Для минулого ми не існуємо. Проте можемо залишитися у тій же філософській категорії і для майбутнього, якщо не будемо вивчати, знати і поважати історію рідного краю, любити витоки роду і свою Батьківщину. Саме до мети всебічного пізнання та досконалого вивчення історії краю прагне автор роману-дослідження  «Таємниці скарбів Садовських» письменник, журналіст, краєзнавець,  харизматична особистість  Петро Федоришин, який презентує видання в дарунок жителям міста до 500-ліття Чорткова.

Історичний контекст книги

«Історія –  це «есенція розуму, вершки досвіду, сік мудрості, бібліотека знань, ядро політики, посвята в таємниці, календар часу, світоч істини, життя пам´яті» –  прониклива і мудра сентенція англійського історика середньовіччя Рафаеля  Голіншеда («Хроніка», 1587 р.) може слугувати за мотто до подальших моїх міркувань про книгу, яка щойно побачила світ.

 Наскрізний сюжет роману –  хронікально-документальний, суспільно-політичний, трохи детективний, місцями наділений містичними та  пророчими візіями, і  завжди актуальний, тому що  в інтерпретації письменника –  це тривалий і складний рух самої галицької історії. Книга є  прямим продовженням першої – «Світло і тіні чортківських замків», де  письменник  досліджував  період ХV – другої половини ХVІІІ ст., коли Чортків був у складі Речі Посполитої.  Після першого поділу Польщі в 1772 році Чортків увійшов до Австрійської імперії.

Згідно хронології, друга книга охоплює період австрійської окупації (1772-1918 рр.), коли тривало правління династії Габсбургів.   За висновком  автора, перебування Галичини під Австрією мало для українського народу певний позитив, і попри зрозумілі зауваги, було кроком уперед в її історичному поступі.

  Оскільки  книга  відзначається ще й значущою  змістовною та привабливою своєрідністю, виникла необхідність дати їй типологічну і жанрову характеристику, адже  постала вона, як і перша,  на грунті загостреного інтересу до історії, передусім історії національної.  Обидва романи  дають послідовне й цілісне відображення чималого, кількасотлітнього  періоду в історії міста Чорткова, як частини території Галичини.

Жанр і структура

 Коротко скажу про жанрову специфіку рецензованої книги, особливості її структури, адже зріз явища, як завжди, суттєво прояснює його природу.  Це вельми своєрідна, історично-краєзнавча хроніка,  жанрове утворення, що виникло на основі синтезу історії,  краєзнавства та епістолярію, з виразним тяжінням  до драматичних   колізій. Зближення історії та драми має давню традицію, яка йде ще від античності. Вже тоді творити історію, означало розігрувати земну драму людського життя. У добу, коли нам випало жити, на початку третього тисячоліття,   не просто виникла цікавість до правдивої історії, але й сама історія все виразніше  сприймається, як драма людських доль, сповнена поважного й повчального змісту

Отже,  оповідний текст у процесі авторської  нарації складають сукупні розповіді про  реальні одиничні чи численні події, факти чи враження. Автора цікавлять найрепрезентативніші постаті цього періоду (подаються вичерпні інформаційні портрети  імператриці Марії Терезії, її  синів – імператорів Йосифа ІІ,  Леопольда ІІ та онука  Франца ІІ, останнього правителя династії Габсбургів Карла І.); гострі соціальні й приватні конфлікти,  релігійно-естетичні реформи, реформації та реставрації («Хай святиться ім’я Твоє” (Церква Покрови Святої Богородиці),  «Якби ж була знала» (палац Борковської-Фрідмана), «Неповторне повторення» (старий двірець на Вигнанці); навіть скандали, зокрема, пов’язані  з мистецтвом («Куди поділися скарби Садовських?» – вражаюча пошукова  розвідка!).   Перо майстра організовує людський досвід і задає систему рамок історичного, в широкому розумінні, дослідження:  «Приєднання земель чортківських до Австрії під час трьох поділів Польщі не розв’язало вузли суперечок за території. Так Чортків на деякий час ставав російським. Тож вислів «як прийшли перші москалі», маючи на увазі 1939 рік, не є історично правильним. Бо «золотого вересня» тридцять дев´ятого  росіяни  прийшли  у Чортків  втретє (вдруге у 1914 році). А влада перших москалів, як бачимо, прийшла в кінці 1809. Правда, ненадовго. Після падіння Наполеона Австрія знову забрала наші землі».

 Принагідно зазначу, що стиль оповідної манери письма  не відхиляється від дійсної  канви подій, проте автор удається до їх відбору, переміщення, перегрупування, деколи, злиття, тобто, певною мірою, формує художній  текст роману на свій розсуд,  що  характерно саме для літературного стилю non-fiction (домисел  не поширюється на фундаментальні історичні події та їхню послідовність).

Тематика і   проблеми

Суттєву увагу дослідник приділяє життєвим колізіям   соціуму, стосункам  між особистістю і суспільством, перипетіям   феодальних міжусобиць, що були звичайними для того часу: групи галицької шляхти, взявши владу,  насамперед перекроювали володіння, намагалися захопити якомога більше земель і титулів. Хоча, як свідчить історія,  в подальшому це призвело до наслідків, протилежних цілям і прагненням їхніх учасників:  поступово  зійшла нанівець одна імперія   і розчистила  шлях для наступної, більшовицької. Чітко проглядає письменницьке знання/усвідомлення об’єктивно діючих закономірностей суб’єктивних зв’язків, за якими автор співвідносить наміри, вчинки, дії, прагнення  персоналій. («Менше урядників. Чи більше порядку?» (бурмістри Чорткова), «Хто ви, пане Носс?»).  Водночас  відзеркалено   народне розуміння правди й справедливості, котре теж увійшло важливим складником у моральну атмосферу книги. Історія прочитана краянином-першовідкривачем,   як хронопис коловерті людських доль, в яких проявлені вічні закони драми буття. Уважний читач знайде чимало  перегуків із сучасністю. Ось приклад  злободенної сторінки давнини:  австрійська влада запровадила   податкові фасії, прародичі наших обов’язкових декларацій про доходи, проте галицькі пани або не виконували розпорядження, або надсилали фальшиві дані!

  Чортків, як відомо, був власністю магнатів Чартковських, Гольських, Потоцьких і Садовських. Останній із Садовських – Гієронім. («Необмежена воля заводить у неволю (власники міста).   Книга  містить вельми пізнавальні розділи, що стосуються   сфер діяльності Чортківської громади та подій в місті, зокрема:  «Від парафіяльних до гімназій» (розвиток освіти), «Влодкова історія (розвиток міської медицини), «Милосердя багато не буває (заклад для убогих у Чорткові)».

Епістолярний роман?

 Різні студії, мемуари, метрики, портрети відомих та невідомих загалу особистостей, колосальний обсяг візуальних ілюстрацій, рідкісні документи, фото найцікавіших будов, древніх сакральних споруд –  завдають нових сенсів читацькому баченню. Але оригінальність роману полягає в тому, що до творення загальної картини автор долучає, як свідків живих голосів, автентичне листування жителів міста. Означені листи, приватні чи службові,  виразно унаочнюють приховані пружини прагнень і дій адресатів та адресантів, тим самим дають можливість зазирнути за лаштунки всесвітньої драми.

У передньому слові до читача   Петро Федоришин пише:  «Власне велика кількість використаних у цій книжці листів дає підстави стверджувати, що перед тобою, шановний читачу, історичний епістолярний роман про Чортків». Так, дійсно,  ці раритети домінують у романі, вони перейшли через руки автора – дослідника-перекладача-реставратора, який їх озвучив та опублікував.   Залишаючись фактом приватного життя жителів міста, як влади, так і пересічних громадян, листування стало фактором  інформації та виразним елементом структури роману. Звертають на себе увагу душевні переживання героїв, невимушеність і безпосередність, розмовна лексика, властива мові приватного листування того часу.  Водночас –  парадокс! –  об’ємна епістолярна складова тексту  не дозволяє перетворити книжку на художній історичний роман, позаяк виключає чи сковує можливості домислу, філософських розмірковувань, введення уявних образів, описів та сцен…

Тексту книги притаманна специфічна багатошаровість. У письменника  щедра палітра творчих засобів: літературний –  відбір і аналіз  джерел, що стосуються безпосередньо тематики книги; описовий, коли характеризує ту чи іншу ситуацію, коли  досліджує економіку та соціологію краю;  за візуальний та епістолярний говорилося вище. Цей фаховий інструментарій  надав документальному роману особливого поліфонічного забарвлення. До того ж, багатство використаних сплетінь-комбінацій урівноважило певну логічну раціональність та емоційну стриманість, підкреслило персоналізм та естетизм авторського світовідчуття й світобачення.  А впевненість у спадкоємності  духовних набутків,  допомогли Петру Федоришину не тільки вибудувати  сталу  історичну формацію міста Чорткова, але й дали можливість створити його образно-знакову  модель, що зорієнтована на всеєвропейські гуманістичні цінності.