Письменник, залюблений в історію, взявся розповідати про особливу територію духу — повстанський Холодний Яр, котрим цікавився і Тарас Шевченко, про який сьогодні пише Василь Шкляр і який, за його словами, є попередником  УПА. «Дорогі галичани, я привіз вам вітання з Холодного Яру. З весною прокидався повстанський рух, хлопці сідали на коней, щоб знову воювати московського ката. Ця війна триває й сьогодні, і ми у ній неодмінно переможемо», — сказав Шкляр,  вітаючись «Слава Україні!».

«Я не сумую за грішми» 

Як не прикро, але письменник в Україні стає популярним не через свої твори, а швидше завдяки скандалу, що виник після його політичних висловлювань (Шкляр написав романи «Тінь сови», «Ностальгія», «Ключ», «Елементаль», «Кров кажана» та ін.). Зачепивши персону одіозного Табачника, Шкляр, номінований на Шевченківську премію,  одразу опинився в усіх на вустах. І хоча в Положенні про роботу Шевченківського комітету йдеться про те, що ця премія присуджується людині раз за життя, ніхто не сумнівається, що Шкляр таки отримає її — якщо не з рук чинного Президента, то з рук нового, бо свого рішення Шевченківський комітет не відміняв. Та й Шкляр не відмовлявся від премії. За його словами, приймаючи рішення написати листа Президентові з вимогою звільнити Табачника, він ні з ким не радився, втім, дружина, довідавшись про це, сказала: «Молодець. Я пишаюся тобою».

«Під час голосування за роман «Чорний ворон» письменник-комуніст Сизоненко закликав членів Шевченківського комітету не підтримувати роман про бандитів, на що підвелася ваша краянка Марія Стеф’юк і, кинувши йому: «Брешеш, людоморе», зачитала уривок із Шевченкової поеми «Холодний Яр». Підвелися  Скорик, Герасим’юк, Станкович і підтримали Стеф’юк», — розповідає Шкляр. Він каже, що сьогодні його підтримує багато письменників. Степан Пушик, наприклад,  єдиний з ним у думці, що варто домогтися  зустрічі з Віктором Януковичем і руба поставити йому питання про перебування при владі міністра-українофоба, ім’я якого вже непристойно згадувати в гідному товаристві. Письменник каже, що не шкодує за грішми, хоч фінансовий доважок цієї відзнаки цього разу істотно зріс — до 260 тисяч, бо премія для нього має сакральний зміст. Він жартує: «Ці події зробили мене гастролером, поламали мені творчий процес, тепер мене українці годують, зодягають — у Львові в університеті подарували футболку з написом «Воля України або смерть» та з назвою роману, а у Вінниці запросили на швейну фабрику і кажуть: виберіть собі кілька костюмів».

Зрештою, важливіше те, що найвища в державі гуманітарна відзнака нарешті стала знаковою — і за резонансом, і фінансово, і персонально: її номінанти — знані й цікаві своїй країні.

Письменниця Оксана Забужко про вчинок Шкляра сказала: «Аплодую стоячи!», маючи на увазі те, що Шкляр здобув високі тиражі і такий безцінний читацький інтерес. і заслужено, бо писав він роман 13 років, узявши за фабулу тему Холодноярської республіки — останньої опори УНР — та боротьбу повстанців проти більшовицької влади у 20-х роках ХХ століття. Автор, як він сам розповідає, не лише взяв до уваги численні легенди та перекази, а й багато працював з архівними джерелами, зокрема з документальною книжкою осавула Холодноярського полку Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». Сьогодні одне з харківських видавництв додруковує
100-тисячний наклад роману «Чорний ворон». івано-Франківська обласна рада прийняла рішення закупити дві з половиною тисячі примірників і роздати книжки по бібліотеках Прикарпаття, передати 300 книжок у країни, де компактно проживають українці.  Частина їх буде у вільному продажу за ціною 20 гривень, повідомили організатори поїздки Шкляра на Івано-Франківщину.

Цікаво, що видавництво зініціювало виготовлення для Василя Шкляра корони з трьома діамантамиѕ На це письменник відповів, що не проміняє свою «упівку» на жодну корону. 

 
«Книга мого життя» 

Сьогодні Василь Шкляр пише роман «Маруся», образно кажучи, він  про українську Жанну д’Арк. Його героїня — історична постать із Житомирщини на ім’я Саша Соколовська. Однак він не полишає роботи над «книгою свого життя» — «Чорним вороном», бо всерйоз зайнявся тим, щоб книжка стала поштовхом для кіно, щиро вірячи, що фільм за романом «Чорний ворон» стане не лише подією світового рівня, а й початком відродження українського кінематографа. Задля цього він приймає всі громадські ініціативи — від заклику івано-франківського письменника Юрка Андруховича збирати гроші і до звернень до діаспори та українських олігархів. На жаль, каже, україномовних серед них, олігархів, раніше не булоѕ Та не все так безнадійно, бо «недавно у списку найбагатших людей світу з’явилося й ім’я вашого місцевого хлопця...»

 
Також Василь Шкляр обіцяє відстежити, куди підуть  130 мільярдів з українського бюджету, призначені на українську кіноіндустрію. «На російські серіали, де може бути один український актор», — не сумнівається Шкляр. Сам письменник нині разом з Олесем Янчуком працює над фільмом про вбивство в Парижі Симона Петлюри. «Чого бракує українським фільмам? — запитує Шкляр. І сам відповідає: — Бідний бюджет». 

 Автор «Чорного ворона» розповів прикарпатцям, що він сьогодні обирає серед двох режисерів — Гоффманом і ўібсоном, пожартувавши, що з другим у нього є дещо спільне — «нас обох звинувачують в антисемітизмі».

«Книга дуже добре кладеться на кіномову», — переконаний Василь Шкляр. Сьогодні навіть точаться дискусії, чи може роман  ожити на сцені. І поки це зробити важко, одну зі своїх численних зустрічей прозаїк провів у  школі одного села під Києвом. Учні того навчального закладу зробили постановку за «Чорним вороном». Шкляр пригадує, що був розчулений, і рівень професійної майстерності школярів його задовольнив.

Калуський художник Юрко Лінда за мотивами  роману  «Чорний ворон» створив серію полотен і на зустрічі письменника з громадою міста подарував йому одну з картин. Василь Шкляр сказав, що вона стане окрасою його оселі.

«Мене підтримує навіть Церква. Це  здивувало, бо в книжці є багато крові. Я побував на введенні патріарха Шевчука і з’ясував для себе, що багато отців читали мій роман і підтримують мою ідею створити фільм», — розповів Шкляр.
Вдячні читачі — й ті, котрі вже прочитали роман, і ті, що лише придбали його і прийшли до театру послухати автора, взяти автограф, — дізналися, що роман незабаром вийде як аудіокнига на диску. Для цього провели відбір серед десяти найвідоміших українських акторів. Цікаво, що сам письменник також міг би неперевершено втілити цю ідею в життя, бо знає свій роман напам’ять.

Леся Тугай