Re: цензії

Ближче знайомство історика літератури чи звичайного читача з цим національним феноменом викликає несподівані асоціації. Виявляється, що історія македонського письменства багато в чому схожа до української історії. Передусім, македонська література зароджується у ІХ ст., і її мовою, як і в наш давній період, була старослов’янська. Давній період у її розвитку тривав, як і в нас, до кінця XVIII ст. Наступні періоди також в основному співпадають: нова література – 1802–1944 рр., новітня література – з середини 1940-х рр. дотепер. І в нас існувала давня книжність, для підтримки якої багато зробив Ярослав Мудрий, і в македонців книжність активізувалася у ті ж часи завдяки Клименту Охридському.

Звісно, українському читачеві можуть бути цікавими твори македонських письменників, написані в останні десятиліття. Проте перекладів з македонської у нас виявилося небагато. Прорив у цій справі пов’язаний насамперед із перекладацькою діяльністю української письменниці Анни Багряної, яка протягом 2015–2023 років познайомила наших читачів з різножанровими творами понад півтора десятка македонських авторів: Бранко Прля, Сашко Насев, Фросина Пармаковска, Душко Родев, Наталі Спасова, Владо Димовскі, Кіро Донев, Трайче Кацаров, Ана Стояновска.

Віддаючи належне ініціативі та перекладацькій активності Анни Багряної, зосередимо увагу на тих книгах, які прийшли до українського читача протягом двох останніх років.

Від одного з авторів, митрополита Пімена Ілієвскі (О. Пімен), діяча Македонської православної церкви, можна було б очікувати богословський текст, але він пише роман «Вийти» – романтичну історію про кохання, яке розцвіло в одному маленькому місті, в одній маленькій балканській країні, біля одного озера у ХХІ столітті. У цій історії, яка може статися з кожним, автор поєднує філософію і ліризм, прозу і вірші, розповідаючи про любов до рідного міста, до старої міської музики, художньо обробляє власні спогади про молоді літа.

У «повісті для дітей» «Дитина, яка хотіла стати бджолою» Хрісто Петрескі розповідається про хлопця, котрий утік з дому, щоб довести своїм батькам і самому собі, що вже є дорослим і сам може заробляти на хліб. Начебто і нічого нового в цій історії, адже письменник звертається до традиційної теми стосунків дітей та батьків, проте колоритні деталі, фантазійні вигадки, відтворення побутового тла сприяли висвітленню цієї теми оригінально, часом із несподіваного ракурсу. Книга однаково буде цікава як для дітей, так і для дорослих.

«Дев’ять історій про панну Сіт» Біляни С. Црвенковскої мають авторське жанрове визначення: «роман-сонтазія». Останнє слово – неологізм, утворений зі слів «сон» і «фантазія», означає місце, у якому сон сходиться, зливається і переплутується з фантазією того, хто спить, а потім змінюється за його ж бажанням. Авторка винахідливо користується смисловим наповненням цього неологізму, дозволяє фантазії створювати дивовижні історії, які, однак, сповнені серйозного сенсу. Жанр вплинув і на структуру роману, схожого на збірку окремих і самостійних оповідань, які все ж об’єднані кількома спільними мотивами. Героїні тих оповідань опиняються у ситуаціях, коли мусять прийняти нелегкі рішення, і це зумовлює психологічну напругу та драматизм твору.

Трайче Кацаров написав для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку твір, який назвав несподівано: «Не паркуйся перед гаражем». Це таке собі фентезі для малолітніх, котрі легко, відповідно до віку, вірять у цікаві історії та незвичайних персонажів. Головний персонаж – перцеголовий Туфе Джинка з міста Перцеграда, що на планеті Феферона. Як тут не згадати відомих казкових героїв – сеньйора Помідора чи знаменитого Чиполіно. Однак Туфе самодостатній, не схожий на інших. Він мріє упіймати перцезмія Вогненка, щоб навчитися вивергати вогонь з рота і таким чином показувати дорослим свою виняткову здатність («гостролють»). Останні рядки твору-казки звучать афористично: «Радість і лють до дитини не приходять без причини!».

У післямові до своєрідного за формою роману Драґани Евтімової та Владіміра Лукаша «Невдовзі побачимося. Е.» македонський літературознавець Душко Крстевскі слушно зауважив, що авторам цього твору завдяки листам та голосам оповідачів (Епісторії та Епісторія) вдається вплести у розповідь про щоденне буття мікро-оповідання, вирізки з газет і журналів, літературознавчих розвідок, діалоги в інтернет-мережі. Тому роман має форму щоденника, обміну електронними листами, мандрівок в реальне і позареальне, дивне і фантастичне. «Це роман, який виписується із психологічних ігор і симуляцій життів Епісторія та Епісторії. Два внески в один досконалий інь-янь характер», – зазначає критик. На мій погляд, цьому роману властива постмодерна стилістика, виразна інтертекстуальність. Французький філософ Жиль Дельоз увів в літературознавчий обіг поняття ризома, суть якого полягає в ігноруванні традиційних структур, творенні розцентрованих літературних сенсів. Запозичене воно з ботаніки. Ризома (трава) горизонтально розростається в усі боки, нове галуззя випускає свої пагони – і так без кінця, що створює суцільне плетиво без певного центру. Так відбувається і в романі Д. Евтімової та В. Лукаша, в якому існують безперервний зв’язок, неоднорідність елементів, що утворюють різноманітну стильову множинність. Отож цей твір цікавий зі стильового погляду, але, мабуть, не кожен читач готовий прийняти його художню природу.

Анна Багряна не тільки познайомила українського читача з цілим пластом сучасної македонської літератури, а й засвідчила свою майстерність у перекладацькій справі. Не вдаючись до тонкощів перекладу з македонської українською мовою, відзначу як читач: перекладені тексти сприймаються легко, природно й емоційно, а це значить, що перекладачка зуміла досягти гармонійної мовної трансформації. До того ж вона врахувала специфіку македонського художнього слова, особливості національного світогляду і світовідчуття.

Двадцять три книги в перекладі з македонської з’явилися за сприяння Міністерства культури Республіки Північна Македонія. До їхньої появи друком причетне ПВД «Твердиня» (Луцьк), яке очолює літературознавець, письменник та видавець Микола Мартинюк. Завдяки цьому видавництву книги мають яскравий, привабливий вигляд, але головна заслуга видавців – відкриття літературних сторінок одного з південнослов’янських народів, котрий має самобутню словесну культуру.

Бібліографія македонських видань в Україні в перекладі Анни Багряної:

1) Донев Кіро «Веселий зоопарк» (2015)

2) Спасова Наталі «Перше кохання на Рожевій вулиці» (2015)

3) Донев Кіро «Плутана казка» (2016)

4) Пармаковска Фросина «Вишнева хроніка» (2016)

5) Спасова Наталі «Запальничка» (2016)

6) Донев Кіро «Дзявкітливий кожух» (2016)

7) Костов Владімір «Весілля Мари» (2017)

8) Кацаров Трайче «Цурки-палки» (2017)

9) Дімовскі Владо «І людина, і пес» (2017)

10) Родев Душко «В очікуванні Нобелівської премії» (2017)

11) Спасова Наталі «Дві принцеси» (2018)