Re: цензії

08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
Головна\Авторська колонка\«Кіндер-сюрприз», або Ще раз про рецидиви більшовизму

Авторська колонка

28.03.2013|08:51|Сергій Борщевський, письменник

«Кіндер-сюрприз», або Ще раз про рецидиви більшовизму

Дивні люди ці мексиканці. Щойно отримав од них умови участі в одному літературному конкурсі, а там серед інших є й така: «не можуть брати участі видавництва, співробітники яких входять до складу Керівного комітету Програми та відбіркових комісій.

Так само не розглядатимуться подання щодо видавництв, зроблені членами журі Програми, а також видавничі проекти, автори яких належать до однієї зі згаданих тут інстанцій».

У нас цими тонкощами, здається, вже не переймаються. Принаймні коли зі Всеволодом Ткаченком в надрукованій у ч.5 «Української літературної газети» статті «Шануймо класиків» писали про висунення 25-річного Дмитра Чистяка з його трирічним стажем перебування в Спілці письменників і відповідним куценьким та далеко не бездоганним творчим доробком на здобуття премії імені Максима Рильського, то згадали це як такий собі курйоз, далекі від думки, що Чистяк і справді може поповнити той ряд, в якому стоять Дмитро Білоус, Василь Мисик, Євген Дроб´язко, Борис Тен, Дмитро Павличко, Андрій Содомора, Микола Лукаш, Григорій Кочур. Однак цьогорічне рішення журі під орудою Дмитра Чередниченка виявилося шокуючим і, гадаю, не лише для мене.

Один із учасників того «вікопомного» засідання згодом розповідав, що на самому його початку головуючий потішив присутніх новиною: мовляв, він ходив до голови НСПУ Віктора Баранова, розповів йому, що цьогоріч є два достойні претенденти, й дістав добро на присудження двох премій. Саме ця обставина змусила мене винести в заголовок словосполучення «рецидиви більшовизму» - так називалися два моїх матеріали, оприлюднені в тій же «Українській літературній газеті» напередодні останнього письменницького з¢їзду, на якому замість колишнього очільника НСПУ Володимира Яворівського був обраний новий - Віктор Баранов.

Бо це й, справді, рецидиви більшовизму - випередити події, подавши керівництву їхню власну суб´єктивну інтерпретацію, й домовитися бажаної реакції, а потім вже подати її мало не як вказівку. Адже знав голова журі думку об¢єднання перекладачів Київської письменницької організації, яке одностайно підтримало єдину кандидатуру від киян - Анатолія Чердаклі, літературний стаж (а відповідно й доробок) якого на кілька десятків років переважає аналогічні показники Дмитра Чистяка. Тож і вирішив, либонь, голова журі убезпечити свого недавнього вихованця зі студії «Радосинь» (де тут нам до непохитних у своїх етичних правилах мексиканців!) і поінформував голову Спілки про двох достойних кандидатів. От тільки «забувся» сказати, що другим таким претендентом був зовсім не Чистяк, а львів´янка Наталія Іваничук, завдяки якій український читач дістав можливість читати рідною мовою твори десятків скандинавських письменників. Не хочеться думати, що причиною такої «забудькуватості» є те, що пані Наталя (з якою я особисто навіть не знайомий) перекладає саме скандинавів...

Але далі ще цікавіше. Прийшовши на засідання журі, деякі його ветерани з подивом дізналися, що віднедавна їхніми колегами стали троє неофітів - киян (а тепер увага!)... Дмитро Чистяк, Ярослава Шекера та Дмитро Дроздовський. Не знаю, до кого з керівництва Спілки заходив і що при цьому казав Дмитро Чередниченко, але те, що Об´єднання перекладачів Київської організації НСПУ не знало про введення зазначених осіб до складу журі, це факт. Коли наступного дня я запитав у свого колеги та доброго приятеля, лауреата премії імені Максима Рильського Віктора Шовкуна, чи пропонувалося йому ввійти до складу журі, то отримав лаконічну відповідь: - Ні. Цікаво, кого з померлих класиків заступив той же Чистяк? Володимира Житника? А може, Ростислава Доценка?

Наш видатний перекладач Анатоль Перепадя пішов із життя не удостоївшись лауреатства, бо був не лише надзвичайно талановитою, але й совісною людиною: як член журі вважав неможливим своє висунення на здобуття премії імені Максима Рильського. Отакий, бачте, мексиканець!

І ще одна заувага: премія імені Максима Рильського засновувалася в 1972 році не як спілчанська нагорода. Вона здавна була премією спільною, колись Міністерства інформації України (його правонаступник Держтелерадіо) та Спілки (тоді ще без означення Національна) письменників. Тому будь-які рішення, зокрема, й щодо складу журі, ухвалені НСПУ одноосібно, є нелегітимними. А відтак, щоб зберегти обличчя, треба принаймні із протоколу останнього засідання журі відрахувати голоси тих його членів, які були введені туди не за прозорими мексиканськими правилами. Я вже не кажу про розгляд кандидатури члена журі (за версією його голови). Інакше наступної весни не варто буде будити бабака, щоб спрогнозувати, що найімовірнішим кандидатом на премію виявиться... Ярослава Шекера. І не важливо за що, головне, що фора принаймні в два голоси їй гарантована.

Цей матеріал було написано напередодні того дня, коли в пресі з¢явилося повідомлення про заснування Кабінетом міністрів України премії імені Максима Рильського, але я не став викреслювати речення про бабака. З ним абсурдність ситуації стає ще більш наочною. В кожному разі хочеться сподіватися, що письменницька Спілка передасть естафету, не осоромившись наостанок.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери