
Re: цензії
- 11.03.2025|Марина Куркач, літературна блогерка, м. КременчукЖінкам потрібна любов
- 05.03.2025|Тетяна Белімова"Називай мене Клас Баєр": книга, що вражає психологізмом та відвертістю
- 05.03.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськСтефаник у художньому слові Оксани Тебешевської
- 22.02.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУЗоряний "Торф"
- 18.02.2025|Світлана Бреславська, Івано-ФранківськПро Віткація і не тільки. Слово перекладача
- 15.02.2025|Ігор ПавлюкХудожні листи Євгенії Юрченко з війни у Всесвіт
- 14.02.2025|Ігор ЗіньчукЗагублені в часі
- 05.02.2025|Ігор ЧорнийЯке обличчя у війни?
- 31.01.2025|Олег СоловейЗалишатись живим
- 29.01.2025|Ігор ЗіньчукПрийняти себе, аби стати сильнішою
Видавничі новинки
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
Авторська колонка
«Жива» журналістика чи книга буття?
Як і багатьом письменникам та письменницям, мені не хочеться, щоб мене асоціювали з головною героїнею цього роману, - зауважує авторка. - Альона Кроніна - образ збірний, де в чому сильніший, а де в чому слабший за її творчиню. Я впевнена, що в кожного з вас колись була подруга чи друг, які прагнули змінити світ (а можливо, це були ви?)». Утім, саме «авторська» позиція, про яку трохи далі, робить з роману Анастасії Піки «Остання справа Альони Кроніної» цілком актуальне чтиво.
Так само на початку своєї історії головна героїня розмірковує, як і чому приходять в журналістику. І як зокрема в цю професію прийшла вона сама. Як в дитинстві робила газету для своєї бабусі, а потім, вже ставши студенткою, зробила «тематичний» вибір – не культура, а суспільство. Тобто кримінал, як ви здогадалися. Чому, спитаєтеся? Та тому, що, думає більшість, цікавіше, актуальніше. Життєвіше, зрештою. Ну, і на жаль, звичайно. «Загалом про кримінал мені подобалося писати більше: ставши свідками злочину, люди говорили по суті набагато жвавіше, ніж на виставках».
Зрозуміло, що ця весела (і не завжди) наука описується зсередини, з живописними подробицями, адже це художня проза – чудова, авторська – а не посібник з журналістики, під який нині багато хто з письмаків почав рядити свої «робочі» писання. Мовляв, текст має бути насамперед комерційно успішним, вигідним, тобто мати практичну користь. Ну, а тут, як побачимо, здебільшого від серця й для душі. Єдино правильний, до речі, шлях стати «оригінальним», оскільки подібну вдачу наших класиків давно вже забуто. «Кожне літо протягом шести років навчання в Інституті журналістики я проводила не на морі чи в Європі, як мої однокурсники, а в задушливих київських редакціях, набираючи на пожовклій від часу комп’ютерній клавіатурі замітки про ціни на продукти в супермаркетах чи створення територіальних підрозділів Пенсійного фонду. Чомусь в українській журналістиці саме такий вид роботи вважається найкращою школою молодого кореспондента». Про «чомусь» у такому різновиді «практичної» роботи ми щойно говорили.
І таких читачів у нас, додамо, прірва. А скільки у нас таких редакторів! Саме вони й формують читацьку масу, а коли хтось їм видається «не таким», збирає колективні листи-протести, щоби таких нестандартних одинаків, які роблять пресу читабельною, звільнити. Причому ці листи, як підказує досвід – це два в одному: зверху - донос, знизу – одразу й вирок. З героїнею нашого роману, яка змінила купу редакцій, трохи інакше. Її «нестандартність» формувалася самотужки, ніхто її не виганяв, а навпаки. «Я чомусь завжди справляла на керівництво враження надійної працівниці: - звіряється вона, - мене одразу ж брали на роботу з твердим переконанням, що я працюватиму довго на совість. Можливо, завдяки моєму доброзичливому виразу обличчя або ж великим синім очам — хтозна».
Але результат, як побачимо, був той самий – українська журналістика виявилася нецікавою, у ній не було «живого» життя, самі лише його «технічні» подробиці. І не від тематики це залежало. «За довгі роки роботи в різних медіа, - коментує героїня, - я дізналася максимум про економіку, медицину, інформаційні технології, комунальні проблеми, спорт, туризм, ресторанний бізнес, війну, подорожі, революції, екологію, політику, міжнародні відносини - абсолютно нічого про любов, дружбу, розвиток країни на потребу громадян, чесних політиків і Бога». Тож не дивно, що «дізнаючись правду, я завжди намагалася все змінити», - пояснюють нам основні засади «живої» журналістики. І неважливо, що при цьому мається на увазі – чи недолугі тексти авторів, які доводиться редагувати, а чи опис реальності. Яку більшість з журналістів чомусь видає за дійсність.
Хай там як, але роман «Остання справа Альони Кроніної» повністю розбиває будь-які сумніви щодо справжньої майстерності, пропонуючи нам свіжу, цікаву, актуальну історію, де немає місця сірому офіціозу, натомість повно пригод, гумору, оригінальної аналітики та справжньої журналістської пристрасті. Роман складається з чотирьох частин. Одна з частин повністю присвячена Майдану, і в ній описані події з листопада 2013-го по лютий 2014-го. У решті частин мова про пригоди головної героїні під час роботи у різноманітних ЗМІ і не тільки. Ну, а загалом книга присвячена всім українським журналістам. Що ж до самої героїні, яка потрапляє на роботу до суворо цензурованої та повністю підконтрольної проросійському спонсору київської редакції, то під час Євромайдану вона розуміє, що більше не може бути відстороненим свідком подій і хоче боротися з кремлівською пропагандою та розповідати людям правду. Щоб не дуже деталізувати, повідомимо, що наша Альона побудує згодом блискучу кар’єру: IT-журналістка, працівниця парламенту, агентка розвідки MI6 - і спробує зірвати російське вторгнення до України 24 лютого 2022 року. Якщо чесно, то не віриться, що це була її остання справа.
Анастасія Піка. Остання справа журналістки Кроніної. – К.: Bookraine Publishing House, 2022
Коментарі
Останні події
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
- 11.03.2025|11:19Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
- 11.03.2025|11:02“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
- 10.03.2025|16:33Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
- 07.03.2025|16:12Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
- 05.03.2025|09:51Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»
- 25.02.2025|10:53Підліткам про фемінізм без стереотипів: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок»
- 25.02.2025|10:48Трилер про війну, еміграцію та фатальне знайомство: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Називай мене Клас Баєр»