Поезія — це щось елітарне, тільки для втаємничених, яких стає дедалі менше, чи?.. Я все ще під впливом побаченого на «Ночі поезії» — акції, яка вочевидь прикрасила нещодавній Форум видавців у Львові. Перед початком читань та й згодом, уже коли вони були у розпалі, до галереї «Дзиґа» неможливо було протовпитися: молодь заполонила весь простір!

Литовський поет Антанас Йо­нінас, гість Форуму, був страшенно вражений, а я подумки надувала щоки. Мовляв, бачиш, як в Україні ставляться до поезії та поетів! На жаль, на творчу зустріч з Антанасом Йонінасом, яка відбулася в Києві, прийшло замало людей. А це ж першорядний поет сучасної Литви, знаний не тільки в Європі! До речі, завдяки інтернету виринуло фото, на якому Антанас Йонінас знайомиться з нашим Президентом Віктором Ющенком на офіційному прийомі у Вільнюсі 12 травня 2008 року.

Поети, на моє старосвітське переконання, — це «голос трави» і «пам’ять серця», це квінтесенція будь–якої мови, найглибший її самовияв. Антанас Йонінас не естетизує потворне й збоченське, не є апологетом катастрофічного й апокаліптичного. Це поезія світоглядного позачасся, джазової імпровізації, «утоплених рядів» асоціацій, це... Послухаймо самого автора: «У молодості мене зваблювала магія Рільке, Верлена, Рембо, Аполлінера — такий собі романтичний набір імен. Далі на мене впливали музиканти–рокери, бітники, Rolling Stones, американська «антиестетська» поезія. Я написав чимало текстів для пісень. Але з часом витворилося щось зовсім інше...»

Ось це інше, якою нині є поезія Антанаса Йонінаса, намагалися збагнути співучасники авторської зустрічі, котру вів молодий перекладач із литовської Владислав Журба. До слова, спасибі Юрію Андруховичу, що досі єдиний переклав добірку литовця українською. А поміщена вона в розкішній антології Magnus Ducatus Poesis, видрукуваній у Вільнюсі 2007 року.

Плавно й закономірно розмова у книгарні перетворилася на обговорення: чи відома українська поезія і література загалом у Литві (а що ми в Україні знаємо про сучасну литовську культуру?); чи тамтешні видавництва не відмахуються від друку збірок як некомерційної літератури; що там найбільше читають? Ситуація така: нині в Литві більше цікавляться баскетболом і джазом, аніж поезією. Перекладається передусім англомовна та німецькомовна література, читачі майже нічого не знають про сучасну літературу країн, які входили колись до так званого соціалістичного табору. Натомість зростає увага до скандинавів — завдяки їхнім зусиллям і коштам, які активно підігрівають цікавість до норвезької, шведської та інших літератур.

Ах, ця вічна тема грошей... Антанаса Йонінаса його власна поезія не годує: він заробляє на життя перекладами з німецької. Найвище досягнення — «Фауст» Гете: це серйозне випробування для версифікаторської майстерності. А що у Німеччині опікуються всіма, хто пропагує її культуру, то литовський поет має для праці над перекладами литовською і відповідні комфортні умови, й немалу стипендію.

Приємно було спостерігати, як опікувалася перебуванням Антанаса Йонінаса в Києві та Львові Габріеле Жайдіте, аташе з питань культури Посольства Литовської Республіки в Україні. Все–таки він лауреат Литовської національної премії культури та мистецтва: за статусом — як наша Шевченківська. Але, певно, загалом у Литві чиновники ставляться шанобливіше до представників культури. Недарма ж і Вільнюс цьогоріч визнано культурною столицею Європи.

Людмила Таран