Коли  розпочала читати нову книгу  Ігоря Павлюка «Бут», що вийшла з друку цієї осені,  то інтуїтивно в нотатках зазначила: Безумовно Унікальні Твори (асоціація з перших  літер назви книги). Нині перегорнула останню сторінку цього вагомого творчого доробку відомого українського письменника і констатую факт: інтуїція не підвела!

Книга «Бут» відкриває нам нові творчі грані письменника (хоча твори, представлені тут, написані давно, детальніше є в авторській передмові). Стиль Ігоря Павлюка для мене впізнаваний, адже вже знайома із його творчістю завдяки книгам «Вирощування алмазів», «Поза зоною», «Спас», «Буг». Свого часу писала про книгу Ігоря Павлюка «Вакуум» — психологічно-екзистенційну і незвичну за формою викладу думок книгу, яка складається із двох частин — роману-есе «Вакуум» та повісті-есе «Останній Сонцепоклонник».

Книга «Бут» — змістовне зібрання драматичних поем, присвячених знаковим постатям національної історії:  княгині Ользі («Регентка»), князю Володимиру («Володимир-Василій»), гетьману Павлюку Буту («Бут»), всесвітньо відомому мандрівнику українського походження Миколі Миклухо-Маклаю. До  цієї книги також увійшли інсценізований авторський «Вертеп»  та п’єса для дітей середнього шкільного віку «Літаючий казан».

Чому саме письменник подав ці твори під одною палітуркою, для мене так і лишилося загадкою, але авторові видніше. Лишень зазначу, що  п´єса  для дітей «Літаючий казан» була видана у 2003 році й увійшла до рейтингу кращих книг 2003 року у номінації «Література для підлітків». Можливо, варто подумати про сучасне перевидання цієї п’єси окремою книгою.

Своєрідним відкриттям стало зізнання автора у передмові до книги: «театр живе у мені і я пульсую у світі-театрі за шекспірівсько-фройдівською формулою, стараючись розрізняти Гру та Битву, смирення і байдужість, доброту і слабкість, гординю і гордість... Тому пропоную вам мою вибрану драматургію». Автор книги розповідає читачам про свій задум створення ще декількох драм, опубліковані твори позитивно дивують і віриться, що будуть і наступні книги в такому жанрі.

Драма — один із найскладніших літературних жанрів, можливо, тому книга й читається поволі, спонукає до мислення й переосмислення, зокрема важливих сторінок нашої історії, повернення до витоків, більш ґрунтовного знайомства з уже відомими історичними постатями, такими як князь Володимир та княгиня Ольга.

Читаю поему «Регентка»,  автор так феєрично відтворює історично-ймовірне, що постать княгині  Ольги мимохіть стає зримою, слова карбуються і зостаються у підсвідомості, і здається, що саме так і було:

Кожен сам себе хрестить шрамом доріг і літ.

Досить я вже хрестила.

Хай люди й боги пробачать.

А якщо не пробачать,

То, значить — такий закон.

І нікого не силуй.

Хай кожен своє відплаче,

А тоді вже підходить до ідолів чи ікон.

Драматична поема «Володимир-Василій», присвячена нашому сучасникові Володимиру  Карпуку. Ця поема, на мою думку, є логічним продовженням «Регентки», хоча, без сумнівів, — це окремий і дуже значущий твір. Багато уваги приділяє Ігор Павлюк віруванням русичів, адже є в книзі й Капище Перуна, і жреці Перуна та Велеса. Є ангелята й чортенята. Перетин християнства та язичництва, притаманний тому часовому виміру, яскраво відтворений у драматичних поемах Павлюка.

Виє чергова тривога, можливо, тому для нас, нинішніх, такими актуальними є рішучі слова князя Володимира: «Не згоден внічию!», що ніби адресоване нам, нащадкам, та ілюструє нескореність духу наших предків:

Я навіть не запитую... 

Пив-їв

На тризні ти там по моєму брату?

Брат брата вбив...

То я також уб’ю...

Як батько мій, 

Я ворогу дам знати:

«Іду на Ви».

Не згоден внічию!

Письменник занурює читача в часи козацтва  в драматичній поемі «Бут», яка й дала назву книзі. Символічним є те, що Бут — теж Павлюк! Це гетьман нереєстрового козацтва. У Дмитра Дорошенка (Історія України в 2-х томах. Том 1. — К.: Глобус, 1991, — с. 224) зазначено: Провідником незадоволених явився Павло Бут, або Павлюк. В кінці літа 1637 року Павлюк являється на Україну, захоплює артилерію реєстрових козаків в Корсуні, бунтує їх...

Бачимо, що поетичні  драми Ігоря Павлюка, хоча і є художніми творами, але базуються на історичних фактах. Ігор Павлюк піднімає значний пласт минувшини, він мотивує вивчати історію України, яка для нього самого стала натхненням. Це гарний приклад для літераторів та читачів. Цікавитися своїм, писати, розвивати інтерес до  історії нашої держави, шукати своє коріння, заглиблюватися у генетичний код.

Читаєш поему «Бут» — і розкривається авторський задум назви книги. В цій поемі багато історичних постатей, зокрема Дорошенко, Мамай, Потоцький... Не перераховуватиму героїв, читайте — і відкриється! 

Привертає увагу метафоричний стиль письма. Ігор Павлюк вкладає в уста своїх літературних героїв справжню поезію. До прикладу — шматочок роздумів Бута:

Наче кості, спліталися тіні із плоттю пісні,

Що дзвеніла, пускаючи скрипку на самоплив...

А буває — за ніч виростаєш із пут залізних,

Босоного гасаєш душею по цвяхах зоряних злив.

Ох, як сумно і мудро: забезпечена злотом воля!

Син від мами відмовився ради спасіння всіх!

...Слава! Жінка! Гроші! Престоли...

Тільки в смерті й дитини над цим однаковий сміх.

Метафоризм, поезія найвищої проби і філософські роздуми про буття — це лише деякі особливості неординарного письма із книги «Бут».

Автор творить для читача неповторний вертеп зі слів і віршів, міфічні персонажі,  як от в «Літаючому казані», роздмухують вогонь, що є символом домашнього затишку:  «З’явилося багато диму. ДУХ ЛЕВА З ДОМОВИКОМ роздмухують вогонь»,  — одразу стає тепло, невимовно затишно, адже в кожному дорослому причаїлася дитина. 

Не дивно, що все це народжує співтворчість. Зазначу невеличку, але вагому деталь: у книзі подано електронні посилання на інсценізації творів, зокрема «Регентка», «Вертеп».

Гармонує зі змістовим наповненням та ідеєю книги й графіка живописця та педагога Віктора Ігуменцева. Розміщення драм у книзі історично-тематично детерміноване, тому не дивуйся читачу, що на сторінках книги є і княгиня Ольга (драматична поема «Регентка»), і відомий мандрівник Миклухо-Маклай (драматизована поема «Таморус»).

Вкотре визнаю, що безумовно унікальні твори, як подумки у нотатнику охрестила цю книгу на початку читання, — це про нову книгу Ігоря Павлюка «Бут», яка розкриває нам світ-театр Поета-віртуоза, письменника-драматурга.

Автор  книги виразно ототожнюється  із літературним героєм фантастичної драматичної поеми «Остання тризна», на ймення Поет, тож його словами й завершу:

Бог один — у мені.

Та його не здолати, я знаю,

І Всевишньому Богу,

Допоки я тут, на Землі.

Непідкупну, як доля,

Поезію-подругу маю,

А у підданстві Воїнство слів - королів.

Маю рідну Волинь.

Їй належу, як трави й лелеки.

Де б не був я в галактиці,

Спати в колиску вернусь.

Ой заграли мені, замучили 

Верби далекі

Про дитинство моє.

З нього теж починалася Русь...

Така національно свідома ідентифікація себе з минувшиною, з Батьківщиною притаманна творчому Всесвіту Павлюка. І в яку б із його книг не занурився читач, то скрізь зримою буде Поезія і Вітчизна. Можливо, то сам Творець поклав на митця таку відповідальну місію: пробуджувати Любов та жагу до пізнання Істини.

26.10.2024