Re: цензії

19.09.2019|Ніна Головченко
Збірка поезії «Любов довготерпить» (2019) Оксани Радушинської
18.09.2019|Микола Гринь, член Національної спілки журналістів України
Талановитий син завороженого Придесення
17.09.2019|Богдан Мельничук, Ігор Фарина, письменники
Оспівування весни спресованого часу
16.09.2019|Андрій Дахній, доктор філософських наук
Екзистенційний досвід поета: творчість у світлі Memento amare
16.09.2019|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Впливає серце у ріку щодення
16.09.2019|Ігор Зіньчук
Розплата за непрощені гріхи
Гіперпростір як відкритий твір (з книги «Від не-початку і до не-кінця»)
Безцінні скарби Сергія Дзюби
15.09.2019|Сергій Синюк
Про сучасність через призму історії
14.09.2019|Марія Грицюк, Івано-Франківськ
«Нехай прибереже свою реть лях, а ми тим часом помислимо…»
Головна\Re:цензії\Що читати?

Re:цензії

07.04.2011|13:40|Буквоїд

Дана Рудик: «Записки самасшедшого» – біопсія злоякісної пухлини сучасного суспільства»

На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає поетеса, перекладачка, культуролог Дана Рудик.

Щодо моїх сталих літературних уподобань, то це, передовсім, ібероамериканська проза – від Маркеса, Кортасара й Льйоси до Жозе Сарамаґо. І, звісно, ібероамериканська поезія: Антоніо Мачадо, Неруда, Лорка й Ґабріела Містраль.

Це також Ромен Ґарі – весь, без винятку. А ще – «Прощання з Африкою» Карен Бліксен, «Пострижини» Богуміла Грабала, «Камера обскура» Набокова, «Сім*я Резо» Ерве Базена, «Ікона» й «Метафізичне кабаре» Мануели Ґретковської.

Колись давно-давно тому, коли маркети були ще гастрономами, під одним з таких я купила від якогось бідолахи з похмільним синдромом книгу оповідань Марселя Еме. Тоді я думала, що великодушно рятую від загибелі агонізуючого алконавта, але, як виявилось, отримала подарунок від долі. Бо відтоді я час від часу повертаюсь до творчости Еме, аби вкотре віддати належне його блискучій іронії, тонкому гумору й вмінню говорити про велике безпафосно й правдиво.

Є книги, що діють, як ліки-антидепресанти. Для мене це: «Про всіх створінь — великих і малих» Джеймса Герріота, «Клошмерль» Ґабріеля Шевальє та «Мій третій і останній шлюб» Галини Тарасюк. Плюс дещо з творчого доробку Юрія Винничука. Це повість-хроніка Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки», повість сербського класика Стевана Сремаца «Піп Чира і піп Спира» та роман угорського класика Кальмана Міксата «Парасолька святого Петра». Це Стефан Вєхецький (літературний псевдонім – Вєх), якого Тувім назвав «Гомером варшавської вулиці й варшавської мови», і його дві повісті – «Кафе «Під міногою»» та «Манюсь Китаєць і його компанія». Також це «Король вужів і саламандра» – спогади Ізабели Чайки-Стахович, шаленої музи Ґомбровича й Івашкевича, написані з несамовитим гумором і ностальгійним ліризмом.

Тиждень тому прочитала у «педеефі», люб*язно надісланому мені Танею Мельник, «Руйнування ляльки» Степана Процюка – це свого роду важка артилерія. Смачна і, головне, чесна психологічна проза. Нещодавно також з превеликим задоволенням прочитала «Горище» — збірку поезій Тараса Федюка. Окрім того, дочитала збірку «Біяс» Марії Шунь і саме перебуваю під її враженням, підсиленим ще, мабуть, радісним почуттям того, що я особисто знаю її чудову авторку.

Карл Краус сказав: «Література сьогодення – це рецепти, написані самими хворобами». Це було якихось сто років тому, але у випадку роману Ліни Костенко «Записки самасшедшого» воно справджується. Бо її роман – це біопсія злоякісної пухлини сучасного суспільства. І, як на мене, не лише українського. Тим, хто зневажливо критикує Ліну Василівну, можна лише побажати, аби, якщо вони доживуть до її віку, у них працювала голова так само ясно, як у цієї Пані (саме з великої літери). Бо система Її загальнолюдських цінностей була й залишається золотою константою. Остання книга – лише підтвердження цього.

Я, взагалі-то, «зафейсбучилась» з багатьма цікавезними письменниками і поетами, твори яких страшенно хотіла би прочитати, аби скласти уявлення про їхні творчі світи, але мені катастрофічно не вистачає на те часу.

Тож я лише повторю вслід за тим же Краусом: «Де ж мені взяти стільки часу, аби читати поменше?» :-)

 



Додаткові матеріали

30.03.2011|12:00|Re:цензії
Костянтин Коверзнєв: «Серед нас живуть два геніальні поети – Станіслав Вишенський і Василь Голобородько»
26.03.2011|10:55|Re:цензії
Пилип Селігей: «Рідко читаю видання, яким не виповнився рік, – чекаю доки спаде ажіотаж»
24.03.2011|07:26|Re:цензії
Сашко Лірник: «Якщо відчуваю що книжка «не йде» – кидаю її»
20.03.2011|09:59|Re:цензії
Станіслав Цалик: Раджу прочитати «Украинский национализм: ликбез для русских»
18.03.2011|07:40|Re:цензії
Григорій Гусейнов: «Порадник з мене нікудишній, але я точно знаю, що ті, хто постійно читає журнал «Кур’єр Кривбасу», у виборі ніколи не помиляться»
15.03.2011|13:42|Re:цензії
Марія Шунь: «До прози в мене не таке пієтетне ставлення, як до поезії»
11.03.2011|12:03|Re:цензії
Григорій Семенчук: «Чапаев и Пустота» — обов’язковий device до будь-яких психопрактик
09.03.2011|10:08|Re:цензії
Наталя Пасічник: «Одні книжки старіють, інші завжди залишаються актуальними»
02.03.2011|08:14|Re:цензії
Олександр Гаврош: «Відкриваю для себе українську дитячу літературу»
25.02.2011|10:38|Re:цензії
Дмитро Чекалкін: «При виборі книги орієнтуюся на улюблених авторів»
23.02.2011|07:10|Re:цензії
Світлана Пиркало: «Записки українського самашедшого» - не прозовий дебют, а дебют полеміста чи соціального коментатора
21.02.2011|07:15|Re:цензії
Юрій Андрухович: Раджу обов’язково прочитати «Ґоттланд» Маріуша Щиґела
10.02.2011|22:51|Re:цензії
Сергій Жадан: Рекомендувати до прочитання книжки – справа невдячна
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери