Re: цензії

22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
26.05.2025|Ігор Зіньчук
Прагнення волі
26.05.2025|Інна Ковальчук
Дорога з присмаком війни
23.05.2025|Ніна Бернадська
Голос ніжності та криці
23.05.2025|Людмила Таран, письменниця
Витривалість і віру маємо плекати в собі
Головна\Авторська колонка\Хуліган сивого волосу

Авторська колонка

Хуліган сивого волосу

Івану Драчу – на 80-ліття

Люблю сього чоловіка. У час світового дуріння на тему мужоложства, заквецяного кольорами веселки, небезпечно стало признаватися в чоловічій дружбі, але, гадаю, до 80-  річного поета це таки можна сказати. 

Знаю, що до своїх високих літ він набрався – нателіжився не тільки орденів, але й гострих шпичаків. Зрештою, він і сам все життя був шпичакуватим… Знаю і гостру, як лезо, відповідь геніальної Ліни Костенко на питання – що у них відмінного з Драчем? Ліна Василівна під дих садонула: «Драч дихав Лєніним, а я від нього задихалася!». Мова йде про поезію Драча «Дихаю Лєніним»…Дихали ним усі – крім Стуса, що сидів, та Ліни Костенко, яка заховалася від світу в домашній вежі, зведеній її чоловіком. Сідати та ховатися не могли усі українські поети… 

Читав недавно і пласке твердження Федюка – мовляв, Драч займався ядерним роззброєнням, а Павличко – армією, і бачите до чого докотилося… Такі дурниці і спростовувати неохота, бо не Драч і Павличко керували армією, підписували ядерне роззброєння, зрештою, коли у нації нема вождів – тоді поети стають її вождями. До речі, ядерне роззброєння порятувало б нас від російської агресії? Що – у відповідь на окупацію Донбасу ми би шарахнули ядерною ракетою по Москві? 

А за що ж люблю Драча? За поезію задерикувату – оту, що «Баладою про випрані штани» позначена. Хай і з впливом Маяковського та Вознєсенського, бо про нашого Михайла Семенка з його випендрьожним «Кобзарем» хтозна чи й Драч чув у часи своєї молодості – комуністи пильно ховали український модернізм, лишаючи калину та гопака…

А може й за політику, що нею займався 5 років і став дурнішим у 5 разів – за його зізнанням. Ні, його керівництво Держкомітетом не було вдалим, хоча звільнили Драча лишень за те, що Табачника послав туди, куди йому й треба йти. Але першим головою Руху стати – то таки треба було сміливості. Бо он Борис Олійник, який також був у числі започатковувачів Народного Руху за перебудову, швиденько здрейфиф, за що та ж таки гостроязика Ліна Костенко стала звати його просто: «б. Олійник». 

До речі, коли я став щось гостре пропонувати щодо перекинчика Олійника, Іван Федорович докірливо зауважив: «Василю, ми ж християни!». 

Люблю Драча за його поставу – доволі широкий, він, виступаючи, часто береться за місце, де мав би бути широкий козацький пояс, і тим нагадує десь, може, Бульбу, що зустрічав синів із Могилянської академії. Люблю його за гострий  погляд – фотографує нас молода чернігівка Мар’яна, а він помічає: «Ти диви, як сексуально ніжки поставила!». Та аж зашарілася від такої відвертості старого поета. 

Люблю його за поезії про старого Бажана, що повторював слова забороненого Евгена Маланюка «Час, Господи, на самоту й покору!», за оте «Старіємо, Паруйр, старіємо», за вірші, зрештою, про гриби, що їх в інеті навіть знайти я не зміг. За кіносценарії люблю. І чекаю – хто би змусив поета написати мемуари? Їх так бракує в українській суспільній думці! 

Люблю його за парадоксальність мислення, хоча один раз таки і таки його здивував, назвавши улюблену ним японську культуру високорозвиненою і примітивною. Було це на якомусь рухівському зібранні, коли ми сиділи, пропускаючи мимо вух нецікаві зтрибунні балачки.

 Коли востаннє ми бачилися в Чернігові і вели ми гуртом Івана Федоровича до педуніверситету, я попереджую, щоб не перечепився та не впав, а Драч миттю й реагує, знаючи про мою декомунізаторську місію: «Та нічого – зразу й вулицю назовеш!»… 

    А чому не встиг написати вчасно до ювілею? Та все ніколи («Не інакше – врекли» - з його вірша про нікольство).



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
16.06.2025|23:44
Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
16.06.2025|16:24
«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
12.06.2025|12:16
«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»
07.06.2025|14:54
Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
06.06.2025|19:48
У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
03.06.2025|12:21
У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
03.06.2025|07:14
Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
03.06.2025|07:10
Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям


Партнери