«Ми виживемо – авжеж!» -  вважає, дуже, до речі, вчасно, Павло Щириця, київський поет. Власне, він називає себе  «холодноярським», а отже, це уточнення має право на існування. Можливо, саме воно додає його поезії особливої теплоти і, часто, - жару, а прізвище ніби зобов’язує до щирості. Цим його поезія й бере, як кажуть, за живе. На початку весни, коли міжсезонні загострення торкаються навіть душі, а надто зараз, коли ми вимушені бути в самоізоляції ще й фізично, читати таку поезію - як пити цілющий бальзам.  

     Тому що кожна поезія Павла - вир почуттів, калейдоскоп емоцій, така відвертість, на яку в «мирському житті» навіть він, мабуть, не так-то й просто відважиться. Напевне, не знайдеться читача, який не втягнеться у цей вир з власними емоціями, з пережитим, з відболеним, - і понесеться! Бо поет навіть розділових знаків не ставить, щоб не зупинити цей нестримний лет крізь болі, сумніви і страждання - до світла надії. Його вірші далеко, як кажуть, не «мімішні», там такі пристрасті, що ого-го! Але, що я помітила і спеціально в процесі читання відслідковувала: в кожній поезії поет наділеним йому даром магії слова вимальовує надію:  те, що завжди є з нами, але що ми інколи не відчуваємо. Що не кажіть, а це добре, коли бачиш надію. 

Любов. здолаєш. знайдеш

«любов - це коли всі карти лягають не так…

…любов - це коли всі мрії втікають з дозорних веж
любов - це коли здалося - вона й лиш вона твій шлях
а вона тобі каже: зможеш. забудеш. здолаєш. знайдеш».  

Ця тема любові, що знову і знову постає навесні, у поезії Павла Щириці дуже оригінальна.  З 16 (я стільки нарахувала) авторських окреслень кохання в окремо взятій поезії на кшталт «любов - коли ти збожеволів від неї але не здурів» нарахувала приблизно вдвічі більше відповідей, що робити, аби, власне, і справді не втратити здорового глузду. Бо любов – то таке почуття, що все можливо (тут має бути усміхайлик, однак у кожному жарті є частка жарту). Тому відповідь на все, про що думаєте-читаєте, у віршах Щириці практично гарантована! Цей невидимий діалог, зв´язок автора з читачем відчувається постійно. Хоча на перший погляд може скластися враження, що він пише про дуже особисте і апелює лиш до однієї людини - занадто вже його поезія інтимна: можна навіть обличчя його ліричної героїні уявити, думки прочитати.

з ім´ям твоїм біля скронь і в нагрудній відкритій кишені
так легко долати відстані роки і долі кульбіт.
я знаю але не звикну - я став мимоволі мішенню -
втікати не тягне. тягне до тебе. вимкни магніт

 Сенсація: любов - це не іменник

Хто читатиме вірші Павла Щириці, нехай приготується до цілої вервечки сенсацій на кшталт магічної дії імені коханої людини (перевірте, має спрацювати):

з ім´ям твоїм замість дорожніх знаків й води
з ім´ям твоїм замість карти гіда і GPS
куди б не йшов і не їхав - я завжди втраплю туди
в які безодні б не падав - завжди злечу до небес

А сенсація у тонкій сфері любові просто руйнує всі стереотипи: 

знаю: любов - не іменник
знаю: любов - дієслово
схоже - знання достеменне
схоже - безпомилкове

Вловили ж меседж, майстерно «запакований» у метафору? Любов – це не слово, а дія! Отож-бо!

Репортаж Павла Щириці із самого Юпітера

І ця ще також одвічна тема:  чому жінки та чоловіки настільки різні, як небо і земля? Тут вам на допомогу прийде поетичний репортаж автора з іншої планети.

Бо, читаючи цю поезію, починаєш підсвідомо підозрювати, що на Юпітері може бути життя, і що з людей там живуть, швидше за все, поети. Поетеси благополучно розмістилися на іншій планеті, про що можна прочитати у тих же віршах Павла Щириці: очевидно, поети і поетеси мають багато творчих ниточок, які поєднують їх навіть на різних планетах. 

я з юпітера ти з венери -
ми зустрілись на грішній землі
два колумби новітньої ери -
різносхожі такі кораблі.

Спробуй, правда, за авторським оксимороном «різносхожі» зрозуміти - то все-таки різні чи схожі ми колумби? Хоча зрозуміти можна, якщо не забувати головний меседж поезії Павла - надію. Тому ще раз перечитуємо строфу, і вже в другому рядку уздріваємо слово-відповідь «зустрілись»… І далі по тексту. Який, втім, уже не так важливий, бо якщо люди все-таки зустрічаються, це знімає всі інші питання. 

я не знаю чи пройдем крізь шторми
неушкоджені й сильні крізь ніч
та в ці миті й хвилини коштовні
хоч набудемось віч-на-віч
а земля вона манить і манить
й заплисти можем на манівці
хоч мені не страшні ті тумани
а тобі не страшні оці

не страшні навіть рифи підводні
і загроза спіймать мілину -
ми на все в цій мандрівці згодні:
якщо сісти то вдвох - на одну…

Фейс-контроль почуттів

Він же  - з Юпітера, а там чоловіків, видно, добре навчають тих наук, які стосуються сфери людської душі. Тому чуттєва сфера в його віршах - то надзвичайно сильні метафори, які трансформуються в уяві читачів у власні образи і асоціації: 

проскануй мене наскрізь влаштуй мені фейс-контроль
на предмет палких почувань і удень і вночі.

Новотвори поета – особливо ліричні і поетичні: дивоніжні, ніжнорука, спраглолиця, кавобока.

життя - це темрява й неспокій
та очі - рятівні вогні
твої веселі й кавобокі
як сон розсміяні в мені…

А ще цікавіші – метафори, такі собі своєрідні «розмальовочки» для кожного окремо взятого читача. «Домалюй своє» - називаються. Але домальовувати можна практично вже по готовому авторському ескізу, так значно легше зрозуміти і власний.  

«ти ще схожа на мій недописаний вірш

я ще схожий на суму шукань запитань і тривог

я б його дописати хотів безумовно найбільш

втім бажання замало – тут треба зусилля двох…»

Бо ми, напевне, і є , як ті недописані вірші.  Так уже повелося, що на всіх планетах, хоч ти навіть з Юпітера, треба «зусилля двох», щоб і вірш був дописаний, і людина відчувала руку рідної людини.  Або крило:

«хтось придумав собі крило
але друге придумать не зміг
а якби оте друге було
мо´ життя б не збивало з ніг?». 

Хочеш читати - читай, хочеш співати - співай

Мало не забула про музику. До чого тут музика? - знову запитаєте ви. Я також не знаю, що власне робить Павло зі своїми віршами, що вони - дуже музичні, мелодійні, їх так і хочеться заспівати. До речі, на поетичній тусівці «Я - з Юпітера, ти - з Венери», в якій нещодавно Павло Щириця разом з Катериною Девдерою та Романом Колядою являв світові нову сторінку своєї творчості (Поетично-музичний діалог: Щириця-Девдера-Коляда «Різнопланетні кораблі: любити неможливо припинити») звучали його вірші під музику: от де синергія в дії! 

 Музичність віршів Павла - з досвіду його музичної практики. Ідейний натхненник і музичний скульптор акустичного дуету "(Не)ТУТЕШНІ" (2006 – 2010), Павло Щириця  і поетичні сповіді будує ніби по нотах:

мій темпоритм - він заповільний може?
твій темпоритм - швидкий (і це не злочин)
ти віриш що ми стриматись не зможем
ти віриш вірю що ми стриматись не схочем?

Чи:

познімай до ранку рими
(тільки не згуби)
дивно: не стають старими
згуби голуби

Або ще ця строфа:

бо наші слова це таке щось як первісна музика:
душа вимагає ритму а розум - звучання
розв´язуй розтрушуй отерплі самотності вузлики
вертай кровообіг і пульс для мого оживання

Спробуйте проспівати – строфа вам проспівається! У Павла Щириці вся поезія така: хочеш читати - читай, хочеш співати - співай, хочеш танцювати - танцюй!

бо танець манить нас і ми в тумані
його чаклунства і його захмільства
хоч піруети всі його незнані -
це не зупинить нам священнодійства

Як би не було, а зараз час читати гарну поезію: вона і перезавантажить, і вселить надію, і дещо в голові та душі прояснить. Читаєш таку і думаєш: усе буде добре!  Десь так:  

я тобі гарантую що нас таки буде трясти
я тобі обіцяю що буде екстриму без меж
я тобі нагадаю що слово найкраще — ти
я тобі не забуду — ми виживемо — авжеж.