Я надзвичайно тішуся щоразу, як у руки потрапляє хороша дитяча книжка. Щойно я побачила видання «Їжачок та Соловейко», серце радісно сказало: «Це воно!». Робота художниці Юлі Мітченко бездоганна. Кожен малюнок дихає пильною увагою до деталей: листочки на деревах немов живі, на шубці Їжачка можна перерахувати всі голочки, яскраву сукню хитрої Лисиці хочеться розглядати довго-довго, а кучерики на голові Солов’ятка викликають усмішку і зворушення. А з якою тактовністю художниця передала драму повернення Їжачка до спаленого лісу! Без сумніву, ці ілюстрації можна назвати зразковими, і я дуже рада, що над дитячими книжками працюють такі талановиті майстри.

Текст також не розчарував. Невеличка казка про Їжачка та Соловейка написана в традиціях українського фольклору та класичної літератури, з використанням добре знайомого досвідченому читачеві мотиву перевтілення в дерево. Мені подекуди здається, що діти краще за дорослих уміють дружити, та все ж не буде зайвим обговорити з ними згадані у книжці речі, зокрема й те, що дружба – це не лише спільні розваги, а й відповідальність за друга, особливо ж коли ти старший чи сильніший за приятеля. Спершу зображений конфлікт та його вирішення здалися мені дещо перебільшеними. «Так не буває, – думала я, – адже в мить смертельної небезпеки більшість істот думають про власну шкуру, а не про те, як житиметься тим, хто прийде після них». Більшість, проте не всі. Це довели непрості події кінця лютого минулого року. З цією думкою я заново відкрила для себе даний текст і побачила, що його можна прочитати як казку-пророцтво: Їжачок жертвує собою, щоб Соловейко впізнав свою батьківщину, і ця жертва так лякає хитру Лисицю, що вона «назавжди дременула з того лісу». В такій інтерпретації особливої надії додає завершення книжки, в якому спалений ліс набуває нового життя від радісного співу Соловейка.

Певні запитання залишаються до верстки тексту, зокрема збиває з пантелику шрифт різного розміру, наче редактор вирішив за читача розставити смислові наголоси. Видання орієнтоване на молодший шкільний вік, але, як на мене, «стрибучий» текст не дуже допоможе читачу-початківцю докопатися до сенсу. Краще б редактори поставили наголоси на деяких словах, бо я лише після консультації зі словником дізналася, на якому «о» стоїть наголос у слові «сосóнка». Втім, це лише незначні зауваження, адже в цій книжці ми бачимо традиційне для «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» розуміння потреб свого читача: невеликий і цікавий текст у супроводі прекрасних ілюстрацій, надрукований гарним шрифтом на якісному папері.

 Анна Третяк