Через те що література є також і моєю роботою, читати доводиться багато. Ще більше – бути в курсі новинок, трендів. Часто буваю на презентаціях та дискусіях, пов’язаних з літературою, та на лекціях для молодих письменників і видавців, адже працюю у Центрі літературної освіти, який саме такі курси, лекторії та школи організовує (як для дорослих, так і для дітей).

Оскільки зараз помітно збільшилась кількість перекладної (доволі якісної) літератури, намагаюсь встигати якщо не прочитати ці книжки, то хоча б купити і запланувати їхнє прочитання найближчим часом. Є видавництва, за діяльністю яких активно стежу і чи не всі новинки яких намагаюсь придбати (так, книжки у мене повсюди, книжкових поличок для них замало). Із тих, що прочитала нещодавно, не можу не поділитись враженням від «Соньки» Іґнація Карповича, сучасного польського автора, дуже талановитого і дуже глибокого, який, водночас, глибину думки і метафоричність мови якимось чином робить легкими, невагомими, такими, що не притискають вагою своєї значимості, а проте не залишають байдужими надовго.

Серед книжок, перекладених за минулі 10 років українською, з радістю відкрила для себе літературу балканських авторів. Читала багатьох наших сучасників, проте номером один у списку прочитаного є роман 1968 року - «Коли цвіли гарбузи» Драґослава Михаїловича.

З’являється також багато літератури для підлітків, і хоч я не маю близьких родичів підліткового віку, з радістю купую їх для себе і читаю те, що насправді не має верхньої вікової межі і буде цікаве всім від 12-13 і старшим. Зокрема, нещодавно прочитала подаровану мені (і рекомендовану до читання) книжку Емілі Локгарт «Ми були брехунами», яка дуже глибоко мене вразила.

Мені подобається, що в Україні активно почали перекладати нон-фікшн, зокрема бізнес-літературу і книжки для особистісного розвитку. Зайшла кілька днів тому у книгарню і була приємно здивована – лише до цьогорічного Форуму видавців два видавництва підготували так багато таких книжок, скільки, мабуть, не виходило за всю історію книговидання в незалежній Україні. Видані вони достойно – таку книжку приємно читати самому і так само вона стане гарним подарунком комусь із близьких чи колег, які прагнуть розвиватись і рости професійно, і не тільки. Серед книжок, які встигла прочитати, - «Психологія впливу» Р. Чалдині (про чіткі механізми, які, виявляється, використовують продавці (та маніпулятори), щоб ми купили той чи інший товар (або погодились на послугу чи угоду), і на які, на жаль, мене неодноразово ловили, та про те, як ці алгоритми розрізняти і як їм протидіяти. Я, наприклад, жінка, яка не може пройти повз магазин косметики чи одягу, якщо на ньому великими літерами писатиме «ЗНИЖКИ» чи «Повний розпродаж». Тепер попереджена – значить озброєна.), «Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію» Ґебріел Еттінґен, прочитавши яку я зрозуміла, чому досі не довчила іноземні мови та не займаюся котримсь із видів спорту чи іншими активностями.Читаю також літературознавчі праці, спогади митців різних часів про колег, художні біографії. Зокрема зараз читаю збірник таких біографій під назвою «Запрошення на Цитеру» (автори – В. Домонтович, Юрій Косач, Валерій Шевчук), де вміщено 6 художніх творів – біографій митців (письменників, художників) та державних діячів різних епох.

Із сучасної української художньої літератури можу відзначити, окрім прози Тараса Прохаська та Оксани Забужко, до яких час від часу повертаюсь, творчість Ярослава Мельника (автора, який живе вже багато років в Литві), зокрема збірки його оповідань «Телефонуй мені, говори зі мною» (що одразу ж після виходу в друк в Україні стала раритетом) та «Чому я не втомлююся жити» і роман «Далекий простір» (за який автор отримав премію BBC). Окрім названих авторів, з радістю читаю поезію і прозу Василя Махна (теж лауреата премії  BBC).

Час від часу читаю дитячі книжки (їх я маю кому передарувати після прочитання, тож це не так сильно б´є по бюджету), деякі з них – дуже добре ілюстровані і з цікавим сюжетом – залишаю собі і за якийсь час перечитую знову, як то: «Хуха-Моховинка» Василя Короліва-Старого, «Вечірні крамниці вулиці Волоської» Галини Ткачук та інші.

Оскільки два роки поспіль була членом журі конкурсу «Коронація слова», кілька романів сучукрліту читала ще до їхнього виходу в друк (на вихід деяких із них з надією чекаю).

Також (вже без конкурсу) готую до друку альманахи з підліткових шкіл Центру літературної освіти, тобто особисто знайома з авторами-підлітками, які пишуть цікаві історії і про яких ми ще незабаром почуємо як про молодих перспективних авторів.