Ми з Володимиром однокоріневі у Логосі: Павлік і Павлюк.

Якщо «відмінювати» наші фамільні маркери за українським алфавітом, то Павлік буде зверху... J

Прагну бути уважним до людей, із якими звела мене доля і які делікатно уважні до мене відносно довго.

Я вже писав про шляхетні риси в характері цього чоловіка, у якому на моїх очах несподівано, як динозавр із яйця, проявився письменник. Наважуюся вважати – що не без моєї участі за принципом: із ким поведешся... J

Перейнявши у Володимира чимало хороших етично-естетичних звичок (принаймні, так мені видається...), аз грішний із психофілософським задоволенням пишу передмову до його свіжої книги, яку на його прохання ненав’язливо підредагував.

Книга ця, як бачимо, містить образки-флеші та просто записи емоційних думок чи вдумливих емоцій автора («вислови, афоризми, жарти, міркування, думки»), чия художня правда і правда життя сплелися, як, власне, слова у добрій пісні, як Інь і Ян, як віскі і... сир, як Володимир Павлік і Луцьк...

Сам психотип Володимира Павліка, за плечима якого разом із ангелом-охоронцем стоїть Муза, – гедоніст-неоязичник із його мудрою любов’ю до життя нагадує мені 104-літнього Андрія Ворона із популярної книги Мирослава Дочинця «Многії літа. Благії літа», тим більше, що й батько нашого Володимира – довгожитель...

І якщо Павлікові образки-флешки можна термінологізувати як новелки, ажурні архітектурні споруди зі слів, то одно- чи кількареченнєві записки – як цеглинки чи прикраси до них, які красиві і корисні і самі собою, як перлинки, які можна об’єднувати у намисто, а можна милуватися ними як самодостатніми плодами болю і кайфу у розмаїтих їх проявах.

У цій книзі, яка може стати для потенційного реципієнта (хоча довірливість Володимира може свідчити про те, що він насамперед спілкується зі своїм Alter ego, як і всі письменники, зрештою...) посібником із практичної психології, багато емоцій, стриманих і не дуже, − і це файно. Бо ж література – це і є історія емоцій, які при всьому тонкому гуморі («Як би то так... щоб... і вони були ціленькі... і... Вовк/а ситий, задоволений...; Натхнення... на підході!.. ...І у тебе також?; Вова, ти класний... при мінус 20. (Задумався: градуси, кілограми чи роки); Так, він не лікар... але щоразу коли пригощав... вишуканим вином... мені ставало легше...; У ресторані... за 6 метрів від нього... за столом голосно волають дівки... От він і... збудився... навпаки»), етичній та естетичній стриманості, шляхетності Павлік маркує-фіксує графічними фокусами − знаками, символами: великими буквами, трикрапками, смайликами, «ммм», «Ооо» тощо, але чомусь ніколи жирним шрифтом чи курсивом, як-от (беру із тексту навмання): «Не брешу… я розфарбовую правду; Краще пити менше, але краще... А ще краще – смакувати, а не пити...; Даю майстер-клас: "Як правильно поводитись, коли тебе пригощають"; "Недарма викинули гроші на вітер"... у перекладі – "Добре вчора посиділи..."; Слово – легко вимовляється... та багато важить... Не розкидай... бо надірвешся...; «Не треба читати мої смс раніше від мене»; Спробували усякого, повернулись до порядного... (до скромного, розумного, надійного)»...

Такі-от афористичні (афоризм – це добре відредагований роман J ) вислови автора можна диференціювати при бажанні на філософські («За які гроші можна купити... хоча би 1 хвилину і повернути стрілку відліку на годиннику назад? А казали – усе продається!; Кохання... вимушена пауза для розуму...; Глибини не видно... її відчувають...; ЧИМ ВИЩЕ ПІДНІМАЄМОСЬ... ТИМ МЕНШЕ РОЗМОВЛЯЄМО; Розкутість і Цнотливість... мають своїх прихильників... але ж між собою дружать та... обмінюються досвідом...; Я відповідав людям добром... але бачу – краще... взаємністю...»), психологічні («ГАРНЕ ТРИЧІ ПРОЖИВАЄШ... КОЛИ ГОТУЄШ І ЧЕКАЄШ... КОЛИ ВІДБУВАЄТЬСЯ... КОЛИ ЗГАДУЄШ... то ж творіть гарне, живіть довше!; У рингові... в шахи не грають...; Не питайте ніколи нікого – скільки тобі років? Окрім дітей...; Яким би ти не був... все одно хтось знайдеться кращий, сильніший добріший, багатший, чуйніший, гарніший за тебе і, навіть, якщо його немає, він житиме в її уяві...; Я тішусь спогадами... вони мене не ранять...; Гарний настрій... твоє щеплення... від стресів...; Скучати за кимось – приємність... Очікувати... нудьга...; Якщо вам набридло нічого не робити... відпочиньте – зробіть щось корисне...: − Ти одна чи хтось у тебе є?.. – Хтось є... але я одна...»; ідеологічні (хоча до політики Павлік безпристрасно холодний): «Перед тим, як (народ) дурити... треба добре насмішити...; Перед тим, як (народ) дурити... треба добре насмішити...»).

Стильний у життєтексті, Володимир Павлік природно, органічно віддзеркалив цю вроджену стильність вербальний текст (парадоксальна несподіваність, ненав’язливий волинський суржик – як іскриста гра авантюристичного розуму, майже сороміцька, але тонко-інтимна еротика... емоційна родзинка серця чутливого козака), що закономірно і свідчить про письменницький дар автора, як-от: «Ходять у центрі люди... Ото пішов п’ятисот-гривневий чоловік, отой сто-євровий, оцей двохсот-євровий, і той... шестисотий... а ось цьому я взагалі нічого не позичав...; Мовчиш... а вона просить... посмакуй мене... ммм... поки я гаряча... (Tvoja kаva); Зробила селфі − і має спокій... Селфі – це не те, що ви подумали...; Одягайтесь "прилічно"... бо, не дай Бог, стане зле... залишиться шанс, що хтось підійде... (Навіяно діалогом: – Ой, комусь погано... – Та, то бомж, мабуть, чи алкаш... – Але ж на ньому... одяг "прилічний"...)».

Про видані окремими книгами сюжетні «невигадані історії» Володимира Павліка я уже писав (Наука щасливої любові: Передмова // Павлік В.Й. Овації, або Замальовки з натяком...: невигадані оповідки. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2018. – 160 с.; Пісня пісень Павлікова: Передмова // Павлік В. Гандзя (Love story): Повість. – Львів: Сполом. – 166 с. ), тому не буду повторюватися, хоча у цій книзі вміщені нові оповідки: «Вечірнє Шоу», «Поважні» персони», «Вітання!..», «З коньячком промахнувся», «Українець, який 911 замовив», «Вовча воля...», «Пробігаємо... поспішаємо...», «Хорватська вечеря під хмарами або тут салат не росте», "Ваш тато – військовий? або формула знайомства" (із невигаданого)»...

У цій книзі багато художньої правди про відомого скульптора із Луцька Миколу Голованя, із яким дружить автор.

Складені їх творцем ці живі, як буття і буттєві, як життя, тексти із того ж будівельного матеріалу, що і його «вислови, афоризми, жарти, міркування, думки», в одній із яких Володимир Павлік сказав, як про себе: «Він виконує гарну місію – прокладає стежки до гармонії у заметах, джунглях, завалах і хащах людських стосунків та показує логічний шлях у життєвих лабіринтах... людських стосунків...».

Читаю рукопис книги Володимира Павліка « Навіщо багато говорити?» і думаю собі, що мені бракує голосу його... Тобто було би добре додати до паперового варіанту ще диск із авторським аудіо- чи навіть відеочитанням.

А так все ооо, ммм... J

Душевне селфі...