книжці, що потрапила до довго списку премії Дитяча Книга року ВВС-2014, йдеться про пам´ять та свободу, а також про дітей та диваків, які здатні змінити світ.

Дзвінка Матіяш вже вдруге представляє свою книгу в рамках премії ВВС.

У 2012 році до довгого списку увійшли її "Історії про троянди, дощ і сіль".

Про свою нову книжку авторка розповіла ВВС Україна електронною поштою.

ВВС Україна:  Розкажіть у кількох реченнях, про що ваша книга?

Дзвінка Матіяш: Моя книга про свободу. Про гідність. Про те, що шлях до свободи завжди важкий. Але якщо ми залишаємось такими, як діти, то можемо пройти цю дорогу. І зліпити Сніговика з особливого снігу, що повертає пам’ять.

ВВС Україна:  Що вас спонукало до написання цієї книги?

Дзвінка Матіяш: "Попіл Клааса б’ється в мої груди" - я читала Тіля Уленшпіґеля у глибокому дитинстві. Не розуміла 90%, якщо не всі 95%, але суть вловила.

Є те, що більше за наш зовнішній комфорт. Наша свобода дорого коштує, і надходить час, коли за неї таки треба платити. І якщо ми цього довго не розуміли, то в якийсь момент ніхто вже не буде питати: чи хочемо платити, і як саме. Візьмуть найвищу ціну – життя молодих, талановитих, красивих людей.

ВВС Україна:  Ви сказали, що почали писати книгу з розпачу й безсилля та тлі подій на Майдані. Чому саме такий вид прози ви обрали?

Дзвінка Матіяш: Проза обирає нас. Я нічого не обирала. Точніше, не обирала жанру, стилістики, типу нарації тощо. Єдиний вибір, який я зробила – спробувала чинити опір режимові через письмо. Через словесність. Моєю зброєю було слово, замість бензину і пляшок – екран комп´ютера і клавіатура.

Чи результат сильніший, ніж коктейль Молотова? На це питання відповідь давати не мені. Принаймні книги розраховані на багато років і поколінь, пляшка з коктейлем Молотова – переважно одноразового вжитку. Я так бачу цю відмінність. У певних ситуаціях не обійтися без коктейлю Молотова. Книги потрібні завжди.

ВВС Україна: Це казка більшою мірою орієнтована на дітей чи на дорослих?

Дзвінка Матіяш: Ця казка орієнтована на мене, на мої особисті потреби січня – лютого 2014 року. Маю звичку як читати передовсім для себе, так і писати. Пишу те, чого потребую я особисто. Припускаю, що ця казка орієнтована на тих, кому від двох до дев’яноста. Книга сама знайде своїх читачів.

А я вже дуже далеко від зими 2014 (як і більшість із нас) і пишу далі. Для себе. Я людина вільна. Звісно, це доволі непроста свобода у нашому покаліченому, пораненому просторі – "совком", Голодомором, репресіями, психушками, сексотством – список можна продовжувати.

У моїй книзі є Центр роботи з психікою – алюзія на психлікарню, в яких "лікували" таких людей, як Леонід Плющ. Під загрозою такого ж "лікування" Надя Савченко. У мене є надія, що коли цю книгу читатимуть батьки з дітьми, вони – батьки – зможуть їм показати певну символіку, відчитати ті пласти, що не на поверхні. Я це робитиму для своїх дітей і проситиму своїх знайомих – їх у мене чимало – саме так читати цю книгу. Заглядати за поверхню.

ВВС Україна:  Чому саме діти обрані як протистояння злу і головні рятівники? Дорослі втратили здатність протистояти злу?

Дзвінка Матіяш: Звісно, дорослі цю здатність втратили і часом безповоротно. Забули, з чого починали.

Неквапність, неспішність. Особливий смак перших каш, перші дні народження – тягучість часу – діти його не відчувають – часу немає. Тому вони постійно питають: "а тиждень – це скільки? А місяць – це скільки? А коли буде наступне літо? За рік? А що таке рік?"

Увесь час дивуються. Увесь час відкриті. Увесь час готові пізнавати і відкидати засвоєне вчора. Бо сьогодні воно неактуальне. І дітям так мало потрібно для щастя. Їх не треба засипати іграшками, модними шмотками, делікатесами. Їм важливо показати суть – змалечку. В ідеалі – від зачаття, а то й раніше.

Інакше буде пізно, вони образяться на світ і стануть як ми, дорослі, - засмиканими, жадібними, конформними, пристосуванцями, боягузами. І буде потрібен Сніговик, і великі дитячі серця, здатні перетворити світ.

ВВС Україна:  Чи важлива для вас премія Книга року?

Дзвінка Матіяш: Для мене важливе певне інформаційне поле, яке створює ця премія. Певні книжкові позиції, які про щось сигналізують. На ці книги треба звернути увагу. Їх треба читати.

Не можу похвалитись тут особливими успіхами – бо гора книг на моєму столі і так висока. "Фелікс Австрія" Софії Андрухович чекає – не дочекається своєї черги. На нині з великою приємністю прочитала Зірку Мензатюк "Як я руйнувала імперію" - це дуже важлива книга. Мене сильно зачепили "Бомжі Донбасу" Олексія Чупи. Ми дуже мало знаємо про нашу землю, нашу історичну спадщину (маю на увазі спадщину Київської Русі, Візантії). Нам потрібно багато вчитися. От спитайте у пересічного киянина, що він знає про Ірининський стовп? І послухайте відповідь.

ВВС Україна: Яка ваша улюблена дитяча книга?

Дзвінка Матіяш: У мене дуже багато улюблених, знакових дитячих книг. Тому мені легше говорити про те, що вразило з останнього прочитаного – Корнелія Функе, все, що я читала. І російська авторка Тамара Крюкова – також практично все, що я читала. Хоча "Чорний альбатрос" пам’ятаю найкраще, бо дочитала минулого тижня.

З Дзвінкою Матіяш спілкувалась Олеся Жигалюк