Re: цензії
- 28.10.2024|Олена Даниліна, філологиня, письменниця, арттерапевтиняУ війни не дитяче обличчя
- 27.10.2024|Євгенія ЮрченкоДраматично-поетичний світ Ігоря Павлюка
- 25.10.2024|Ігор ЧорнийПримари минулого
- 20.10.2024|Євгенія ЮрченкоПан на своїй землі
- 19.10.2024|Антоніна Царук, м. КропивницькийВидобувач поезії з буднів
- 17.10.2024|Альона Радецька, поетеса, літературна критикиняТрансформація життєвих істин — шлях до самопізнання
- 17.10.2024|Віктор Вербич«Не сподівайся і не сумуй»
- 10.10.2024|Тетяна ТоракЮрій Роговий: «На вулицю йду: раптом знайду тривірша…»
- 10.10.2024|Тарас Кремінь, доктор філософії, Уповноважений із захисту державної мови«На тих костях зацвіте наша земля»
- 08.10.2024|Дмитро Дроздовський, к.філол.н., Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, секретар НСПУ“Бо іншого у нас немає неба”...
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
«Жива» журналістика чи книга буття?
Як і багатьом письменникам та письменницям, мені не хочеться, щоб мене асоціювали з головною героїнею цього роману, - зауважує авторка. - Альона Кроніна - образ збірний, де в чому сильніший, а де в чому слабший за її творчиню. Я впевнена, що в кожного з вас колись була подруга чи друг, які прагнули змінити світ (а можливо, це були ви?)». Утім, саме «авторська» позиція, про яку трохи далі, робить з роману Анастасії Піки «Остання справа Альони Кроніної» цілком актуальне чтиво.
Так само на початку своєї історії головна героїня розмірковує, як і чому приходять в журналістику. І як зокрема в цю професію прийшла вона сама. Як в дитинстві робила газету для своєї бабусі, а потім, вже ставши студенткою, зробила «тематичний» вибір – не культура, а суспільство. Тобто кримінал, як ви здогадалися. Чому, спитаєтеся? Та тому, що, думає більшість, цікавіше, актуальніше. Життєвіше, зрештою. Ну, і на жаль, звичайно. «Загалом про кримінал мені подобалося писати більше: ставши свідками злочину, люди говорили по суті набагато жвавіше, ніж на виставках».
Зрозуміло, що ця весела (і не завжди) наука описується зсередини, з живописними подробицями, адже це художня проза – чудова, авторська – а не посібник з журналістики, під який нині багато хто з письмаків почав рядити свої «робочі» писання. Мовляв, текст має бути насамперед комерційно успішним, вигідним, тобто мати практичну користь. Ну, а тут, як побачимо, здебільшого від серця й для душі. Єдино правильний, до речі, шлях стати «оригінальним», оскільки подібну вдачу наших класиків давно вже забуто. «Кожне літо протягом шести років навчання в Інституті журналістики я проводила не на морі чи в Європі, як мої однокурсники, а в задушливих київських редакціях, набираючи на пожовклій від часу комп’ютерній клавіатурі замітки про ціни на продукти в супермаркетах чи створення територіальних підрозділів Пенсійного фонду. Чомусь в українській журналістиці саме такий вид роботи вважається найкращою школою молодого кореспондента». Про «чомусь» у такому різновиді «практичної» роботи ми щойно говорили.
І таких читачів у нас, додамо, прірва. А скільки у нас таких редакторів! Саме вони й формують читацьку масу, а коли хтось їм видається «не таким», збирає колективні листи-протести, щоби таких нестандартних одинаків, які роблять пресу читабельною, звільнити. Причому ці листи, як підказує досвід – це два в одному: зверху - донос, знизу – одразу й вирок. З героїнею нашого роману, яка змінила купу редакцій, трохи інакше. Її «нестандартність» формувалася самотужки, ніхто її не виганяв, а навпаки. «Я чомусь завжди справляла на керівництво враження надійної працівниці: - звіряється вона, - мене одразу ж брали на роботу з твердим переконанням, що я працюватиму довго на совість. Можливо, завдяки моєму доброзичливому виразу обличчя або ж великим синім очам — хтозна».
Але результат, як побачимо, був той самий – українська журналістика виявилася нецікавою, у ній не було «живого» життя, самі лише його «технічні» подробиці. І не від тематики це залежало. «За довгі роки роботи в різних медіа, - коментує героїня, - я дізналася максимум про економіку, медицину, інформаційні технології, комунальні проблеми, спорт, туризм, ресторанний бізнес, війну, подорожі, революції, екологію, політику, міжнародні відносини - абсолютно нічого про любов, дружбу, розвиток країни на потребу громадян, чесних політиків і Бога». Тож не дивно, що «дізнаючись правду, я завжди намагалася все змінити», - пояснюють нам основні засади «живої» журналістики. І неважливо, що при цьому мається на увазі – чи недолугі тексти авторів, які доводиться редагувати, а чи опис реальності. Яку більшість з журналістів чомусь видає за дійсність.
Хай там як, але роман «Остання справа Альони Кроніної» повністю розбиває будь-які сумніви щодо справжньої майстерності, пропонуючи нам свіжу, цікаву, актуальну історію, де немає місця сірому офіціозу, натомість повно пригод, гумору, оригінальної аналітики та справжньої журналістської пристрасті. Роман складається з чотирьох частин. Одна з частин повністю присвячена Майдану, і в ній описані події з листопада 2013-го по лютий 2014-го. У решті частин мова про пригоди головної героїні під час роботи у різноманітних ЗМІ і не тільки. Ну, а загалом книга присвячена всім українським журналістам. Що ж до самої героїні, яка потрапляє на роботу до суворо цензурованої та повністю підконтрольної проросійському спонсору київської редакції, то під час Євромайдану вона розуміє, що більше не може бути відстороненим свідком подій і хоче боротися з кремлівською пропагандою та розповідати людям правду. Щоб не дуже деталізувати, повідомимо, що наша Альона побудує згодом блискучу кар’єру: IT-журналістка, працівниця парламенту, агентка розвідки MI6 - і спробує зірвати російське вторгнення до України 24 лютого 2022 року. Якщо чесно, то не віриться, що це була її остання справа.
Анастасія Піка. Остання справа журналістки Кроніної. – К.: Bookraine Publishing House, 2022
Коментарі
Останні події
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
- 25.10.2024|09:29Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”
- 10.10.2024|14:25Лауреатом Нобелівської премії у галузі літератури стала південнокорейська письменниця Хан Канг
- 09.10.2024|18:3912 жовтня відбудеться наймасштабніший день «Вінграновський ART MARATHON»