Як зазначив модератор вечора Віктор Неборак, Гаврилів є чи не наймолодшим серед українських гуманітаріїв доктором філологічних наук. Зі слів учасника формації «Бу-Ба-Бу», на книжкових полицях якого є з десяток книжок авторства Тимофія Гавриліва, літератор цей не дуже помітний, проте дуже важливий для української літератури. Серед його праць є, зокрема, переклади Георга Тракля і Томаса Бернгарда. А після прочитання нового роману з’ясувалося, що Гаврилів – ще й скромний, але досконалий соціальний прозаїк, якого так потребує сучасна література.

Кілька років тому у літературній агенції «Піраміда» з’явився друком, за визначенням Неборака, «найекспериментальніший український роман» Гавриліва «Де твій дім, Одіссею?». Ця книга-поема стала першою частиною трилогії, в якій по-новаторському змальовується стан духовної порожнечі, пошуків і сум’яття сучасної людини. Натомість роман-притча «Чарівний світ», що продовжує трилогію, – пригодницько-філософська історія про волоцюгу, який міг би бути нігілістом, якби не його любов і здатність розчулюватися буденними речами. Завершальну книгу автор називає романом-параболою.

Ця друга частина трилогії складається з трьох частин: «Чарівний світ. Тепер», «Чарівний світ. Тоді» та «Чарівний світ. Між тоді і тепер», які з’являться уже наступного року.

– Роман має назву «Чарівний світ», тому що головний герой володіє здатністю, яку людина втрачає, дорослішаючи, – пояснює Тимофій Гаврилів. – Він зберігає дитинність, уміння дивуватися, сприймати світ із зацікавленням. І, незважаючи на свій статус безхатченка, чудується світові і радий в ньому перебувати. А чому «Тепер»? Тому, що цей роман складається з трьох частин, які є до певної міри автономними, але також міцно пов’язані сюжетно. Наступна частина має назву «Тоді». Це події, які відбулися з героєм до моменту «Тепер». А третя частина «Між тоді і тепер» пов’язує дві попередні і розповідає про прогалини, яких не знаємо ані про тоді, ані про тепер.

«Тепер», за словами автора, – це часовий стан. «Тепер» герой перебуває там, куди потрапив нелегально. Після низки пригод, загибелі приятелів, які задихнулися, нелегально перетинаючи кордон в авто з подвійним дном, ночівлі на столі трупарні, де прокидається в мить, коли над ним заносять скальпель, та жаху від ритуального розчленовування мерця, герой потрапляє на ночівлю у невідоме приміщення, де, щоб зігрітись, палить стільці та папери, знічев’я читаючи останні, перш ніж укинути їх до печі. За цим заняттям герой натрапляє на фатальну папку... А далі – відповідь у тексті...

Тема бомжа у літературі не нова, згадаймо хоча б Архипа Тесленка чи Олеся Ульяненка.

– Неборак казав, що не уявляє мене, як я порпаюся у смітнику, адже, щоб написати, – треба пережити, – піджартовуючи, каже Тимофій Гаврилів. – Я порпаюся, і ми усі порпаємося, але у смітнику, яким є сучасне життя. Порпаємося і паразитуємо. Це річ, яка ходить на канаті між двома сприйняттями, між буквальним – драматичної історії людини-безхатченка, а з іншого боку, йдеться про людину, яка екзистенційно не має домівки, яка шукає себе. Суттєвість тексту полягає у його двопрочитності, – герої наче харчуються зі смітника, але не лише побутового, а й того, яким є сучасне життя чи культура.

Божена Городницька
Фото: litakcent.com