«Коронаційний» роман 2020 року Ольги Саліпи «Оля» спершу налаштувала  на  автобіографічну історію про якусь милу героїчну дівчину.   Інтригу тримала назва.  Оте «Оля» − як крупна крапля роси, в якій можна побачити світ...  А вже в книгарні, коли мій погляд зупинив портрет відомої письменниці на обкладинці, зрозуміла: так ось хто вона, Оля! Тільки ж знаємо ми її Ольгою Кобилянською! Портрет, виконаний художником М. Мендором, таки незвичний як для стереотипного уявлення про письменницю.  Магнетичні  очі, випущений із зачіски завиток волосся, струнка фігура в облягаючій чорній сукні промовляють про трепетну душу та стійкий характер. А коротке й виразне «ОЛЯ» під портретом – як спалах, як сповідь, як виклик!

Далі ще несподіванки! З’ясувалося, що книга не про одну Олю. Їх у книзі дві. Перша – відома  нам письменниця, а друга та, заради якої розгорнуто захоплюючу життєву подорож, що підводить до приголомшливого секрету. Його краще замовчати й забути, ніж прийняти.  «Таємниці мають бути таємницями» − такі останні слова в тексті.

Чим же цікавий творчий задум Ольги Саліпи?  Розповідаючи про історію кохання Ольги Кобилянської та Осипа Маковея, авторка не пропонує читачам  однозначних висновків. Зрада і підлість тут можуть сприйматись як порятунок любові, а відданість і пристрасть −  як її руйнування.

Життя Ольги Кобилянської викликає нестримну зацікавленість багатьох. Суперечливість її образу в офіційній біографії, творчості та епістолярії  провокує до різних домислів та вимислів. Ольга Саліпа показує дуже особисті стосунки й почуття відомої жінки, наближає до найпотаємнішого, навіть сенсаційного. Читач наповниться емоціями і пристрастями в міру, саме настільки задумала авторка, щоб не перейти певну межу.

Твір насичений любовними колізіями. Тут і ніжні почуття, і щемкі зізнання, і дружні розмови. А ще відверто інтимні сцени.  Вони красиві, чуттєві й хвилюючі. Поцілунки, доторки до оголеного тіла, розкутість, зітхання, хрипи від несподіванки … Це все про Олю, її коханого та не тільки. 

Як у більшості любовних історій у книзі є свій любовний трикутник – провокаційний, зухвалий і водночас  виправданий. Інтрига з коханням Ольги, перебування її в епіцентрі обману, таємниць і сміливих рішень висвітлює нові риси великої письменниці, руйнує класичний монументальний образ феміністки, завжди одинокої, цілеспрямованої жінки-борця.

 Як добре, що в нашому демократичному світі про долю відомих людей минулого можна  поговорити без заборон, кліше і міфів! Чи йдеться у творі про кохання між жінками, як того може очікувати сучасний читач? Так, ідеться. Воно лише обережно привідкрите авторкою.  А в тій шпаринці життєвого простору помітна  інша велика драма.

У книзі зібрані відомі яскраві факти біографії Ольги Кобилянської, що вже були описані різними дослідниками. Згадується й лист юної Олі до старого чоловіка з пропозицією вийти за нього заміж заради  матеріальної підтримки; і подарована їй пляшка з морською водою, що зберігалася як  справжнє, ніколи не бачене море;  і подорожі верхи на коні в гори; і дитяча дружба з Іваном-пастухом. Ці епізоди присутні в тексті, як старі фотографії в альбомі. Їм віриш, до них приглядаєшся, щоб згадати давно минулі події життя когось близького.

Кохання і творчість  Кобилянської є ошатною частиною літературного життя в Західній Україні на помежів’ї ХІХ–ХХ століть. Органічно вписаний образ письменниці в атмосферу часопису «Буковина», яким тоді опікувався Осип Маковей. Авторка занурює читача в ретросвіт так, як його, ймовірно, сприймала сама Ольга Кобилянська. «Масивна ручка дверей», «задушливий запах чорнила, фарби та газет», «рипучі дерев’яні сходи», «цокіт друкарських машинок» і Осип, який «стоїть біля вікна свого невеличкого кабінету з паперами в руках, повернутий боком до вхідних дверей» − це деталі опису редакції, куди часто заходила  письменниця й водночас закохана жінка.  Подібні картини у книзі створюють відчуття реальності, коли живеш разом із героями: ходиш із ними вулицями, освітленими  першими електричними ліхтарями; обідаєш особливим буковинським кулішем у кухні з простими меблями і скромними бавовняними серветками; смакуєш запашним рогаликом із густим повидлом у кав’ярні; або ж винаймаєш недорогі помешкання в Чернівцях, Львові або Відні. Нюанси в екстер’єрах та інтер’єрах підкреслюють європейськість міст – охайних і зручних для життя. У цю європейськість органічно вписані українське книговидання, мистецтво, освіта, побут, етикет.

Помітно, що авторка добре обізнана з особливостями часу, про який пише. Вона не залишає поза увагою смаки Олі в одязі, добирає для неї капелюшки в комплекті з рукавичками, брошку, зручне взуття, недорогі, але модні сукні й накидки. Стосунки в родині Кобилянських, їхнє повсякдення, матеріальний стан, інтереси дітей, погляди батьків − усе це щедро доповнює образ героїні, показує соціальний світ українців у західноукраїнських містах і містечках австрійського періоду.

Хроніка життя Ольги Кобилянської пов’язана з постатями Івана Франка,  Лесі Українки, Василя Стефаника. У книзі ці особистості важливі тим, що знають про Олині почуття.  Їм відомо більше, ніж читачеві. А це розширює рамки сюжету.

Нова книга про Ольгу Кобилянську написана з любов’ю. Подробиці минулого, знаковість деталей (скажімо, портрет маленької дівчинки чи роковий кулон), точність художнього слова в діалогах, описах, коментарях тримають увагу, захоплюють,  дарують насолоду від читання. Є в тексті вислови, що легко запам’ятовуються, як крилаті, і можуть стати комусь життєвим орієнтиром. Ось, наприклад: «…Не буває так, що навколо тебе стільки любові в світі, а вона тебе не торкається». 

Що могло б бути правдою, а що ні з розказаного в книзі? Чи варто насичувати художню біографію відомої людини аж так пікантно? Усе це виправдано  цікавим сюжетом із перехресними й заплутаними лініями та гарним авторським стилем. «Оля» Ольги Саліпи  − смілива й красива версія таємниці великої жінки.  

P.S. У рецензії не названо одного з головних героїв чи героїнь.  Зроблено лише легкі натяки. Точніша вказівка на цю людину може бути важковаговим спойлером.