В нього була дуже важка пневмонія, останні кілька днів  провів у реанімації. Сьогодні, о 15.00 у Спілці письменників в Києві відбулося прощання з Лишегою.

У ніч із четверга на п´ятницю труна з тілом поета перебуватиме в церкві на Аскольдовій могилі. Похорон відбудеться в суботу в Тисмениці, там де поет народився у 1949-му році.

Спогадами про Лишегу з Gazeta.ua./a>поділився львівський поет, літературознавець Віктор Неборак.

- Лишега на людях був погідним, приязним чоловіком. Хоча в середині у нього зажди сиділо відчуття нестримної деградації світу. Він намагався знайти щось справжнє і ці його постіні переїзди пов´язані з тим що він просто не міг спостерігати як той Буда за тим, що все гине. Найкраще почувався в рідній Тисьмениці на Івано-Франківщині.

Недавно знайшов в мережі любительський фільм середини 1990-х, де Лишега ще худий 40-річний на батьківському подвір´ї видає розкішний монолог, про своє відчування того що все западається в прірву як загиджується, перетворюється в гноївку, (річка на якій він виріс - Gazeta.ua./a>) як смородом тхне від лісів.

Олег Лишега ніде на довго не затримувався. Хоча мав у Києві власну пристань. Отримав квартиру-готельку від Спілки письменників. Це були останні крихти з пиорога під назвою СРСР, що от-от мав розвалитися. Наприкінці 2013 півроку прожив у столиці. Робив канапки, по різному прислужував протестувальникам на Майдані. Втік до Львова, коли почалась військова фаза протистоянь з владою. Був мирною людиною, подібною до Святого Франциска уникав насильтва.

Олег Лишега працював над перекладами американського письменник Генрі Торо. Торо жив у лісі, на березі ставу у хатині, що сам собі побудував, та самостійно забезпечував себе усім необхідним для життя. Цей експеримент з виживання він описав у своїй книзі "Уолден, або Життя в лісі". Переклад цієї книжки, напевно, найголовніше з того що не встиг здійснити Лишега. Знаю, що домовлявся з Іваном Малковичем про випуск цієї книги. Лишега сам був людиною в пошуках автентики. Всіляка техніка електроніка в нього викликала підозру. Працював на друкарській машинці, яку одного разу загубив у електричці. Як і свій єдиний великий роман над яким працював п´ять років.

До книги "Зима в Тисьмениці" Малкович також додав переклади Лишеги суголосні поезії яку писав сам. Він був останній натур-філософом нашої поезії. Цей напрямок починається від Григорія Сковороди, раннього Тичину, Свідзінського. Лишега наголошував, що на нього також дуже вплинула "київська школа" - Микола Воробьйов, Василь Голобородько, Михайло Григорів, Кіктор Кордун. В Лишеги є чудове ессе "Adamo et Diana" де він пише про "Київську школу", а насправді про свою молодість у Києві і Львові. Це найкраще ессе написане українською мовою. Це 7 сторінок, і ще 30 сторінок пост-скриптуму. Просто готовий сценарій гарного арт-хаусного фільму.

Багато років Лишега займався скульптурою. Його роботи сприймаються як авангарді і архаїка одночасно. Сам оформлював свої книжки. Лише Малкович не залагодив з ним це, бо мав вже постійний дизайн серії. Дозволив лише обрати колір - теракотовий наче глина. Також існує легенда, що в сім´ї Малковичів є якесь родове прокляття із пацюками - не можуть їх терпіти. Тож Іван, як упорядник книги Лишеги, вірша "Пацюк" до збірки "не впустив". Іван і Олег бачились досить рідко, але приятелями були добрими. Видавець дуже опікувався Олегом ці останні дні хвороби.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Олег Лишега - перший український поет, якого нагородили премією ПЕН-клубу за поетичний переклад. Вручення нагороди йому та його перекладачеві Джеймсу Брасфілду відбулося 15 травня 2000 року в Театрі Волтера Ріда в Лінкольн-центрі. Член журі, американська поетеса Рейчел Гадас зокрема зазначила: "Лишега веде нас до ноктюрного світу, де темні дерева, заледенілі стави та невидимі істоти віщують появу альтернативного всесвіту, де можна будь-що втратити та віднайти".

18 січня 2013 року Лишега став лауреатом премії "ЛітАкцент року - 2012" в номінації"Художня література" зі своєю збіркою "Великий міст".

Лишега перекладав українською твори Томаса Стернза Еліота, Езри Паунда, Девіда Герберта Лоуренса, Марка Твена, Генрі Девіда Торо, Сильвії Плат, Роберта Пенна Воррена та Джона Кітса.

Автор збірок "Великий міст" "Снігові та вогню", п´єси "Друже Лі Бо, брате Ду Фу..", есе "Флейта землі і флейта неба" та "Adamo et Diana" тощо.

Іван СТОЛЯРЧУК