Re: цензії

17.10.2024|Альона Радецька, поетеса, літературна критикиня
Трансформація життєвих істин — шлях до самопізнання
17.10.2024|Віктор Вербич
«Не сподівайся і не сумуй»
10.10.2024|Тетяна Торак
Юрій Роговий: «На вулицю йду: раптом знайду тривірша…»
10.10.2024|Тарас Кремінь, доктор філософії, Уповноважений із захисту державної мови
«На тих костях зацвіте наша земля»
08.10.2024|Дмитро Дроздовський, к.філол.н., Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, секретар НСПУ
“Бо іншого у нас немає неба”...
05.10.2024|Алла Полторацька, кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземної філології та перекладу МАУП
Вітайте посібник з української мови!
04.10.2024|Михайло Ісак, c. Імстичово, Закарпаття
Сива симфонія душі Дмитра Креміня
25.09.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Українська поезія спротиву - угорською
19.09.2024|Буквоїд
Tasty Communication: How to Understand and Be Understood
19.09.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Про мову, боротьбу і єдність нації – популярно

Re:цензії

19.07.2024|06:43|Богдан Дячишин, Львів

Я і є памʼять – вічний

Богдан Чепурко. Памʼять. Кервавиця. Т. 1. Захалявні вірші. – Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В., 2023. – 396 с.

Наповнена природа голосами,

Яких не чуємо, а серце відчува...

 

Природа, земля українська голосить, промовляє могилами вічності… Історія – зрошені кровʼю степи, інші терени України: «Степи, степи... Широкі і безкраї... Чорними парами, мусянджовими хвилями озимини тягнетесь ви далеко-далеко, аж за обрій… Стрункі ряди лісосмуг крають вас на гігантські квадрати. І де не глянь – могили. Мовчазні степові могили, сиві від полину та вічності» (Юрій Коваль, «Цей лагідний-лагідгий світ»).

Памʼять – фундамент нашого розуму, наше минуле і майбутнє: «Яке сприймання минулого, яка його оцінка – таке й майбутнє. А майбутнє – це діти (“Чия правда, чия кривда / І чиї ми діти”), це ті, хто народжується, – випірнає із небуття “до берегів світла” (Лукрецій)» (Андрій Содомора, [Із спроб «ЕСТЕТИЧНИХ КОМЕНТАРІВ» до «КОБЗАРЯ»]. «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…», https://zbruc.eu/node/118268).

Серця наші зболені минулим, зморені сьогоденням, та все ж зорять надією на майбуття. Голос минулого взиває до нашої памʼяті – в сьогоденні ми виразно бачимо, «а що пройшло – ізнов живе і діє» (Ґете):

 

Їх чує кров клітинами всіма –

З глибин віків летять вони над нами.

Про що їх клич – могильними горбками?

Про що говорить пісня ця проста?

Чому так важко думка дороста…   

 

«Думка дороста…» Думки – це не просто пульсування свідомості, що спонукає до мисленного діяння, а й згусток енергії слова, мови, дарованої нам Богом. У Богдана Чепурка – кожне слово витончене, метафори додають глибинного змісту дійства, присутня наскрізна гармонія вірша, гармонія в кожному рядку, щось прочитується між рядків… Повага до СЛОВА рідної мови – це поезія, яка спонукає до розмислів, виховує українськість читача.

У цьому жорстокому сьогоденні мусимо надіятися на власні духовні й фізичні сили, памʼятаючи твердження Івана Пулюя, що «Бог стоїть за тим, ...за ким культура і цивілізація!» Мусимо усвідомлювати, що місія України, українця полягає в тому, щоб нести світові дух правди й оживити змертвілу суспільність до життя. Чи людство планети Земля обʼєдналося у боротьбі з нелюдами, небаченим ЗЛОМ? Ми вдячні іншим народам, дружнім державам за допомогу, але ж «Пече лиш те, в якому сам гориш» (Ліна Костенко, «Сніг у Флоренції).

З огляду на смертність свого людського тіла, ми минаємося й проминаємо – дух же наш,  набутий упродовж життя, слугує вічності (У своїй книзі «Живі й 

Мертві» Юрій Олійник, наприклад, доводить, що: «Крім елементарної ймовірності, є чимало фізичних теорій, з яких випливає БЕЗСМЕРТЯ людини». Значить, якщо наше життя не те, що є, то ми зобов’язані усвідомити ще й таку істину: «Страшна не смерть – передчуття розлуки» (Андрій Содомора «Пригорща хвилин»).

При своєму зачатті ми вочевидь одержуємо крихтинку Духу від Бога, примножуючи  цей скарб упродовж свого життя. Праця, знання постійно формують духовність нашого єства.  Яка праця, які знання – така й духовність. Забагато духу не буває –  так само, як і знань, любові та кохання. А мозок – модель Всесвіту з незвіданими світами та явищами – необмежений у здатності накопичування інформації.

 

До неминучості навічно буть рабами

Минущості, вмирущості людської,

Невічності найкращих поривань…

Вмирає тіло. Завмирає грань.

Куди ж, куди летить цей вічний поїзд?

Чому так тяжко, ніби йдеш віками…

 

Література на папері донесхочу сміється й плаче: «Коли камінням здавлена душа, / Сама стає, як той біблійний камінь?» Людина в житті – істота творча й вільна, «крила має, але не літає», бо біль її тримає. «Але минає час, і ми дізнаємося, що вже ніколи не почуємо ясного сміху когось із нас, і тоді стає зрозуміло, що та оаза – назавжди заборонена для нас. Відтоді починається наша справжня скорбота, не та, що розриває душу, а якась гірка» (Антуан де Сент-Екзюпері, «Планета людей»)…

 

Чому так тяжко йти моїм чуттям,

Мені самому до страшного болю –

По незасіяному цвинтарному полю,

Якого я нікому не віддам!

 

«Перікл, опинившись у Пантікапеї: “Чудова земля, і народ міг би перебратися сюди, але як бути з кладовищами, на яких поховані великі предки? Без них народ може змаліти навіть тут”» (Василь Земляк, «Лебедина зграя. Зелені Млини»). Пам’ятаймо тих, які відійшли за межу… Гюстав Лебон (Ле Бон) (1841–1931) – французький філософ, психолог, фізик, хімік і … писав: «Не лише живі, але й мертві відіграють значущу роль у сучасному житті будь-якого народу. Вони творці його моралі та несвідомі рушії його поведінки». Що ще? Пам’ять – сльоза, як весняна роса, нею живемо вдень та вночі!!!

Письменник-мислитель уміє злучити минуле з майбутнім! Бо як тоді нам поєднати своє життя з минулим, як зберегти в пам’яті тих, кого вже нема посеред нас? Як глибоко все те, що відійшло, має пронизати наші серця? А таки мусить проникнути якнайглибше, щоб воно, те  серце, не здичавіло, не позбавило нас зв’язку з майбутнім.

Не один я все життя шукав правди й ідеалу. Розчарування й руйнація стереотипів допомогли усвідомити, що ПРАВДА (ІСТИНА) – це не що інше, як розуміння того, що ми є і створені Богом. Я, МИ – Є: «…я і є пам’ять, і тому я вічний» (Павло Загребельний, «Я, Богдан»).

Скроплена рясним дощем-кровʼю наших воїнів світла українська земля промовляє до нас їхньою саможертовною любовʼю до України, волі і взиває до наших сердець зберегти памʼять про них: 

 

Народе мій, на самому краю,

На пограниччі правди і краси –

Я памʼяттю глибокою стосил:

Немає мертвих в рідному краю!

 

«Мудра природа надійно скрила прийдешнє... І зробила людину смертною... Щоб продовжилась вона у вічності, – щоб стала безсмертною» (Володимир Перхач, «Роздуми»). Перечитую «Вибрані листи» Плінія Молодшого (пер. з лат. Андрія Содомори): «Мені ж завжди видається жорстокою і передчасною смерть тих, хто працює над чимось безсмертним. Бо ті, хто віддається насолодам, живуть, сказати б, одним днем: прожив день – і вже начебто вичерпав спонуки для подальшого життя. Хто ж думає про наступні покоління, хто хоче продовжити пам’ять про себе у своїх творах, – їхня смерть, коли б хто не помер, завжди видається раптовою, бо завжди обриває якийсь задум».

ПАМʼЯТЬ, СЕРДЕЧНИЙ ПОГЛЯД НА РЕЧІ ЖИТТЯ – СЛЬОЗА МИНУЛОГО, ТЕПЕРІШНЬОГО І МАЙБУТНЬОГО: «Погляд, крок назад (retro), у минуле, – завжди дотик до серця. Найкраще про це – Вергілій своїм знаменитим рядком з “Енеїди”: “Є таки сльози речей, і що смертне – торкається серця”. “Краплиною вічності” назвав цю віршову сентенцію Віктор Гюґо (“краплина” – це також “сльоза”), а “речі” латиною (res) – це також події, дії людини, її думки, почуття, вся життєва реальність» (Андрій Содомора, «Стою, мов явір  в огняній одежі…» – «Слово ПРОСВІТИ» ч. 49 (1233), 7–13 грудня 2023). 

Стоїть й Богдан Чепурко в огняній одежі Слова правди. Його поезію  можна (і треба!)  принципово розглядати як технологію програмування Живого Слова, живого світла для нації, національної освіти, бо національну ідею сьогодення я б означив так: працювати денно і нощно, щоб рідна мова лунала й утверджувалася в щоденному вжитку в усіх закутках України:

 

Для завтра нині жити варто –

вогонь неопалимий звивсь 

над ватрою живого слова,

що не вмирає у вогні…

 

Вкраїнська мово, нене світова, 

Тебе, як душу, душать людолови…

Стають в ряди стрункі, як Бог, Слова –

задля людини в українській мові.

 

Я вкохавсь в Україну!

Полюбив твою сутність, що вічно живе,

А не лиш за красиве одіння…

За майбутнє, що завжди в польоті нове,

За твоє Україння!



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.10.2024|12:48
У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
17.10.2024|11:55
Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
17.10.2024|11:33
Що читає Україна?: аналітика по областям
17.10.2024|11:27
«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
11.10.2024|18:46
Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”
10.10.2024|14:25
Лауреатом Нобелівської премії у галузі літератури стала південнокорейська письменниця Хан Канг
09.10.2024|18:39
12 жовтня відбудеться наймасштабніший день «Вінграновський ART MARATHON»
08.10.2024|14:59
У Києві відбудеться персональна виставка Анастасії Фалілеєвої, присвячена її фільму «Я померла в Ірпені»
08.10.2024|12:48
Відкриття 72-ої “Книгарні “Є”: мережа презентує перший магазин у Стрию
08.10.2024|12:10
«Нам бракує українських голосів в іспаномовному світі»: як Україна була представлена на книжковому ярмарку «Liber»


Партнери