Останнім часом в Україні розгорнулася дискусія про необхідність викладання у вишах саме філософії, а не філософієзнавства (тобто переказу інтелектуальних досягнень людства у цій царині). Дійсно, людей здатних «любомудрствувати» самостійно, тобто спроможних до оригінальних інтелектуальних роздумів, бракує не лише в Україні. Але чи вичерпано можливості саме філософієзнавства як базової освіти студентів? Може, не за тими книжками викладають? Таке запитання виникає, коли читаєш новинку — переклад книжки сучасного польського філософа Владислава Стружевського «Онтологія» (К. : Дух і Літера).

Уміння скерувати потік свідомості у потрібне русло не народжується саме собою. Це велика набута майстерність. Відтак видатних філософів знають і цінують не менше, ніж природознавців. Знати їх студентам — просто необхідно. Рівно ж і тих, хто зумів коректно зіставити набутки попереднього філософування і яскраво презентувати історію філософських ідей.

Здавалося б, підсовєтська Польща не була взірцем демократії, і тамті філософи мали вельми обмежений простір для інтелектуального пошуку. Та у ПНР брак свободи компенсувався можливостями Церкви: досягнення католицизму у секуляризації суспільства забезпечили вченим-теологам значну інтелектуальну свободу і можливість для занять класичною філософією. Про що переконливо свідчить книжка В.Стружевського. Коли порівняти її з діалектичним матеріалізмом, який нам колись викладали, стає зрозумілим, що викладачі, за великим рахунком, не змінилися.

«Онтологія» присвячена захопливому, майже детективному пошуку відповідей на ключове питання: що таке буття? В.Стружевський виступає своєрідним слідчим, таким собі Шерлоком Голмсом, який шляхом інтелектуальної дедукції розкодовує гордієві інтелектуальні вузли попередників. «Метафізика — це теологія або божественна наука… Це перша філософія, оскільки всі інші науки посилаються на неї, а крім того, вона досліджує перші найвищі причини буття», — значить автор. Свій пошук він починає з досократівського часу — від Фалеса і Анаксимандра (VI століття до н. е.) — й веде у наш час, мандруючи іменами, школами, напрямами, теоріями й зупиняючись на трансцендентальному (що лежить за межами досвіду і тому його неможливо пізнати). Але те, що пізнати можна, потребує систематизації — і автор подає способи систематизації дійсності в розумінні вибраних філософів від Платона і Аристотеля до Романа Інґардена і Карла Поппера.

«Онтологія» вирізняється ще й тим, що В.Стружевський, аналізуючи роздуми великих попередників, заглиблюється у мовні нюанси, порівнюючи давньогрецьку, англійську, німецьку та польські мови. Останнє цінно тим, що головні дієслова (бути, існувати та ін.) у польській утворюються й уживаються аналогічно до української.

Уміння вільно розмірковувати є ознакою людини. Не пересічної, а справді вільної. Чого, звісно, немає в авторитарних і тоталітарних суспільствах. Тож, читайте «Онтологію» бодай затим, аби виборсатися з болота пересічності. Вивільніть свій розум. Читайте, не пошкодуєте!

 Костянтин ДИКАНЬ