Школярі один з-перед одного замахали головами.

Й невідь-хто потягнув за язик училку:

– То уявіть собі буй.

Тут з останньої парти вискочив шибеник-двієчник, як Пилип з конопель:

– Оксано Стефанівно, а буй: се хто або що?

Приїжджа укрлітмовша знітилася:

– Вибачте, в горах – буй рідковживане слово. В Карпатах річки дуже мілкі, не те, що в степах.

Училка хутенько ввімкнула смартфон, поклацала, речитативом звідтам читає:

– «Сигнальний плавок на річці, озері для позначення мілизни, підводних каменів, рибальських сіток тощо».

– А-а-а... – дружно протягнув увесь клас.

– Я-я-я! Головка від буя, – в’їдливо знов таки з останньої парти озвалось.

Оксану Стефанію пересмикнуло:

– Я «дуже чутлива до чистоти мови». Цитую живого письменника Юрія Винничука, якого хотіла запросити на розмову з вами. Проте, як пан Юрій завважив: «Але що ж, коли такі, як ми, не є авторитетами для люмпену»...

З «люмпеном», як і з «буєм», училка перед класом знову дала маху.

Дітвора мов за командою розреготалась!