Re: цензії
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
- 04.09.2026|Віктор ВербичВолинський контекст української художньої літератури для дітей
- 04.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЙдімо до свого виднокола, мріймо!
- 01.09.2026|Василь КузанВибір оптики
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
Тімон і Пумба по-українськи, або Хто у нас лідер авантюрного жанру
На відстані, як відомо, все бачиться інакше, і будь-який еміграційний чи імміграційний досвід змінює опцію, збиває приціл і вибудовує зовсім інакшу перспективу. У випадку з новим романом відомої київської письменниці, яка довгий час жила в Канаді та Бразилії, це спрацювало якнайкращим чином. Літайте літаками життя, а не повзайте картопляним полем хоч би й у Великих Підгуляївцях!
У випадку з цією пригодницькою історією так само маємо щось на зразок «емігрантської» спроби «американського» наразі Набокова відтворити «старе життя» у Новому світі, чи пак дворянський рай, як у його романі «Ада, або радощі пристрасті». З однією лише поправкою – це була утопія, літературна фантазія, натомість події в романі «Падре Балтазар на прізвисько Тойво» Марини Гримич мають історичне підґрунтя. І недаремно головному героєві «баба Юстина колись розповідала, що половина галицьких емігрантів виїхала до Канади, а друга половина - до Бразилії», бо всі тутешні персонажі – його земляки по Старому краю, як у Канаді і зрідка в Бразилії називали батьківщину, з якої приїхали вони чи їхні предки. Зрештою, багато хто з емігрантів в Америці через ностальгію називали свої селища на «європейський» зразок, і Парижем з Афінами у ковбойському краю нікого не здивуєш.
Так, наприклад, за сюжетом «Падре Балтазара», європейські іммігранти в Бразилії облаштували тут Нову Австрію. Чому не Баварію чи Лотарингію – ясно, бо «нова новоавстрійська порода» звучить, наче нова зороайстрійська раса, а це більш інтригує, ніж «набоківський» сюжет. А як згадати, що була у Фолкнера міфічна Йокнапатофа, а в Маркеса – не менш містичне Макондо, то й питатися особливо нічого. Загалом «була в собаки хата» - ось рефрен будь-якого емігрантського твору, і розбудова держави (наразі ідеального суспільства в бразильських лісах) рухала і рухає сюжет. От лишень у Гримич все не так сумно, як було насправді в наських переселенців.

Насправді авантюрна історія фальшивого панотця Балтазара на пару із засновником колонії Габріелем (з села Дуліби у Східній Галичині), яка сталася в кінці ХІХ століття – це ж, по суті, пригоди яких-небудь сучасних Тімона і Пумби, які потрапили зі свого американізованого далеку до туземного царства, будучи змушені удавати з себе богів, пророків і вождів. «Отця Балтазара з великими почестями вели до Нової Австрії, - уточнює авторка. - «З великими почестями» - це значить, що він плентався, покульгуючи і тримаючись за пошкоджений бік, а його супроводжувала процесія фармарів з кривими шаблюками і дерев’яними граблями за спинами, а попереду бігли, галасуючи «Отець, отець приїхали зі Старого краю!», босі діти».
Туземці у даному випадку – нащадки українських першопрохідців, а пригоди в романі - не що інше, як альтернативна історія заселення і розбудови ними Дикого Заходу (а також прилеглих латиноамериканських територій). І вже цього разу все буде так (розбудовано, заселено і оповідано), як батько казали. Як саме? У Туреччині, мовляв, та ж самі турки. Отаке мале – і вже турченя.
Марина Гримич. Падре Балтазар на прізвисько Тойво. Роман. - К.: Нора-Друк, 2017. - 256 с. - серія «Читацькийклуб».
Коментарі
Останні події
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
- 11.09.2026|19:41«Теплі казки Доброго лісу»: вийшла нова книга про добро
- 11.09.2026|09:28Дебютний роман французького актора Жана Рено вийшов українською
- 09.09.2026|20:36«Лікарня Святого Пантелеймона»: Артур Дронь анонсував вихід фінальної частини воєнної трилогії
- 09.09.2026|20:25Андрій Содомора та Олена Стяжкіна – лауреати Премії імені Василя Стуса-2026
- 09.09.2026|08:549 вересня у Києві відбудеться церемонія вручення Премії імені Василя Стуса
