письма», аргументуючи це тим, що раніше не було таких курсів, але були Гемінґвей, Ремарк, Джойс та інші автори, вони не потребували таких семінарів, що creative writing – це радше штучний шлях написання, не природний. Ви що думаєте про це?

– Я стикалася з такою критикою. Багато авторів вважає, що натхнення та написання приходить як блискавка з неба, що це натхнення зіслане божествами. Я ж вважаю, що письмо – це кропітка робота, і структури цієї роботи можна навчити. Зрештою, я не очікую від своїх студентів, що вони стануть нобеліатами чи великими письменниками. Якщо ж хтось знаходить радість та інспірацію в цих лекціях, то я не бачу жодного поганого ефекту від такого навчання. Все пізнається в порівнянні: не кожен є Бетховеном, але кожен може грати, не кожен є Рембрандтом, але кожен може малювати. А щодо Гемінґвея та авторів того часу, я думаю, що ті середовища також мали свої салони, в яких читали та обговорювали власні тексти, що направду вже тоді існувала якось форма креативного письма, тільки це по-іншому називалося.

– Що ви можете порадити людям, які тільки починають писати?

– Самі мрії про писання є дуже романтичними. Я б радила відмовитися від них, адже їх можна одразу здійснити. Просто почати писати. І писати регулярно, постійно думати про те, що хочеш описати. Треба пробувати ставити собі якісь завдання: сьогодні я опишу як йду цією вулицею, як трамвай повертає в ту вулицю, чи якусь почуту розмову. Треба мати відкриті вуха та очі до світу. Бути добрим спостерігачем, вивчати те, що є цікавим для людей. Бо ж пишемо не лише для себе, але й для світу. І передовсім самі ми маємо дуже цікавитись світом. Дуже важливим також є читання. Часто я стикаюся з тим, що молоді люди або взагалі не читають (бо вони собі постановили, що якщо вони пишуть, то читати їм не треба), або читають дуже багато закордонної літератури. Це не є зле, бо  тієї доброї літератури треба триматися, цікавитися що там видається. Але якщо ти хочеш стати письменником українським, то мусиш пам’ятати, що твоє письмо залишається частиною тої літератури, на мові якої пишеш. Якщо хочеш стати письменником українським, то мусиш читати багато української літератури. Це дуже важливо. Не лише тому, що мусиш досконало володіти своєю мовою і постійно збагачувати її, а й тому, що коли твої тексти будуть видані, то вони залишаться частиною цієї літератури. І було б добре знати власну історію, аби потім стати її частиною.

– Як літературний агент, скажіть, чого, на вашу думку, не вистачає українській літературі, щоб бути цікавою для європейців, для поляків зокрема?

– В Польщі знаємо кількох українських авторів, бо вони є перекладені. Їх презентують, вони приїжджають, читають свої тексти, вони присутні у літературному процесі. Але мені здається, що при такій зацікавленості, яку Польща проявляє до України протягом двох останніх років, ми мусимо знати трохи більше. Мені дуже бракує літературного репортажу про те, що трапилось на Майдані, що зараз відбувається на сході України, особливо історій простих людей. Хоча то може бути й повість, дія якої відбувається в нинішньому Львові. Маю враження, що завдяки книгам Прохаська, Андруховича, Жадана знаємо  багато про соціогрупи, про українське село, але мені бракує простого зображення того ж Львова – цікавого, багатокультурного. Речі, про які я дізналася, будучи у Львові лише два дні, є для мене абсолютно новими, але немає жодної книги, в якій я могла б це прочитати польською мовою.

10 ідей для письменників-початківців від Юстини Чеховської

1 Обери для себе місце та час дня, призначений лише для написання. Кожен із нас любить ритуали.

2 Знайди собі нотатник для записування реальності, розмов, образів, задумів. Завжди май його при собі.

3 Записуй підслухані розмови, занотовуй ідеї, роби знімки. Використаєш їх якщо не в цій, то в наступній книжці.

4 Постав собі ціль, досягнення якої будеш прагнути.

5 Пиши щоденно, навіть якщо не маєш натхнення.

6 Багато читай, знайди свого майстра. Не наслідуй його, але вчися від нього.

7 Пошукай людей, які мають схожі ідеї, думки, мрії, люблять ту ж літературу. Створіть клуб читачів. Розмовляйте про прочитані книжки.

8 Пошукай людей, які також пишуть. Читайте одне одному свої тексти і критикуйте їх, кажіть, що вам подобається, а що ні. Критика будує!

9 Не бійся викреслювати та викидати. Буває, мусиш написати 1000 сторінок, щоб видати 150-сторінкову книжку.

10 Відклади написаний текст, дай йому відпочити. Повернися до нього через декілька тижнів та прочитай критичним оком.

Олеся ЯРЕМЧУК

Фото Ірини ОСАДЧУК