21 січня там вручили літературну премію "Літакцент року 2014". Нагороду присуджували усьоме. Антипремію "Золота булька" отримує письменник за слабку книжку, що розхвалювали упродовж року.

— Він відверто облажався зі своєю "Месопотамією". Її неможливо читати без гіркоти, — продовжує Бриних. — Як на Жадана це — книжка слабка. Якби її написав Вася Пупкін — це було б супер. Думаю, Сергій не образився б, якби отримав "Бульку". Антипремії потрібні, бо люди краще читають погані новини, ніж хороші.

Цього року "Золоту бульку" не присудили нікому. Окрім твору Жадана, на антипремію висували книжки Анатолія Дністрового "Сніданок на снігу" і Володимира Даниленка "Грози над Туровцем". Остання — серед претендентів на цьогорічну Шевченківську премію.

Жовтий нарцис тримає письменниця Богдана Матіяш, 32 роки. За збірку есеїв "Братик Біль, Сестричка Радість" її нагородили в номінації "Проза". Нагороду розділила із Софією Андрухович.

— Спочатку не розуміла, нащо я це пишу. Здавалося, це такі прості речі, аж примітивні. Пишу про дерева — хто не бачив дерев. Про довіру — кожен комусь довіряє. Але цікаво: Радість і Біль — це спектр, у який потрапляють усі наші емоції, — каже Богдана Матіяш. Книжку писала чотири роки.

— Маю жорстокий критерій для себе: чи можу я задля книжки кинути всі інші справи. Тоді це дуже хороша книжка. Але таких у конкурсі не було. Робив зусилля над собою, щоб дочитати кожну, — каже літературознавець Ростислав Семків, 39 років.

Журі обирало переможців 3,5 год. Найкращою поетичною книжкою назвали збірку "Катівня. Виноградник. Дім" Катерини Калитко з Вінниці.

— Дуже ревниво підійшла до жіночої поезії в цьому конкурсі. Починаєш приміряти це до себе — точність висловлювань, образність, чи резонує. Помітила, що слово "шуліка" зустрічалося у двох із трьох книжок. Було багато слова "сіль", багато зеленого кольору, — учасниця журі, співачка 33-річна Каша Сальцова п´є протизастудний чай із чашки з логотипом книгарні "Є". Вірші номінанток читала до четвертої ранку. — Такі маленькі книжки здатні робити великі речі. Не втомлююся казати: що більша культурна територія країни, то більша її реальна територія.

— Моя книжка дуже болісна. Вона про те, що біль — це спосіб відчути себе живим, — каже поетеса Катерина Калитко, 32 роки. — Мій чоловік — боснійський мусульманин. Війна на Балканах добряче пройшлася гусеницями по його родині. Цей досвід сильно відгукується в нашому сьогоденні. Мені важливо було передати війну як досвід поколінь наших бабусів-дідусів, батьків. Тепер переживаємо його й ми. "Чому завжди війна?" — запитує героїня роману "Непрості" Прохаська. Це питання може поставити кожна дитина в Україні.

Катерина КИСЕЛЬОВА