Тому весь внутрішній світ тексту покликаний не задоволення приносити читачеві, а об´єднати його землю і небо, розширюючи територію його особистості і простягаючи руку допомоги. Ласкаво просимо у сучасний міф про місце людини на нашій планеті!

Перед вами роман-дощ. Каскадами цілющих струменів стікають речення. Як і належить міфові, вони наповнені сумнівами, іносказаннями і стверджувальними афоризмами. В чому полягає «божевілля навкруги» і як його визначити? Хто за нами спостерігає з хмар? Якщо «бути людиною соромно і бридко», то чи можна знайти себе і знову стати радісним? Від перших фраз роман заворожує, як шум дощу, і ви читаєте, не відриваючись, ніби споглядаєте одухотворені потоки слів і прислухаєтесь до себе і до капели світу навколо. Безумовно, роман «Химерна книжка про хмари» – це насолода мовою та стилем авторки.

Перед вами роман-інтерактив. Ви припиняєте бути стороннім спостерігачем в замкову щілину за життям сторонніх. Навпаки, все, що відбувається, стосується вас наскільки, що вам доведеться озброїтися ручкою і додати власні роздуми про своє призначення. Питання «як усі ці люди в безнадійних автобусах та дорогих автомобілях можуть собі просто жити?» звучить як набат, який закликає до самоідентифікації. Але Любов Єремічева не залишає нас на самоті з нашою невпевненістю і боязкою обачністю. Величезний світ роману рясніє відповідями як на одномоментні, так і на глобальні питання.

Перед вами роман, що задає нову систему координат. Ні, повного збою свідомості ніхто не відчує. Тут така ж опозиція верху і низу, як аду і раю, як людини і нелюдини. Однак, вторячи поки що одиноким вигукам про перегляд місця людини на землі, автор переносить одвічну дихотомію на поверх вище. У тексті постає нова географія самовдосконалення, завдяки якій підземелля позбавляється своєї звичної одіозності. На сторінках роману низ не лякає, а лише породжує тих, хто повинен встигнути протягом життя піднятися туди, де, чесно втративши ілюзії, знайде, нарешті, свою «справжність». І читач, який не з чуток знає про всі перипетії сходження, повірить в стрибок головного героя і в те, що завжди знайдуться люблячі руки, що допомагають його здійснити.

Роман «Химерна книжка про хмари» – безумовно, чудовий зразок української прози ХХІ століття. Його витончений стиль і настільки актуальна в наші дні міфотворчість вписують роман в загальносвітову тенденцію провідної ролі літератури в оновленні суспільства. Пронизаний біллю і надією водночас, він примиряє і об´єднує два сформованих останнім часом войовничі табори: скептиків, які втратили віру в людство, і розбещених достатком і фантазіями епікурейців, тих, кого вельми неоднозначно кличуть оптимістами. Таке примирення можливе, на думку Любові Єремічевої, тільки в світі із соціальною відповідальністю, в світі, де люди знову піднімають голову і усвідомлено вдивляються в хмари.