Цей твір Кононовича, який вже охрестили романом-епосом, в одних здатний викликати рефлексії, а в других роздратування. Мабуть тому що тема Голодомору залишається одною з найболючіших для українського суспільства. Тож згадувати про неї більшості людей просто неприємно. Як то кажуть, до чого нам привиди минулого, коли сьогодення приготувало для нас інші жахіття. Але авторська думка, яка буквально лунає з кожної сторінки цього роману, цілком протилежна бажанню забути минуле: «Тридцять Третій рік і його наслідки, які тривають аж до теперішньої доби… Голодомор отруїв свідомість кожного українця».

Ці наслідки отруєння Леонід Кононович змалював більше ніж на двохстах сторінках «Теми для медитації». Головний герой роману – Юр, який повертається з контрактної служби до рідного села. «Тіні забутих предків» швидко постають перед ним у рідній місцині. Автор описує те просвітлення, яке трапилось з Юром, коли він зрозумів, що його життя насправді сильно пов’язане з предками, їхнім життєвим досвідом. Загадковий світ причин та наслідків постає перед ним у всій своїй трагічності: «Я оце рік лежав у госпиталі – й увесь час думав над тим, як склалося моє життя… Аж додумався до того, що воно не могло скластися саме по собі, а пов’язане з долею тих людей, котрі вже пішли на той світ… тому що все на цим світі пов’язане! І життя мого діда якось перехрещується з моїм життям… хоч я народився через двадцять п’ять років після його смерті!..»

Померлі селяни, розкуркулення, голод, вбивства, канібалізм, доноси, прабаба, що за часів Коліївщини відьмувала, свари між односельцями, надмірна старанність партійних, навчання в інституті, дівчина Леляна, самвидав, поневіряння на Півночі, праця на 101 кілометрі… Всі ці факти, події, страждання і думки переплелися в якийсь болючий вузол, який герой роману досі не розплутав. Він м’яко натякає читачеві, що і у читача схожі проблеми, хоча це й не хочеться визнавати. Страхітне минуле нікуди не щезає, воно залишило свій відбиток на сьогоденні, навіть зазіхає на майбутнє.

Ідеалістичний Юр хоче помсти. Він б’ється об стіну байдужості, а інколи й ворожості оточення, намагається діяти. Щоправда в «Темі для медитації» набагато більше тих самих медитацій та роздумів, ніж дій. Ця книжка дійсно несе на собі якийсь невловимий відбиток езотерики. Дарма, що автор часто згадує про бога і свідомий вибір кожної людини, між добром та злом.Як засвідчує сам Юр, боротьба досі триває, а якийсь небесний голос ввічливо йому повідомляє, що людина не має замислюватися над сенсом буття. Занадто вже обмежені можливості, порівняно з божественними.

Однак деякі люди встигають дбати про свій добробут навіть в екстремальних ситуаціях. Кононович створив цікавий діалог між Юром і слідчим Лимарем, який працює на КДБ і «по-доброму» намагається відбити тягу Юра до правдолюбства та ідеалізму.

«Юр.Ти ж з хліборобського роду… як міг ти його зрадить? От як, поясни мені?!

Лимар.Ця влада існує сьогодні і зараз… а значить це влада, яку треба визнавати! Ця політика робиться реальними людьми і дає реальні результати… а отже, її потрібно підтримувати! Твоя біда в тому, що ти не хочеш приймати життя таким, яким воно є… У цьому житті треба урвати свій шмат – одружитися, наплодити дітей, заробити квартиру вірною службою державі!.. Жити треба сьогодні, а не вчора… І не завтра, розумієш?»

Навіть, коли дочитуєш останню сторінку роману, становиться ясно, що рекомендації пристосованця Лимаря не стали для Юра «путєводной звездой». Головний герой так і залишився опозиціонером, якому прикро споглядати за розвитком пострадянської України. «Не знаєш, хто твій друг, а хто ворог! Учора генерал КДБ душив дисидентів… а сьогодні вони підтримують його на виборах. Я нічого не розумію в цій новій Україні!», – вигукує розпачливо один з персонажів «Теми». До цього вигуку мабуть приєднаються багато українців.

Окрема тема, яку варто розглянути, – це відвертий сексизм Кононовича. Письменник засуджує будь-яку політичну активність жінок. Він пише: «чому найбільшими садистами тут виступають молоді і, за свідченням очевидців, дуже вродливі дівчата? Чому вони відмовилися виконувати традиційно жіночу роль – плекати родинне вогнище й народжувати дітей, – а натомість зробилися активістками?».

Справа тут не в комуністичній ідеології, а в тому, що автор роману вважає, що жінці взагалі не місце в політиці, в зміні соціуму. Якщо жінка займається політикою, то Кононович це пов’язує з мастурбацією і відсутністю сексу. Такий підхід дуже шкодить цьому романові, суттєво знижуючи трагічний пафос, закладений в «Тему для медитації».

Катерина Холод