
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
Тімон і Пумба по-українськи, або Хто у нас лідер авантюрного жанру
На відстані, як відомо, все бачиться інакше, і будь-який еміграційний чи імміграційний досвід змінює опцію, збиває приціл і вибудовує зовсім інакшу перспективу. У випадку з новим романом відомої київської письменниці, яка довгий час жила в Канаді та Бразилії, це спрацювало якнайкращим чином. Літайте літаками життя, а не повзайте картопляним полем хоч би й у Великих Підгуляївцях!
У випадку з цією пригодницькою історією так само маємо щось на зразок «емігрантської» спроби «американського» наразі Набокова відтворити «старе життя» у Новому світі, чи пак дворянський рай, як у його романі «Ада, або радощі пристрасті». З однією лише поправкою – це була утопія, літературна фантазія, натомість події в романі «Падре Балтазар на прізвисько Тойво» Марини Гримич мають історичне підґрунтя. І недаремно головному героєві «баба Юстина колись розповідала, що половина галицьких емігрантів виїхала до Канади, а друга половина - до Бразилії», бо всі тутешні персонажі – його земляки по Старому краю, як у Канаді і зрідка в Бразилії називали батьківщину, з якої приїхали вони чи їхні предки. Зрештою, багато хто з емігрантів в Америці через ностальгію називали свої селища на «європейський» зразок, і Парижем з Афінами у ковбойському краю нікого не здивуєш.
Так, наприклад, за сюжетом «Падре Балтазара», європейські іммігранти в Бразилії облаштували тут Нову Австрію. Чому не Баварію чи Лотарингію – ясно, бо «нова новоавстрійська порода» звучить, наче нова зороайстрійська раса, а це більш інтригує, ніж «набоківський» сюжет. А як згадати, що була у Фолкнера міфічна Йокнапатофа, а в Маркеса – не менш містичне Макондо, то й питатися особливо нічого. Загалом «була в собаки хата» - ось рефрен будь-якого емігрантського твору, і розбудова держави (наразі ідеального суспільства в бразильських лісах) рухала і рухає сюжет. От лишень у Гримич все не так сумно, як було насправді в наських переселенців.
Насправді авантюрна історія фальшивого панотця Балтазара на пару із засновником колонії Габріелем (з села Дуліби у Східній Галичині), яка сталася в кінці ХІХ століття – це ж, по суті, пригоди яких-небудь сучасних Тімона і Пумби, які потрапили зі свого американізованого далеку до туземного царства, будучи змушені удавати з себе богів, пророків і вождів. «Отця Балтазара з великими почестями вели до Нової Австрії, - уточнює авторка. - «З великими почестями» - це значить, що він плентався, покульгуючи і тримаючись за пошкоджений бік, а його супроводжувала процесія фармарів з кривими шаблюками і дерев’яними граблями за спинами, а попереду бігли, галасуючи «Отець, отець приїхали зі Старого краю!», босі діти».
Туземці у даному випадку – нащадки українських першопрохідців, а пригоди в романі - не що інше, як альтернативна історія заселення і розбудови ними Дикого Заходу (а також прилеглих латиноамериканських територій). І вже цього разу все буде так (розбудовано, заселено і оповідано), як батько казали. Як саме? У Туреччині, мовляв, та ж самі турки. Отаке мале – і вже турченя.
Марина Гримич. Падре Балтазар на прізвисько Тойво. Роман. - К.: Нора-Друк, 2017. - 256 с. - серія «Читацькийклуб».
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва