Павло Щириця. Збірки "Територія Братства" (2007), "Оприсутнення Легенди" (2010), "Місце Сили" (2012).
«Ми виживемо – авжеж!» - вважає, дуже, до речі, вчасно, Павло Щириця, київський поет. Власне, він називає себе «холодноярським», а отже, це уточнення має право на існування. Можливо, саме воно додає його поезії особливої теплоти і, часто, - жару, а прізвище ніби зобов’язує до щирості. Цим його поезія й бере, як кажуть, за живе. На початку весни, коли міжсезонні загострення торкаються навіть душі, а надто зараз, коли ми вимушені бути в самоізоляції ще й фізично, читати таку поезію - як пити цілющий бальзам.
Тому що кожна поезія Павла - вир почуттів, калейдоскоп емоцій, така відвертість, на яку в «мирському житті» навіть він, мабуть, не так-то й просто відважиться. Напевне, не знайдеться читача, який не втягнеться у цей вир з власними емоціями, з пережитим, з відболеним, - і понесеться! Бо поет навіть розділових знаків не ставить, щоб не зупинити цей нестримний лет крізь болі, сумніви і страждання - до світла надії. Його вірші далеко, як кажуть, не «мімішні», там такі пристрасті, що ого-го! Але, що я помітила і спеціально в процесі читання відслідковувала: в кожній поезії поет наділеним йому даром магії слова вимальовує надію: те, що завжди є з нами, але що ми інколи не відчуваємо. Що не кажіть, а це добре, коли бачиш надію.
Любов. здолаєш. знайдеш
«любов - це коли всі карти лягають не так…
…любов - це коли всі мрії втікають з дозорних веж любов - це коли здалося - вона й лиш вона твій шлях а вона тобі каже: зможеш. забудеш. здолаєш. знайдеш».
Ця тема любові, що знову і знову постає навесні, у поезії Павла Щириці дуже оригінальна. З 16 (я стільки нарахувала) авторських окреслень кохання в окремо взятій поезії на кшталт «любов - коли ти збожеволів від неї але не здурів» нарахувала приблизно вдвічі більше відповідей, що робити, аби, власне, і справді не втратити здорового глузду. Бо любов – то таке почуття, що все можливо (тут має бути усміхайлик, однак у кожному жарті є частка жарту). Тому відповідь на все, про що думаєте-читаєте, у віршах Щириці практично гарантована! Цей невидимий діалог, зв´язок автора з читачем відчувається постійно. Хоча на перший погляд може скластися враження, що він пише про дуже особисте і апелює лиш до однієї людини - занадто вже його поезія інтимна: можна навіть обличчя його ліричної героїні уявити, думки прочитати.
з ім´ям твоїм біля скронь і в нагрудній відкритій кишені так легко долати відстані роки і долі кульбіт. я знаю але не звикну - я став мимоволі мішенню - втікати не тягне. тягне до тебе. вимкни магніт
Сенсація: любов - це не іменник
Хто читатиме вірші Павла Щириці, нехай приготується до цілої вервечки сенсацій на кшталт магічної дії імені коханої людини (перевірте, має спрацювати):
з ім´ям твоїм замість дорожніх знаків й води з ім´ям твоїм замість карти гіда і GPS куди б не йшов і не їхав - я завжди втраплю туди в які безодні б не падав - завжди злечу до небес
А сенсація у тонкій сфері любові просто руйнує всі стереотипи:
знаю: любов - не іменник знаю: любов - дієслово схоже - знання достеменне схоже - безпомилкове
Вловили ж меседж, майстерно «запакований» у метафору? Любов – це не слово, а дія! Отож-бо!
Репортаж Павла Щириці із самого Юпітера
І ця ще також одвічна тема: чому жінки та чоловіки настільки різні, як небо і земля? Тут вам на допомогу прийде поетичний репортаж автора з іншої планети.
Бо, читаючи цю поезію, починаєш підсвідомо підозрювати, що на Юпітері може бути життя, і що з людей там живуть, швидше за все, поети. Поетеси благополучно розмістилися на іншій планеті, про що можна прочитати у тих же віршах Павла Щириці: очевидно, поети і поетеси мають багато творчих ниточок, які поєднують їх навіть на різних планетах.
я з юпітера ти з венери - ми зустрілись на грішній землі два колумби новітньої ери - різносхожі такі кораблі.
Спробуй, правда, за авторським оксимороном «різносхожі» зрозуміти - то все-таки різні чи схожі ми колумби? Хоча зрозуміти можна, якщо не забувати головний меседж поезії Павла - надію. Тому ще раз перечитуємо строфу, і вже в другому рядку уздріваємо слово-відповідь «зустрілись»… І далі по тексту. Який, втім, уже не так важливий, бо якщо люди все-таки зустрічаються, це знімає всі інші питання.
я не знаю чи пройдем крізь шторми неушкоджені й сильні крізь ніч та в ці миті й хвилини коштовні хоч набудемось віч-на-віч а земля вона манить і манить й заплисти можем на манівці хоч мені не страшні ті тумани а тобі не страшні оці
не страшні навіть рифи підводні і загроза спіймать мілину - ми на все в цій мандрівці згодні: якщо сісти то вдвох - на одну…
Фейс-контроль почуттів
Він же - з Юпітера, а там чоловіків, видно, добре навчають тих наук, які стосуються сфери людської душі. Тому чуттєва сфера в його віршах - то надзвичайно сильні метафори, які трансформуються в уяві читачів у власні образи і асоціації:
проскануй мене наскрізь влаштуй мені фейс-контроль на предмет палких почувань і удень і вночі.
Новотвори поета – особливо ліричні і поетичні: дивоніжні, ніжнорука, спраглолиця, кавобока.
життя - це темрява й неспокій та очі - рятівні вогні твої веселі й кавобокі як сон розсміяні в мені…
А ще цікавіші – метафори, такі собі своєрідні «розмальовочки» для кожного окремо взятого читача. «Домалюй своє» - називаються. Але домальовувати можна практично вже по готовому авторському ескізу, так значно легше зрозуміти і власний.
«ти ще схожа на мій недописаний вірш
я ще схожий на суму шукань запитань і тривог
я б його дописати хотів безумовно найбільш
втім бажання замало – тут треба зусилля двох…»
Бо ми, напевне, і є , як ті недописані вірші. Так уже повелося, що на всіх планетах, хоч ти навіть з Юпітера, треба «зусилля двох», щоб і вірш був дописаний, і людина відчувала руку рідної людини. Або крило:
«хтось придумав собі крило але друге придумать не зміг а якби оте друге було мо´ життя б не збивало з ніг?».
Хочеш читати - читай, хочеш співати - співай
Мало не забула про музику. До чого тут музика? - знову запитаєте ви. Я також не знаю, що власне робить Павло зі своїми віршами, що вони - дуже музичні, мелодійні, їх так і хочеться заспівати. До речі, на поетичній тусівці «Я - з Юпітера, ти - з Венери», в якій нещодавно Павло Щириця разом з Катериною Девдерою та Романом Колядою являв світові нову сторінку своєї творчості (Поетично-музичний діалог: Щириця-Девдера-Коляда «Різнопланетні кораблі: любити неможливо припинити») звучали його вірші під музику: от де синергія в дії!
Музичність віршів Павла - з досвіду його музичної практики. Ідейний натхненник і музичний скульптор акустичного дуету "(Не)ТУТЕШНІ" (2006 – 2010), Павло Щириця і поетичні сповіді будує ніби по нотах:
мій темпоритм - він заповільний може? твій темпоритм - швидкий (і це не злочин) ти віриш що ми стриматись не зможем ти віриш вірю що ми стриматись не схочем?
Чи:
познімай до ранку рими (тільки не згуби) дивно: не стають старими згуби голуби
Або ще ця строфа:
бо наші слова це таке щось як первісна музика: душа вимагає ритму а розум - звучання розв´язуй розтрушуй отерплі самотності вузлики вертай кровообіг і пульс для мого оживання
Спробуйте проспівати – строфа вам проспівається! У Павла Щириці вся поезія така: хочеш читати - читай, хочеш співати - співай, хочеш танцювати - танцюй!
бо танець манить нас і ми в тумані його чаклунства і його захмільства хоч піруети всі його незнані - це не зупинить нам священнодійства
Як би не було, а зараз час читати гарну поезію: вона і перезавантажить, і вселить надію, і дещо в голові та душі прояснить. Читаєш таку і думаєш: усе буде добре! Десь так:
я тобі гарантую що нас таки буде трясти я тобі обіцяю що буде екстриму без меж я тобі нагадаю що слово найкраще — ти я тобі не забуду — ми виживемо — авжеж.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/03/21/093024.html
|