
Re: цензії
- 21.06.2022|Марина СушкоШамани слова
- 20.06.2022|Євген Баран«Я нічого більше не хочу, лише писати…»
- 17.06.2022|Тетяна Дігай, ТернопільДиво в тому, що життя, попри все, триває
- 10.06.2022|Михайло ЖайворонЛакмусовий індикатор моралі та ученості
- 24.05.2022|Любов Ільницька, педагог, науковецьВшанування Максима Левіна в поетичних кольорах Василя Зима
- 16.05.2022|Євген БаранСюжет з багатьма можливостями
- 14.05.2022|Валентина Семеняк, письменницяВід «срібла» думок — до «Ладанки»
- 14.05.2022|Ганна Клименко-СиньоокЧеркаське літературне краєзнавство: від локального до світового
- 12.05.2022|Ганна ОсадкоЧому Україна переможе у цій війні? Відповідь дав французький мандрівник іще 170 років тому
- 06.05.2022|Любов Ільницька, педагог, науковець«Сповідь ветерана» – "невимірюваний досвід" війни Віталія Павловського
Видавничі новинки
- Костянтин Піскорський. «Сорок і чотири»Книги | Буквоїд
- Як подружити дитину з емоціями розповість нова книга психологині Світлани Ройз «Ключі сили»Книги | Буквоїд
- Між укриттями і ракетами: в Україні виходить антологія "Поезія без укриття"Книги | Буквоїд
- Віра Валлє. «У пошуках Людини. Homo emoticus»Книги | Буквоїд
- Мар’ян Ґолька. «Суспільна пам’ять та її імпланти»Книги | Буквоїд
- Євгенія Завалій. «Міста, в які ти поїдеш»Книги | Буквоїд
- Леля Покотиполе. «Спартанська дівчинка»Книги | Буквоїд
- Іван Франко. «Терен у нозі»Проза | Буквоїд
- Олександр Бойченко. «Гра на вибування»Книги | Буквоїд
- Оксана Пухонська. «Поза межами бою. Дискурс війни в сучасній літературі»Історія/Культура | Буквоїд
Re:цензії
Заза Пауалішвілі: «Щире захоплення в мене викликають білоруси»
На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає поет Заза Пауалішвілі.
- Що Ви читали останнім часом?
- Почнемо з Генрі Міллера. Вперше я почув про нього від — чи краще «у» — Максима Кабіра. Хто читав — має пам´ятати «Письмо Бенито Муссолини Кларе Петаччи»:
Я останусь с тобою
Счастливым, наивным слепцом,
Генри Миллером секса,
Самцом, изначальным скопцом...
і далі в «Ответе Клары Петаччи»:
...Мы навеки одни.
Тихо плачет на кухне вода.
Будь со мною собою самим.
Генри Миллер – мудак...
Зачепило, перечитуючи думав: хто цей мудак — Генрі Міллер сексу? Тоді, правда, доктор гугл дав відповідь, але я зарядив себе на нього. Читав «Тропік Рака» із підшитих роздруківок, які мені передав, після проходження через добрий десяток пар рук та очей, Міша Жаржайло. Я саме тоді потрапив у лікарню, мав температуру під 40 і значну дозу антибіотиків. Читав і думав: «Непогано, як для чувака, що народився 1891-го». Багатьох, знаю, впирають описувані ним богемність паризького дна, секс тощо. Згадую листи, які Генрі, голодуючи, надсилав своїм знайомим: «Чи не можна обідати у Вас раз на тиждень?» І, невдовзі, він вже щоденно обідав разом із вишуканими стравами, дорогим вином і, деколи, культпрограмою. Думаю, більшість саме за подібні речі охрестила його мудаком... : )
Пам´ятаю, класі в десятому, наша вчителька української дивлячись на мене риторично запитувала, чи краще писати, коли ти голодний? Вона ніби щось знала... Вже за кілька років, під час навчання в академії водного транспорту, з усією її судновою енергетикою, я вічно голодував, так само обідав у друзів й пробував щось писати і, звичайно ж, т.д. Голод важлива річ для письменника, а голодна смерть — не дуже.
До речі, в цей час у лікарняну палату підселили одного непростого дагестанського хлопчину, здається, чемпіона Європи з вільної боротьби. Йому, ніби, рівняли носову перетинку. Він довго відходив від наркозу, набряк на півобличчя, потім весь час намагався пригостити мене їжею. Лежали ми самі, робити, окрім моєї книги, було абсолютно нічого — суцільний морок. Тож я зробив своєрідне алаверди — дав йому книжку. Говорю: «Давай, читатимемо разом, по черзі». Він «схавав» за два вечори більше половини, навіть, незручно було забирати для себе. Запитую: «Як тобі?» Говорить: «Знаєш, бєдность такая». Ось тобі і Париж, і 20-ті. Хоча, думаю, він в ширшому сенсі.
Але, повертаючись до «Тропіка», він мені чимось, й досі не розумію чим, перегукується з «Поштамтом» Буковські. Пам´ятаєте, ззаду на палітурці цитата: «У мене був вибір — лишитися на поштамті і збожеволіти, чи вибратися звідти, гратися у письменника і голодувати. Я обрав голод»?.. З «Мартіном Іденом», якого я неймовірно люблю, Джека Лондона... Щось про такий собі вибір, про справжнє народження писменника і т.д.
Щире захоплення в мене викликають білоруси. Уладзімер Арлов і «Реквієм для бензопилки». Спершу я випадково натрапив його вірші, коли взяв до рук перекладену з білоруської на українську і навпаки книгу — «Сувязьразрыў-Зв´язкорозрив». Досі пам´ятаю:
«Горад якога няма»
Ты сьцьвярджаеш,
гэтага гораду няма,
бо ён
ня вабіць мітамі і
не абавязвае мэтамі.
Напэўна, таму
адусюль я вяртаюся
менавіта сюды.
Гэта так файна:
піць віно,
цалаваць жанчыну і
пісаць вершы
ў горадзе,
якога няма,
як няма
ні лепшых, ні горшых
часін і гарадоў...
«Я рыфмую»
Рыфмую
свае вызваленыя
зь вязьніцы канонаў
радкі
з трывожным крыкам сойкі,
з залатой лотацьцю...
...Рыфмую з усім,
што ўдаецца адваяваць
у гэтай сусьветнай звалкі
рыфмаў,
набліжаючы дзень,
калі з маімі радкамі
назаўсёды зарыфмуецца
цішыня.
Але повернемось до «Реквієму». В книгарні помітив знайоме прізвище, відкрив, хвилин за сорок закрив, пішов на касу.
Арлов пише про себе і, водночас, про інших, про ціле покоління. Ці оповідання — своєрідне занурення вглиб себе, в далеке (скоріше за кількістю подій, ніж за часом) минуле. Рефлексії чистої води. Дитинство, юність, набуття, втрати, кохання, біль. Стиль легкий, невимушений — але сповнений неймовірної глибини. Доводилось докладати надзусиль, щоб не вдихнути її за один раз. Уклін пану Ірванцеві за український переклад.
Поезії. Зараз це Василь Махно. Прямо переді мною дві книги: «38 віршів про Нью-Йорк і дещо інше» та «cornelia street cafe». Тернопіль, Нью-Йорк... Не говоритиму більше нічого — просто вони лежать переді мною і я їх читаю.
Ще є книжечка, що вже кілька тижнів живе в моїй сумці. Карл Маркс, Фрідріх Енгельс: Маніфест комуністичної партії. Переклад з німецького видання Інституту Маркса-Енгельса-Леніна за ред. Д. Рабиновича. 8 гривень за 50 з лишком сторінок у книгарні «Смолоскипу», як на мене, непогана ціна за таку брошуру. Цікаво читати те, що заряджало енергією звершень найбільших романтиків межі ХІХ-ХХ століть, але в цілому — це короткий і чіткий екскурс в економічні підвалини світу. Особисто мені хотілось би дізнатись, як ця маленька ідея комунізму, ніби пухлина розросталась до гігантських розмірів у головах двох матеріалістів, кидала метастази в тисячі нових голів, поки за кількадесят років не почала вершити долі цілих народів?
- Які книги можете порадити іншим?
- Книги — абсолютно особиста річ, принаймні для мене. І хоч це не зовсім зрозуміло, вони, як і зустрічні нам люди, приходять вчасно, саме тоді, коли треба. А взагалі, я не певен в можливості будь-що радити комусь незнайомому. Хіба що єдине: завжди шукати своє, читати, думати і знову читати. Говорять, що хороші книги виховують хороших людей. Думаю це правда.
Додаткові матеріали
- Віктор Іванів: «Хотілося б відзначити химерні, гомерично смішні і страшні пригодницькі романи Володимира Богомякова»
- Олег Криштопа: «Читаю польських репортажистів»
- Ганна Осадко: «Нерідко мої «книги для роботи» стають «книгами для душі»
- Сергій Злючий: Подобаються зимові книжки: «Мисливці на снігу» Костя Москальця та «Winter Letters» Василя Махна
- Громовиця Бердник: «Дуже люблю «мандрівні нотатки»
- Платон Беседін: «З прочитаних цього року книг найбільше вразили «Благочестиві» Джонатана Літтела»
- Маріанна Гончарова: «The casual vacancy» Роулінг перечитувати не буду»
- Роман Росіцький: «Книжки обираю інтуїтивно, як хворий пес, що шукає потрібну цілющу траву »
- Костянтин Мордатенко: «Читання — це втеча від самотності»
- Володимир Лідський: «Остромов» — прекрасний роман, але, на жаль, дуже затягнутий і місцями нудний
- Наталя Лапіна: «Коли зустрічаю в Інтернеті списки «кращих творів, які повинен прочитати кожен», завжди хочу посперечатися»
- Сергій Батурин: «Читати треба те, що приносить позитивні почуття»
- Михайло Жаржайло: «З Кортасаром розумієш, що сюжет не важливіший за деталі, які нас оточують»
- Петро Яценко: «Книга має притягувати уже з першого прочитаного речення»
- Зірка Мензатюк: «Останнім часом зосередилася на підлітковій літературі»
- Христя Венгринюк: «Раджу почитати Наталену Королеву»
- Олена Галета: «Зміїний укус, або заперечний дарунок» Ендрю Верніка – чудовий взірець аналізу «великих» метафор на межі науки, релігії, філософії й етики»
Коментарі
Останні події
- 23.06.2022|16:23Фільм «Щоденник гопника» виходить на великі екрани
- 21.06.2022|17:50«Для підтримки духу воюючої України»
- 21.06.2022|12:16У Києві відкривається виставка про злочини Росії проти медіа в Україні
- 20.06.2022|15:33Відбудеться форум «Музи не мовчать!»
- 16.06.2022|16:21Дорж Бату презентує продовження «Моцарта 2.0» – роман «Коко 2.0»
- 15.06.2022|15:51«Літературний Чернігів» схуд, але надолужує з надією
- 15.06.2022|15:50Соціально-освітній проєкт «Читаємо разом» зібрав 150 000 глядачів
- 09.06.2022|17:00Фільм «Щоденник гопника» вийде в українських кінотеатрах наприкінці червня
- 07.06.2022|17:11Помер автор бестселерів «Москва ординська» та «Країна Моксель, або Московія»
- 07.06.2022|15:28Український ПЕН розпочинає третій сезон проєкту "Мереживо"