Бо ж виходить не навмання, а з вже освоєних літературних сфер. Дозволяючи тобі, час до часу, бути навіть зухвалим у власній барвистості та неквапливості. Все це про нову книжку Мирослави Данилевської-Милян „Маски і голоси”, Львів, „Простір-М”, 2023р., 128 с.

Ця письменниця, авторка багатьох книжок поезії  та прози, скажу одразу, не любить засиджуватись на вже здобутому. А отже: не навмання прошкує собі далі доволі хутко. На цей раз „Іронічні усмішки”, „Гумористична поезія”, „Пародії та переспіви”. І слід сказати, і скажу, не кепсько це у неї виходить.

Іронія тут має, без винятку, свою адресу, бо ж присвячена колегам по перу. А саме, буду йти за порядком, встановленим у книжці: Ваш Покірний Слуга (без бахвальства!), Богдан Чепурко, Іван Гентош, Володимир Кузик, Володимир Захожий. І навіть – „Самоіронія”: небоязко.

Там, де наша хата, –

Снігова загата.

Якби тридцять літ назад –

Сіла б на санчата.

І навіть „Ода пенсії”. Тут, я б сказав, безжально-іронічна.

Твою мізерність, чогось варту,

Тепер прирівняно до жарту.

З купюр – Тараса й Лесі очі…

Чи стане їх бодай до ночі?

„Пародії та переспіви” з вишуканим гумором висвітлюють знані літературні  імена: Ігор Павлюк, Богдан Чепурко, Марія Людкевич, Петро Шкраб’юк, Ольга Яворська, Любов Бенедишин, Олесь Дяк, Ярослав Петришин, Оксана Лозова, Надія Черкес…

Одна із зовсім не жалячих пародій; усього строфа: „Відповідь поету”:

Ото тобі аура, то торжество

У стовпищі лиць і прикмет!..

Хто здатний змінити уяви єство? –

Та звісно ж – відомий Поет.

Він називає себе „веселим пророком і клоуном смішним”, а вона його втішає, бо ж на місці його сили, в зеленому лузі, барвисті квіти. І – не навмання… Я б назвав цей спосіб пародії „підтримуючою терапією”. Зрештою, М. Данилевська-Милян є й професійною лікаркою...

…Саме тут, якраз принагоді скажу, що, зазвичай, її іронія в пародіях не є вбивчою, як це трапляється у інших, подеколи. Данилевська-Милян готує собі на мотиви та мотивчики й талановито інтерпретує їх; як досвідчена господиня, вигадуючи на кухні щось своє: смачнюще! І читачеві хочеться причаститися до цього якнайшвидше.

Тут мимохіть згадую її книгу короткої прози „На межі небезпеки” (робоча назва: „Розмови з другом”), що є етапною для цієї авторки. Власне, ота доброзичливість, як до персонажів, так і до читача, є домінантою і там, і тут: ні дотепи, ні іронія, ні одвертий сарказм не руйнують добру „нуту” (Франкове), що провадить письменницю до людей… Стає очевидним, що вона не ставить собі за мету когось образити і в такий спосіб „захопити” читальника, лише інтерпретує мотиви, усміхається разом із суб’єктом пародійного, по суті, над новітньою ситуацією для нього. Так ніби мало не кожний із нас міг би потрафити в таку ситуацію. Тож не проминіть нагоду усміхнутись.

Тут хочеться   звузити вікно аналізу до точкової конкретики. Ось у Ігоря Павлюка є, саме так:

Миттєве

Кипіла на зорях стара сльоза.

Біг по воді собака.

Одним оком світло сміявся, а

Другим вечірньо плакав…

А у Мирослави Данилевської-Милян така ось пародія:

Марення

Марились мені киплячі зорі,

Певно, в паралельних небесах…

І сльозу топив собака в морі,

Ще й при тім сміявся… просто жах.

Краще б грали срібнопінні хвилі,

Зникли злі примари в глибині.

От спливли б русалки грудобілі –

Як було б відрадніше мені!

Авторка зближається, радше, з дружнім шаржем, ніж прагне допекти Павлюкові відвертим сарказмом. А друга строфа, назагал, – такий собі, переспів; захопливий оригінал відверто підштовхує поетку, по суті, до творчого перелицювання мотивів та мотивацій. Їй –  добре у стихії талановитої поезії. Вона рухається навпростець до ідеї створити паралельний текст, що межує з дружнім шаржем. І ці симпатії, спонтанно, передаються читачеві, захоплюючи його ще й обраним оригіналом. До слова, саме цим текстом закінчується книжка „Маски і голоси”. Що ж, – у добру путь, справжносте маски!