Нестаріючий формат постмодерної літератури завжди перед­бачав сюжетну залежність її героїв від різного роду «божественних» аномалій. Так, наприклад, Віктор Пєлєвін свого часу навіть теорію сотворіння світу віддавав на відкуп вампірам у романі «Empire V», не кажучи про «первісність» ринкової метафізики у збірці його оповідань «ДПП NN». Модель світобудови, яку презентує у своєму новому романі «Богиня і консультант» Володимир Єшкілєв, не менш приваблива. Будучи відомий як «сірий кардинал сучасної української літератури» цей івано–франківський екзегет мало в чому поступається своєму культовому російському колезі в практиці написання романів у жанрі «альтернативної історії». Чого варта, скажімо, його найновіша, апокрифічного кшталту теорія вселенського зла, згідно з якою Господь працював сім днів у поті чола свого над сотворінням світу, а всілякі почвари, зібравши цей самий Піт Творця, витворили з нього могутні Жезли Сили, які сьогодні розпалюють ворожнечу між народами.

Загалом історико–культурних архетипів у романі «Богиня і консультант» Єшкілєва маємо чималенько, і все — заради авторської заявки про його власний винахід і внесок у скарбницю світового окультизму. У першу чергу, це вищезгаданий Жезл Сили, яким був породжений наш світ. Твердіший за алмаз і старіший за саму Чашу Грааля, у романі він недаремно має назву Камінь Богині, будучи одним із восьми священних артефактів, розкиданих світом від тібетських монастирів до нью–йоркських хмарочосів. Узяти цей божественний архетип у мозолясто–романний кулак альтернативної історії — ось фабула не для одного твору, а також завдання для справжніх мічурінців нашого часу!

Коли ж до правди, то в романі завзятого послідовника ігрищ в «альтернативну історію» Володимира Єшкілєва відбувається локалізація глобального бренду «вселенської змови» в межах однієї окремо взятої України. Причому жанрово це вкладається в майстерну схему динамічного інтелектуального трилера, вдумливого релігійно–містичного бойовика, а також захоплюючу езотерично–демонологічну оповідь про пошуки магічного каменя назвою «Богиня», занесеного до нас із Галактики, де колись владарювала негуманоїдна раса Великих Повзучих Отців. Таємні орденські традиції і сучасна конспіративна політологія, чорні археологи і не менш брудні піар–радники, і бізнес–групи, які маскують перебування в Україні окультних володарів світу — усе це крутиться довкола карколомної подорожі Україною часів Запорізької Січі трьох таємничих осіб — Великого Комодора, Майстра Зброї й Архіваріуса Храму.

Так само, як у Пєлєвіна, серед Праматерів і Прабатьків людства у романі Єшкілєва існує чимало претендентів на почесну «первісну» місію — метеорити, дракони і космічні прибульці з перемінним успіхом захоплюють антропологічну уяву читача не гірше за братів Стругацьких і подружжя Дяченків. Також подібно до автора «Чапаєва і Пустоти», починаючи зі свого раннього роману «Адепт» і продовжуючи «альтернативною» белетристикою на кшталт романів «Пафос», «Повінь імператора» і збірки оповідань «Інше гроно проникнень і свідчень», Єшкілєв завжди волів поєднати в одному флаконі пригодницьку фабулу сивої давнини з бандитським сюжетом сьогодення. У «Богині і консультанті» події героїчної минувшини сюжетно майже не відірвані від кримінальних пригод теперішнього часу. От лишень суто стилістично сучасно–детективна складова роману Єшкілєва досі нагадує який–небудь «Південний комфорт» Павла Загребельного і ранні твори Андрія Кокотюхи і не нагадує далеко не всує згадуваного тут Віктора Пєлєвіна як визнаного метра цього синтетичного жанру, в якому історична оповідь синкопована бандитським сленгом. Можливо, український ґрунт узагалі не надається до такого модерного поганства?

Ігор Бондар–Терещенко