Авторка книги «Багряний колір вічності» Наталія Гурницька  добре відома читачам з її дебютного роману «Мелодія кави у тональності кардамону», який також було екранізовано.

«Багряний колір вічності» — третя книга письменниці. Це не продовження «кавової» трилогії, а зовсім інша історія, яка неодмінно зацікавить читачів, особливо якщо вони знайомі із героїнею роману «Кава з кардамоном» — Анною, адже Ірена у «Багряному кольорі вічності»  — її правнучка.

Як зазначає письменниця, левова частка подій, описаних у романі, не вигадані,  вони відбулися у житті однієї галицької родини.

Події нового роману розгортаються у місті Лева, у трьох часопросторах — у Львові сучасному, Львові часів Другої світової війни та передвоєнному. Перехрестя доль героїв роману не залишають читача байдужим, ваблять несподіванками.

На долю  Ірени, окрім кохання, емоцій справжніх почуттів і щастя взаємності, випали жахіття війни, коловерть радянських репресій, заслання у далекий Казахстан, втрата рідних і близьких.

Попри всі випробовування та ціну, сплачену за щастя і любов, пані Ірена не зламалася і зосталася хорошою людиною, зберегла у собі світло добра і життєрадісне сприйняття світу. Вона набула здатності цінувати найпростіші речі.

Наталія Гурницька у своєму романі «Багряний колір вічності» на тлі буремних подій двадцятого століття знайомить читача з історією життя непересічної жінки, яка не тільки вистояла у моменти, коли надломлювалися не лише слабкі жінки, а й навіть найсильніші чоловіки, не просто боролася із обставинами, а при цьому зберегла здатність відчувати щастя і бути щасливою.

Як це вдавалося пані Ірені, читачі можуть дізнатися зі сторінок роману.

Твір складається із чотирьох розділів — чотирьох періодів життя головної героїні, які поволі, але плавно перетікають із одного в інший. Як і у попередніх книгах, авторка надає великого значення символізму та асоціативному ряду, що проявляється навіть у назві книги та розділів  «Світанок нового дня», «Коли вечір заступає день», «Вечір завдовжки в ніч», «Після ночі приходить ранок».

Як бачимо, тут використано часові форми доби і психологічне сприйняття людиною ранку, дня, вечора, тоді як, приміром, у романі «Мелодія кави у тональності кардамону» сутність і семантичне наповнення кожного розділу передано за допомогою музичної термінології, що свідчить про обізнаність письменниці у темі та неординарність стилю.

Перегорнувши перші сторінки роману «Багряний колір вічності», зустрічаємося із жінкою досить поважного віку, яку спогади переносять у юність, і письменниця вправно вимальовує двох закоханих — панну Ірену та Павла — справжніх та надійних, таких, як «хліб чи земля, повітря або ж вода». Вони вперше кохали і щиро вірили у незмінність та вічність цього почуття.

Наталія Гурницька передає почуття героїв витонченими деталями, яскраво і водночас обережно, з особливим трепетом, ба навіть із присмаком суниць описує перший поцілунок закоханих, який закарбовується літнім багрянцем на скрижалях вічності. 

У першій частині  роману письменниця надає велике значення поцілунку як прояву почуттів і невербальній складовій спілкування закоханих: «Поцілунок як зізнання, як пропозиція та водночас як відповідь на всі запитання».

Філігранно вірізьблено категорію щастя у різних його проявах.

Авторка передає щирість і незайманість закоханих за допомогою майстерного плетива слів і виписування образів героїв, додає відповідну топоніміку, пори року і доби. Все гармонійно вплітається у текст роману так, ніби Наталія Гурницька була очевидцем тих подій і просто зафіксувала побачене, почуте, відчуте...

І, звісно, колір. Всі відтінки багряного — від літніх суниць, багрянцю осені — до кольору крові... 

Також у книзі використано літературний прийом «новела в романі», що увиразнює текст, допомагає передати трагізм і гостроту пережитого героїнею болю.

Літературна героїня зазирнула на саме дно відчаю, де крізь туман виднівся багряний колір.

У досить юному віці вона зрозуміла, що, мабуть, у житті найважливіше — набутися разом. Це — одна із наскрізних ідей роману, яка в наш буремний час особливо актуальна.

У другій частині роману зустрічаємося з Іреною після втрати коханого Павла, а також знайомимося із новим героєм — Анджеєм, молодим вдівцем, через образ якого Наталія Гурницька показує справжнього, розсудливого і зрілого чоловіка. 

Важливою деталлю тут є танець як символ, як дійство і як прелюдія до чогось значно вагомішого.

Авторка знайомить читача зі ще одним щасливим і водночас трагічним коханням Ірени. Щасливо, бо взаємне, і трагічне, бо обірване, як незавершена пісня.

І знову колір. Цього разу відтінок агресивного і дикого радянського червоного, який став символом страшної жорстокості. На Львівщину приходять «совєти» — і звичне щасливе життя героїні вмить закінчується.

Гра контрастів — ще один вдало використаний письменницею літературний прийом.

Не можна не зауважити також, наскільки майстерно авторка використовує опис, здавалося б,  дрібних деталей, таких, як одяг, предмети побуту, завдяки цьому читачі можуть все чітко уявити.

До багрянцю додається колір ночі, колір втрати і печалі — чорний, на ньому вже і  плям не видко, саме тоді наступає вечір завдовжки у ніч.

У романі досить детально і гостро описано нищівні дії радянської влади: заселення чужих домівок, «націоналізація» приватного майна, ув’язнення, примусове вивезення у табори, каторжна праця та життя репресованих у нелюдських умовах.

Це надзвичайно важливо, особливо тепер. 

У третьому розділі найбільше вразив невеликий за обсягом, але гострий, як лезо, і жаский епізод про смерть у таборі чотирирічної доньки Елі і те, як мама-Ірена споряджала дитину в останню путь.

Це нагадало новели Стефаника — емоційністю, психологізмом змісту.

І вкотре — новела в романі як одна із  ознак авторського стилю письма Наталії Гурницької. 

Не перестає дивувати і вміле використання символізму кольору. Багрянець щоразу різний. Наприклад,  багряний колір світанку є кольором життя. Червоний неодноразово контрастує у романі з білим, який виступає тут кольором смерті. (Білий сніг і червона кров на ньому, біле вбрання мертвої дитини і багряний сонячний промінь; червоні суниці, розсипані на білій  постелі вже покійної Ірени) — багряний колір вічності на білому полотні життя.

Час, простір, емоції та відчуття викристалізовуються у єдине ціле через образ пані Ірени — так письменниця показує читачам цілісність її особистості, чутливість і силу.

Головна героїня — маленька жінка із сильною волею і твердим осердям в душі.

Письменниця надає перевагу детальному психологічному портрету своїх персонажів, хоча і зовнішнім аспектом не нехтує, адже, зазвичай, ці дві складові доповнюють одна одну. Ірена втратила все і стала незламною, ніби гартована сталь, тільки замість ковальського горнила у творі є горнило сталінських репресій.

Доторкнулася письменниця і до теми еміграції та стосунків у родинах емігрантів, зокрема, між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився на рідній землі. Авторка висвітлила це на прикладі Марії та її внучки Марти, котра емігрувала до Америки. Стосунки між онукою і бабцею зійшли майже нанівець, що озивалося пекучим болем самотності в останні роки життя Марії.

Заключний, четвертий  розділ роману, — життєствердний, хоча у порівнянні із попередніми частинами невеликий за обсягом і радше нагадує епілог або ж окрему історію. І це доволі вдалий перехід до сучасних реалій. І знову зустрічається читачам багряний колір. Цього разу — колір крові: Київ, Інститутська, Майдан. 

Життя торжествуватиме, попри все, а  як саме, можна дізнатися зі сторінок роману, який, безперечно, захоплює і бентежить із першої і до останньої сторінки.

Відповідно до жанру твору, охоплено тривалий період часу. Роман Наталії Гурницької всуціль насичений подіями, колоритними персонажами, динамізмом та гостротою сюжету. Усе це, безумовно, також має зацікавити кіносценаристів, які взялися б за екранізацію «Багряного кольору вічності», як це було і з фільмом «Кава з кардамоном», що привернув увагу широкої глядацької аудиторії.

Але це вже має бути інша історія.