Її книжки виходять сотнями тисяч екземплярів і перекладаються десятками мов. Щоправда, не українською… Та, незважаючи на такий “пробіл” і на те, що її ім’я в Україні знають лише затяті або французомани, або літературомани, Ірен Френ завітала сюди. Про українську культуру і літературу письменниця до поїздки знала стільки ж, скільки тут про неї, тобто майже нічого. Тож під час візиту збагатилися так чи інакше обидві. Про Францію, літературу та щастя Ірен Френ розповіла кореспондентові “ВЗ”.

- Франція як держава підтримує письменників чи це все ж прерогатива зацікавлених видавництв?

- І Франція, і видавництва зацікавлені у появі нових творів, виданні класичних перекладів на французьку і з французької… Франція підтримує письменників. Існує багато субсидій і допомог. Це програмна політика країни. Міністерство культури підтримує і фінансує літературні проекти, заохочує починання письменників. Не бракує і випадків, коли конкретні видавництва зацікавлені у появі твору і стимулюють її, як це було з моїм романом “Потерпілі острова Тромелен”. Оскільки сюжет твору базується на історичній події, видавництво було зацікавлене у моїй подорожі на острів Тромелен і профінансувало її. Звісно, перед тим, як відправити когось у подорож, видавництво калькулює усі витрати і наочно бачить, як компенсує витрати поява твору. Я подорожую економно. Коли компанію мені складає чоловік, він платить за себе сам.

- Які стосунки між французами і літературою, зокрема сучасною?

- З найменших класів французи вивчають своїх письменників, зокрема таких, як Лафонтен, Гюго, Жак Рене, Пруст, Бодлер… Аналізують тексти, опрацьовують біографії. Існує традиція посилатися на твори, персонажів, жонглювати літературними цитатами… Зокрема, це популярно серед політиків. Франсуа Міттеран (президент Франції з 1981-го по 1995 р. – О. З.) часто цитував літературні твори, його наступник Жак Ширак трішки менше. А ось у промовах Саркозі їх ще треба пошукати. І це доволі великий його недолік в очах деяких французів, які звикли дивитися на окремі ситуації крізь призму літературних творів.

Література у Франції розвивається динамічно. Це, мабуть, єдина галузь, яку не зачепила економічна криза. Люди як купували, так і купують книжки. Тим паче, що вони у нас коштують недорого, і їх може дозволити собі кожен. Єдина проблема – молоде покоління читає все менше і менше, і читає твори низької якості. У сучасному французькому суспільстві гостро відчувається віковий розрив. Залишився невеличкий прошарок, який читає класиків. Тепер “у моді” сентиментальні романи, фентезі… Був прецедент, коли сучасний популярний французький письменник Марк Леві, твори якого продаються астрономічними тиражами, на зустрічі із читачами (а це, зазвичай, жінки, закохані і в нього, і в його твори) сказав, що слід заборонити читати Бальзака у ліцеях, мовляв, це занадто складно для дітей. Я розгнівалася, проте не захотіла встрявати у цю дискусію, бо весь гнів цих закоханих жінок спрямувався б на мене. Проте мій гнів ще не згас. Подібні заяви – нонсенс для освіченого суспільства.

- Що таке літературний бестселер у французькому масштабі?

- У Франції бестселером може стати книжка, стартовий тираж якої – 30 тис. екземплярів. А так зване популярне чтиво виходить тиражем і понад 500 тис. примірників. Це такі письменники, як Марк Леві, Фредерік Льоссо. Якщо ж говорити про мої досягнення, то найбільшим тиражем у Франції вийшов мій роман “Набоб” – 1 млн. екземплярів у 1982 році. “Секрет сім’ї” – 500 тис., “Девій” – 600 тис.

- За час своєї літературної діяльності виробили рецепт успішної книги?

- Для мене все просто. Захоплююся історією, яку хочу розповісти, намагаюся настільки надихнутися і зануритися в неї, щоб плисти нею як човен, знаходити нові незнані острови, переносити їх у книгу… Намагаюся описувати все якомога бурхливіше, щоб читач так само захопився цією історією, як захоплююся нею я. Мені тяжко закінчувати книги, відірватися від написання якогось роману, поставити останню крапку. Але розумію, що краще вкласти свої сили у нове творіння. Переді мною не стоїть завдання: заробити більше грошей. Не слідую замовленням. Просто боюся розчарувати читачів… І не важливо, хто герой роману – чоловік чи жінка, коли і де відбувалися події. Головне, щоб мені хотілося писати цю історію, а читачам її читати. Іноді беру за основу реальні події, часто сама вигадую персонажів. І часто так стається, що у героїнь-жінок чоловічі характери, вольові. А чоловіки у моїх творах набувають жіночих рис характеру.

- А що не так у позиціях чоловіка і жінки у реальному житті?

- Жінок утискають. І попри те, що зараз ситуація не така драматична як раніше, а в Європі набагато краща, ніж на Сході, факт залишається фактом. Жінкам властиво працювати у три рази більше, ніж чоловікам. А чоловіки не люблять і не приймають їх у тих галузях, де вони можуть стати кращими за них. Це стосується, зокрема, літератури і політики. Хоча, чим жінка молодша і красивіша, тим більше у неї шансів пробитися в обох цих галузях… Думаю, чоловіки з часом змиряться із жіночою “експансією” на їхню територію і сприймуть її за належне.

- Ваш шлюб триває уже кілька десятиріч. Виробили для себе формулу сімейного щастя?

- Упродовж подружнього життя на долю чоловіка і жінки випадає багато випробувань. Та у коханні, як і в політиці, головне – терпіння. Нема жодних секретів і формул. У мене унікальний випадок. Ми з чоловіком зустрілися, коли мені було 17 років, а йому – 19. І від того моменту не розлучалися. Що нас поєднує? Можливо, те, що у нас обох було важке дитинство, і наші відчуття світу подібні. Спільне у нас і страждання від покинутості… Зрештою, щоб бути успішним у подружньому житті, потрібно просто мати бажання розуміти одне одного. А ще варто знати, що щастя як такого не існує. Є лише моменти щастя, якими треба насолоджуватися.

Оксана Зьобро

Довідка «ВЗ»

Ірен Френ – доктор класичної філології, відома французька письменниця, історик і романістка. Народилась 22 травня 1950 р. у Лореяні (провінція Бретань). Вперше заявила про себе історичним твором “Коли бретонці заселяли моря”. Її роман «Набоб» (Le Nabab) опублікований у 1982 році. За нього письменниця отримала премію Мезон де ля прес. Окрилена цим визнанням, опублікувала понад двадцять творів, серед яких «Стиль модерн» (1984), «Сімейні секрети» (1989), «Незрівнянний» (1998), «Царство жінок» (2007), «Потерпілі острова Тромелен» (2009). Працюєте послом для тибетських дітей в асоціації “Допомога тибетським дітям”. Заснувала Форум “Жінки за розвиток економіки і суспільства”.