Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Єдине, що має сенс
Юстейн Ґордер. Помаранчева дівчинка / Переклад з норвезької Наталі Іваничук. — Львів: Літопис, 2009. — 152 с.
З палітурки на мене зиркають понад двадцять стиглих помаранчів. Намагаюся розгледіти в них «десять відмінностей», і враз розумію, що найбільший промах книжки, яку тримаю в руках, — це саме палітурка! Адже я вже довідалася від таємничої Помаранчевої дівчинки, що «не буває однакових помаранч», зрештою, як і не буває однакових людей. І саме в цьому — таємниця того, як стрічаються двоє тих, кому судилося стати закоханими. Він шукає тільки свою «помаранчу», як і Вона — тільки свого «помаранча». Так мислить норвезький письменник-філософ Юстейн Ґордер. Для нього кохання двох людей — казка зі своїми заздалегідь обумовленими правилами, а життя — велика містерія, яка обов’язково виростає з казки.
Насправді «Помаранчева дівчинка» — суцільна казка. Адже, за сюжетом, її написали у співавторстві п’ятнадцятирічний Ґеорґ і його тато, Ян Улав, який помер, коли синові було всього три з половиною рочки. В останні дні життя тато, знаючи, що він смертельно хворий, пише «дорослому» синові, своєму найкращому другові, лист «у майбутнє» і ховає його в старенькому червоному дитячому автомобільчику. «Я ніколи не дозволю Ньютонові чи Дарвіну розвінчати містерію життя», — переконаний Ян Улав, романтик і фантазер із неймовірно синіми очима, а відтак розповідає синові про загадкову Помаранчеву дівчинку.
Колись, задовго до зустрічі з Помаранчевою дівчинкою, Ян Улав обирав між тим, щоби стати або поетом, або ж лікарем-діагностом. Для початку обрав друге, тоді як на перше часу просто забракло… Натомість він пише лист синові, в якому ставить, по суті, найдавніше філософське питання: «Що є все?» — і чи варте оце «все» того, щоб жити. «Коли-небудь ми довідаємося, що усе це таке», — припускає п’ятнадцятирічний астроном-аматор Ґеорґ, і майже відразу знаходить відповідь: все — це «життєствердне allegretto». Саме це — «єдине, що має сенс». Ось тут казка перетворюється на філософську притчу про життя, про те, що треба жити однією миттю, бо «хто ніколи миттю не жив, той наче неживий». Якби будь-кому з нас просто зараз сказали, як Ґеорґові: життя — надто коротке, і ти в будь-якому разі не встигнеш сповна відчути його смак, аж раптом ця коротка «мить між минулим і майбутнім» скінчиться, — впевнена, ми б однаково прийняли умови. Адже ми вже знаємо, чим саме є оте «єдине», що має сенс. Однак не впевнена, чи погодилися б ми спинити його в найпрекраснішу мить, як Фауст…
Для того, щоб означити кількома словами книжку Ґордера, я би позичила ці кілька слів у самої «Помаранчевої дівчинки»: Велика містерія. Передовсім, для читача. І насамкінець ще скажу про катарсис. Сто п’ятдесят сторінок катарсису, сильного, щемкого, до сліз. Навіть не через напрочуд чуттєву історію кохання, а радше через пронизливе відчуття власної «короткочасності», «тимчасовості», і ще більше — короткочасності людей, яких любиш. Головне — навчитися жити миттю. Адже це — чи не єдине, що має сенс.
Ольга Бедрик
Коментарі
Останні події
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»