Авторки порадника «Як виховати читача» Памела Пол і Марія Руссо переконані, що читачі книжок «середнього рівня», тобто від восьми років, потрапляють у світ читання для справжнього задоволення. Що це за світ, на думку фахівчинь-дітознавиць? Ідеться про відкриття нових просторів, знайомство з симпатичними персонажами, пізнання речей, які віднині цікавлять, розуміння себе і пошук «переконливого голосу». До якого, треба далі думати, ти можеш дослухатися або з яким вступаєш у плідну суперечку. Врешті, це світ, що дозволяє кинути собі виклик; читаємо: зможу чи ні, здолаю чи відступлю, доведу чи здрейфую?..

Підвести до думки про виклики сьогодення, що постають перед дітьми, і які вони мають/можуть упевнено долати, просто із новою книгою-продовженням Діани Мельникової «Розбишацький детектив. Справа брата-незнайомця». Ця повість видається справжньою ілюстрацією до міркувань експерток із дитячого читання щодо наповнення художнього світу книжки для юного читача. Мабуть, неабиякої ваги тут набирає фах письменниці Діани Мельникової (вчителька) і її реальний досвід роботи з дітьми: спостереження за їхніми вчинками, мовою, стилем життя. Відтак маємо повість із елементами детективу, захопливим перебігом подій у сучасному урбаністичному ландшафті, із теплим шкільним гумором і жвавими діалогами. Але передовсім маємо повість, насичену отими симпатичними персонажами – допитливими, активними, обдарованими і зацікавленими тим, що їх оточує. Вони неухильно прагнуть дослухатися до цього світу і, при нагоді, долати-прочитувати його виклики-таємниці.

Важливу роль, складається враження у прискіпливого читача, у цьому відіграє вплив літератури на головних героїв повісті – Лесю Дику і Сергія Василевського. Так, кілька сторінок на початку повісті присвячено ненав’язливому переконанню в тому, наскільки є важливою книжка у житті дитини. Персонажі читають «крутющі книжки», які допомагають не лише урізноманітнювати їхнє дозвілля (див. у книзі с. 7 – 9), а й дають підказку, чому ці діти так люблять щось розплутувати, втрапляти в цікаві ситуації та розгадувати таїни, ‒ бо у них добре розвинуті складові когнітивної сфери. Як наслідок – постійний інтерес вільної і відкритої для світу дитини до його багатогранності. Можливо, таке прочитую лише я на перших сторінках «Розбишацького детективу». Але погодьтеся, наскільки це потрібна нині річ – усвідомлення думки про читання як фактор формування особистості дитини та її потенціалу. Зрештою, треба віддати належне і музиці, яка відіграє у повісті чи не вирішальну роль. Музика – вагома зачіпка у розв’язуванні таємниці. Музика – складова життя Лесі Дикої, що ніби й факультативна (якась там музична школа), але направду ще один пунктик, який відточує людську індивідуальність, розвиває її когнітивні здібності й соціальні навички, робить гнучкими процеси в сфері емоцій.

Отож, саме перед такими симпатичними персонажами, у житті яких є місце читанню, музиці – у випадку з Лесюхою, спорту – у випадку із Сером, а до того, любові батьків, дружбі, новим інтересам і знайомствам, постають виклики різного ґатунку. І якими б сумнівними на розсуд дорослої людини ці виклики не були, з позиції дитини, яка активно формується, кожен із них – надважливий. Чи то йдеться про розслідування: Тарас Дяченко, що пропав у Грузії п’ять років тому, справді брат Кирилові, і, якщо так, чому він дивно поводиться? Чи то йдеться про встановлення викрадача перстня Кирилової матері. Чи то йдеться про виконання «Роздуму» Массне. Чи то йдеться про пошук аргументів для дорослого, аби довести, що брехня нині доречна. Чи то йдеться про усвідомлення стану іншої людини, яка почувається самотньою і непотрібною. У кожному з цих випадків симпатичні герої Діани Мельникової ніби шепочуть: зможу, здолаю, доведу. Вірю, що шепочуть креативному читацькому колу, якому вони – ті, що надихають на розбишацькі й, водночас, добрі вчинки, ‒ неабияк потрібні.