Re: цензії

Якщо вважати головною подією вітчизняного медійого ринку ту, про яку чи не найбільше говорила україномовна національна інтелігенція в Києві, обласних центрах та соціальних мережах, то це буде вихід української версії популярного журналу «National Geographic». Кому не хочеться купувати цей журнал, можна придбати будь-яку книгу Макса Кідрука – це те саме, що «National Geographic», тільки з сюжетом і майже без картинок. До того ж коли Кідрук виступає, це ще й озвучений «National Geographic». А коли стрімко пересувається з локації на локацію – перетворюється на мобільний варіант «National Geographic».

Власне, серія презентацій нового роману "Твердиня", проведена автором наприкінці минулого року, охопила чи не найбільше регіонів України протягом короткого часу. Що саме по собі є маленьким рекордом книжкового життя сезону`2013. Реалізувавши свою тягу до далеких мандрів на практиці, молодий українець почав успішно конвертувати їх у музу. Стрімко та майже одноосібно заповнивши нішу літератури нон-фікшн про подорожі. Спершу просто описував власні враження, запропонувавши українському читачеві, котрий часто не може виїхати далі своєї області, мрію: ось де може за сприятливих обставин побувати наш брат-українець. Але потім Кідрук вочевидь переконався: колекція невигаданих історій вичерпуються через реальність. Мандри – самі по собі екстрим. Проте подорож без пригод – це різновид спорту або варіант буддизму. Приїхав до нової країни, став і замріяно дивись на краєвид. Чесно кажучи, під час подорожі, якою б далекою та екзотичною вона не була, мандрівникові не надто хочеться шукати пригод на свій зад. Хай укус москіта розміром із кулак буде найстрашнішим, що станеться в дорозі. Втім, фантазію, як і свободу, не спинити. Тому з-під клавіатури Кідрука спершу з`являється претензійний «Бот», дещо суперечливий через немотивовану сцену мастурбації клонованих хлопчиків. Тепер - "Твердиня", ніби на зло попереднику аж надто рівний, без натяку на зачіпку. Точніше, вона є. Але, на відміну від згаданого всує колективного онанізму ботів, може слугувати яскравою ознакою того, що твір не лише для тих, хто любить пригодницьку літературу в чистому вигляді, як розважальне читання. Автор робить явний або прихований реверанс у бік цінителів інтелектуальної літератури. Хто не вірить, хай спробує з задоволенням для себе пройти відставань від сторінки 326 до сторінки 373 даного видання.

Тим, хто ще не читав, дарую невеличкий спойлер: там будуть різні математичні формули, задачки, дроби, рівняння, ікси з ігреками та інші незрозумілі значки. Гратися в вищу математику під виглядом художньої літератури – улюблена різдвяна чи великодня забавка тих, для кого сюжет вторинний, якщо не змушує ворушити мізками та напружуватися. Не від очікування несподіваного повороту, а від судомного пошуку відповіді на питання: «Чому я такий дурний та мав у школі з алгебри та геометрії два бали?» Аби стало зрозуміліше: на цих сторінках герої намагаються розгадати шифри, знайдені на стінах підвалу в Паїтіті - древньому місті Інків. Те, що цифірь щось та й означає, здогадатися не важко. Тому краще перегорніть ці сторінки, аби бігом перейти до сцен боїв та погонь. Не варто не сушити голову над цими задачками, плекаючи комплекс математичної неповноцінності. Все одно автор підігнав їх під відповідь, котра і є головною таємницею Твердині. Саме так називають цю загадкову місцевість, куди намагалися потрапити сміливці з усього світу, і майже ніхто не повертався назад. Маємо пригоду в чистому вигляді. Героям, збитим у інтернаціональну команду, де домінує українець Левко, треба поставити перед собою мету, долати перешкоди, дістатися Твердині, потрапити там у полон і вибратися назад живими та неушкодженими. По суті, пропонується сучасна версія будь-якого з класичних романів Жуля Верна або Луї Буссенара, чиї герої – так само авантюристи з шилом у одному місці. Вони не виконують жодного завдання, логіка подорожі взагалі відсутня – з погляду тих, хто звик у всьому шукати логіку та здоровий глузд. Якщо в «Боті» героям треба було розібратися, що сталося на дослідницькій станції в пустелі, і їх туди просто переправили, аби потім безуспішно зачистити, то "Твердиня" - величний гімн отій самій музі далеких мандрів. Героям хочеться досягти мети лише тому, що вони її мають. Левкові напевне показує приклад Портос, один із трьох мушкетерів, котрий бився лише тому, що бився. Іншої причини, чому строката експедиція мусить робити ризикований марш-кидок через терени до Твердині, автор не вказує. Чи, точніше, не наголошує, не загострює. Йому цінна пригода як довершена й самодостатня форма. Тож докладно аналізувати сюжетні ходи й повороти, наголошуючи при цьому – вища математика демонструє технічну освіту автора, проте заважає махровим гуманітаріям цілісно сприймати розвиток події, смислу нема. Роман хоч як відбувся. І свідчить про бажання Макса Кідрука не просто експериментувати з формою, а й дотримуватися при цьому чистоти пригодницького жанру. "Твердиня" - не відродження, не новий виток, а саме становлення сучасної української пригодницької літератури. Нас не переконують на прикладі Енді Воргола, що українці – найкращі. Персонажі Кідрука народилися переможцями. Вони впевнені в тому, що саме українець мусить рухати світом і Всесвітом. До цього ще треба звикнути. При цьому залишивши за собою читацьке право на невеличке побажання: аби кожен наступний пригодницький роман Макса Кідрука не треба було штурмувати там само наполегливо, як Паїтіті. Все ж таки художній твір – не збірка математичних задачок.

Оцінка****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms