Разом із активними читачами вони намагались з’ясувати, які ж книги стали кращими у 2009 році. У літературній кав’ярні “Кабінет” зав’язалась цікава дискусія. Лідерами книжкових поличок, на думку експертів, стали “Думки” Блеза Паскаля, “Трилогія” Самюеля Бекета та антологія Василя Габора “Українські літературні школи та групи 60-90-х рр. ХХ ст.”. З таким цінним багажем вирушаємо у новий рік...

«Важкий» Бекет, який захоплює

Цікавим було правило вечора: “Говорити про книги тих авторів, які відсутні на обговоренні”. Розмову “поза очі” розпочали модератори вечора - письменники Віктор Неборак, Ігор Котик та Юрко Кучерявий.

Ігор Котик не приховував захоплення перекладом Петра Таращука двох романів Нобелівського лауреата, французького письменника Самюеля Бекета із знаменитої «Трилогії» - «Молон умирає» та «Несказанний». «Мене захоплюють ці романи, як і третій із трилогії «Молой», що був виданий видавництвом “Юніверс” ще у 2006 році, - розповідає Ігор Котик. - Захоплююсь Бекетом здавна. Це - геніальна людина, яка була нищівно критична сама до себе. Бекет прагнув відділитись від соціуму. Ці три романи показують унікальність цього автора. У нього своєрідне письмо. Його довжелезний синтаксис і дезінтеграція, розщеплення “я” – ті речі, які можна помітити і в сучасній українській літературі, а саме в Юрка Іздрика і Євгена Пашковського. Хто вперше візьме до рук твори Бекета, зіткнеться з великими труднощами. Ми звикли, що в прозових текстах є система персонажів, зав’язки, розв’язки... А тут все перемішано. У ході читання розуміємо, що персонаж має різні імена. Перед читачем все розпливається. У романі “Несказанний” Бекет зауважує, що ці персонажі йому заважають, і запевняє, що вони живуть своїм життям».

Лінгвіст і філософ Паскаль

Естафету аналізу перебрав на себе Юрко Кучерявий. Він теж відзначив важливість романів Бекета. “Я не є тонким лінгвістом, але вкрай задоволений перекладом цих творів. Коли читав їх англійською, мені вони здались непролазними. А ось український переклад відкрив переді мною багато цікавого”. Та все ж Юрко зазначив, що для нього книгою номер один у 2009 році став твір Блеза Паскаля “Думки”. “Це роман з людською істотою. Але тут я незадоволений українським перекладом, хоча загальної геніальності книги це не псує, - зазначив Кучерявий. - Паскаля неможливо перекласти за один раз. Повинна існувати культура перекладу цього автора. Блез Паскаль – один з найтонших лінгвістів у французькій мові. “Думки” писались як начерки до апології християнської релігії, яку Паскаль планував написати за десять років. Але смерть обірвала його задуми... Текстологічна важливість “Думок” у тому, що вони перекладені з найкоректнішого французького видання 1992 року. Тут також вміщена величезна кількість коментарів, які пояснюють деякі моменти книги”. Юрко Кучерявий зізнався, що “Думки” Паскаля - та книга, яку би в першу чергу рятував, якби горіла його домашня бібліотека. Юрко запевняє, що окремі думки Паскаля слід знати напам’ять, аби розуміти суть світу. “Уся наша гідність полягає у мисленні, - пише Паскаль. - Намагаймося ж мислити добре. Оце перший принцип моралі”. Думки цього французького філософа вічні.

Унікальність «свіжого» творіння Габора

Віктор Неборак до останнього тримав інтригу щодо своєї улюбленої книги за 2009 рік. “Сам придумав правило говорити лише про книги письменників, яких тут немає, і сам порушу його, - продовжував розвивати цікавість аудиторії Неборак. – Незважаючи на те, що тут присутній Василь Габор, все ж не можу не поставити саме його творіння на першу сходинку у 2009 році. Це – антологія “Українські літературні школи та групи 60-90-х рр. ХХ ст.”. Коли Василь Габор береться за якусь справу, то нехай навколо гори вернуться, він буде робити своє діло. Ця людина настільки переймається своїм творінням, що в кінцевому результаті з’являються шедеври. Нова антологія Габора пропонує свіже, не подібне на пропоноване досі бачення української літератури ХХ ст. Думаю, Василь Габор ще сам не усвідомив того, наскільки унікальну річ зробив”.

Читачі жваво обговорювали озвучені письменниками книги і пропонували свої варіанти кращих літературних творінь 2009 року. Була названа книга Галини Пагутяк “Мій далекий Близький Схід”. Знову порушивши правило “поза очі”, аудиторія згадала книгу Віктора Неборака “Вірші з вулиці Виговського”. Присутній на зустрічі письменник молодої генерації Григорій Семенчук зазначив, що його у 2009 році найдужче вразила книга Юрка Іздрика “Таке”, яка стала “Кращою книгою 2009 року” за версією Бі-Бі-Сі.


Коментар для «ВЗ»

Василь Габор, письменник, видавець, науковець

Хоч цей рік продовжив економічну кризу, казати, що була криза у книговидавництві, не варто. Рік видався плідним, це тішить. Вважаю гідними представниками 2009 року такі книги: “Римська елегія” за перекладом Андрія Содомори, повне зібрання творів Антонича, що видав “Літопис”. Цікавими видались переклади творів Франца Кафки Юрком Прохаськом, “Думки” Паскаля, переклад Петра Таращука знаменитої “Трилогії” Самюеля Бекета, переклади Мар’яни Прокопович... Хочу також відзначити твори друзів. Цікавою є книга Віктора Неборака “Вірші з вулиці Виговського”. Варто виділити другий том “Легенд Львова” Юрка Винничука. 2009 рік не був млявим чи нецікавим у видавничому плані. Відбулось багато презентацій, втілено низку проектів. Визнання здобула “Приватна колекція”. Великий резонанс на Форумі видавців та й поза ним зробила моя книга “Українські літературні школи та групи 60-90-х рр. ХХ ст.” Мені видалось, що цим виданням ми зробили щось вартісне, адже це новий зріз сучасної літератури. Хочу відзначити книгу Юрія Андруховича “Моя остання територія”, де я зібрав ранні твори Юрка. Неможливо повною мірою пізнати Андруховича без його перших письмових проб. Цікавою вийшла книга Галини Пагутяк “Мій далекий Близький Схід”.

Але особисто мене найдужче вразила книга Романа Іваничука “Люлька з червоного дерева”. Чи не вперше Іваничук відкрив читачеві деталі зі свого особистого життя. Тут немає Іваничукових епопей, історії, а лише ніжно-стримані почуття навколо друзів, кохання... Доречно підкреслили зміст книги світлини Миколи Синьковського.

Інна Корчук