Re: цензії

10.12.2018|Броніслав Май, доктор гуманітарних наук (Польща)
Віршовані запитання
04.12.2018|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Великі чари маленької книжечки
03.12.2018|Ольга Рєпіна, м. Дніпро
Модерні психологізми або свободавибору
01.12.2018|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Вказування шляху до віри
30.11.2018|Діляра Шкурко
Звідки вона це знає?!
28.11.2018|Олеся Кізима
«Допомагай і надалі тим, хто цього потребує, і ти завжди почуватимешся щасливою»
27.11.2018|Олег Василишин, Ігор Фарина, Тернопільська область
Сумні… гімни і самотність
27.11.2018|Наталя Поліщук
Вростання в майбутнє
26.11.2018|Ігор Зіньчук
Зруйнувати стіну. Неможливе можливо?
25.11.2018|Олег Гончаренко
Версії сутності світу, або Жіночий погляд на “…І нині, і прісно, і навіки вічні…”

Re:цензії

«Пребудь, Людино, вічно на землі!»

У чернігівському ПВК «Десна» побачила світ чудова книжка віршів знаного українського поета Миколи Будлянського «Смак пізнього яблука».

Майський цвіт обтрусила 

зоря перестигла.

Місяць в літо рішуче

наліг на весло. 

Опівнічну дорогу 

лоша перебігло – 

І ураз підросло. 

 

Ці рядки з проникливого, людяного і водночас глибоко філософського вірша поета Миколи Будлянського «Межа» легко запам’яталися й відтоді часто спадають на думку. Ось так ємко, буквально кількома рядками, сказано про вічне та скороминуще, незриме і прекрасне… Мовлено високо емоційно та лагідно людиною, яка сприймає світ щирим серцем і великою душею.

Микола Будлянський – звісно, знаний, шанований журналіст, публіцист і краєзнавець, й цими його книгами недаремно зачитується не одне покоління вдячних читачів. Але, в першу чергу, він – чудовий поет із ласки Божої, що витворює свої такі оригінальні, мудрі, чесні, зворушливі вірші так, як дихає, промовляючи найсуттєвіше. 

Тож недаремно про вірші Миколи Георгійовича добре відгукувався незабутній Леонід Талалай. Особливо йому припала до душі поезія «Межа». Ще на початку творчого шляху вірші Миколи Будлянського належно оцінив Дмитро Іванов, цитуючи образні рядки, що беруть за душу і хвилюють, як от жаданий прихід весни після зимової завії, коли «До серця серце кладку мостить, / І стежка стежечку шука».

А один із рецензентів книжки Будлянського в трилиснику «Калинові дощі» – Ігор Римарук наголосив: вірш «У тім селі» – домінуючий у збірці. Добродія Ігоря зачарував ось такий неповторний образ свого обдарованого колеги:

 

У тім селі, як топлять печі,

Дими, набравши висоти,

Пообнімаються за плечі,

Немов зустрілися брати. 

 

Це, як зазначив Римарук, – глибинне й вельми свіже! Також захоплено про творчість Будлянського відгукувалися Петро Куценко, Володимир Сапон, Володимир Ятченко, Володимир Забаштанський, Леонід Вишеславський. Ознайомившись із пристрасною поемою «Глибока стежка», тодішній редактор «Молоді України» Іван Бокий у 1986-му, не задумуючись, одразу ж, навіть не чекаючи чергової літсторінки, надрукував її на шпальтах популярної всеукраїнської газети з мільйонним накладом. 

А нині лине до читачів нова книжка Миколи Будлянського «Смак пізнього яблука», вистояна пережитими роками, як добре вино. 

 

З вашої любові, мамо,

Ластівки гнізда ліплять

Під нашою стріхою

І виводять малих пташенят.

 

У першому розділі «Занавішені вікна» постає українське село, з його неймовірно мальовничими краєвидами і такою трагічною, болісною долею. Лунають голоси незабутніх односельців, совісних, добрих, настільки взагалі добрими можуть бути люди, таких собі сільських філософів, залюблених у життя, готових будь-якої миті допомогти одне одному в біді. 

Пам’ять дитини повоєнних літ вбирає всі перипетії народного життя. Та поет дивовижно закарбовує у слові, як у бурштині, й жахливо тривожні та радісно піднесені події з давно минулого, те, що мимоволі приходить, як то кажуть, на генетичному рівні… Звідси – такі вражаючі вірші з циклу «Дати. Щоденник історії». Однак, попри весь трагізм у його поезії «Весна. 1933 рік», «…сонце ловлять діти, / Що дзвінко капає із стріх». Адже в людському серці завжди мають бути віра і надія: «Стоїть майбутнє за дверима, / Лиш варто двері прочинить».

Хоча, звісно, важко і болісно бачити, як занепадає, перетворюється на пустку село, в якому були барвистий гай, дзвінка річка, гривасті коні, «слали рушник пісень дівчата»… Вже не чути пташиних голосів. Куди подався луг? Лиш «лошаком гнідим ірже на місяць вітер». 

Філософський, таємничий і водночас напрочуд реалістичний, життєвий – цикл «Тіні»:

 

У шибку бивсь 

                  маленький хрущик – 

Йому ніхто не відчиняв. 

Скрипіла хвіртка, 

                          тужно, плачно,  

А в хвіртці 

                  привидом стояв 

Отой, кого давно не бачив…

 

У погляді прибульця, який колись малим втік із дому, а тепер завмер, немов привид «із вітру й сірого дощу», – немає злоби, давно розстав образи лід. А життя роками болить, і душі – так незатишно! А хвіртка скрипить, немов аж захлинається, переходячи на крик… 

От і скажіть, як тут однозначно класифікувати автора, куди записати – в реалісти, модерністи, романтики? Ні, не можливо виокремити щось одне. Бо Микола Будлянський не вписується в жодне прокрустове ложе жанрів та канонів. Він – невловимий, неначе вітер, і цілком самодостатній, навіть коли нагадує легендарного Сізіфа, котрий наполегливо й невтомно котить нагору свій камінь, молитовно закликаючи: «Пребудь, Людино, вічно на землі!».Хай не всі почують, проте хтось замислиться і, можливо, наблизиться до істини.

Розділ «Обереги» присвячений матері та рідному селу. Скільки тут любові й ніжності, що буквально ясніють, проміняться поміж рядків! Матуся з усіма болями, радощами, печалями, великою працелюбністю, терплячістю та жертовністю заради своїх діточок вражає не просто побожністю, а справжньою святістю. Вона – земна мадонна, на яку завжди потрібно молитися. Саме такою – простою та небуденною, вічною постає неня у тривірші «До матері вертаюсь у думках», у хвилюючій поезії «Оберіг». Справді, допоки жива батьківська хата, доти є у роду оберіг!

Мамин сад уже взявся сивиною і в землю вріс... Та очима матусі край городу тепло світить сонях. І ти щоразу відчуваєш її незриму присутність у всьому. Ти пізнаєш світ, пізнаєш, врешті, хто ти є у цьому світі. А за тобою мамина орбіта пробиває слід крізь бездоріжжя. Орбіта долі… На її путі – і цей сивий сад, який тебе ні разу не зрадив. Не зрадь і ти його! («Пізнання»). Навіть на останній межі, за мить до вічності, «одній у світі вклонися матері своїй»,– закликає поет («Весна – у літо…»). 

Ось розділ «Очима світлими роси». Буслиха в гнізді розказує буслятам казку («Літо. Надвечір’я»). А голубе та золоте небо ходить над верболозами і «шукає сухе, де б хоч хмаркою сісти»… Як чарівно, незвичайно та магічно, й куди вже тому Гаррі Поттеру! «Рудою кішкою із призьби / Метнеться тиша до воріт» (це – зі згаданого циклу «І стежка стежечку шука…»). Росою з м’яти умивається кіт. Дідусь, сховавшись від бабусі за хату, нишком курить у рукав… І, вважаємо, просто геніальний образ: «Вростає сонце в небо синє – / За вуха тягне лопухи».Навіть Пришвін, який майстерно описував природу, прочитавши ці поетичні діаманти, був би щиро зворушений!

У розділі «Зоря на вишні» – багато кохання, справжнього. Поет відчуває свою космічну, зоряну крилатість:«Бо я вже – крила, / І небо – ти!» («Любов – як зірка…»), і пристрасно обожнює Музу (Жінку, Богиню). Забудеш кохану – і твоя душа ледь жеврітиме, позбавлена благодатного вогню. Адже не лише краса, а й любов тисячоліттями рухає світом, надихає на творчий неспокій. І зоря скрапує крізь теплі пальці вишень, а тиша нагадує молитву… («Мелодія тиші»). Бо всі слова – наразі зайві, коли промовляє закохане серце. А потім, крізь легкий сон, чуєш, як проникливо туркотять на обійсті голуби: «Долюби, долюби, долюби!»(«З голубами прощалося літо…»). І хто вищий від такої любові? Тільки Бог. 

Розділ «Смак пізнього яблука» складається з поем та віршованих новел. У них – глибокі роздуми про життя людей нашого часу, їхні болі й радощі. Тривожне відлуння війни, щемка пам’ять дитинства, віра в любов, доброту, людське взаєморозуміння та вболівання за долю рідного краю, – такий світ думок і почуттів автора. Тож цілком згодні з Петром Куценком: «З таким же глибоким драматизмом, болем і гіркотою, а водночас чистим, непідкупним сумлінням відтворює Микола Будлянський у поемі «Яма» сповідь матері. У центральних розділах тональність його голосу досягає такої високої напруги, що це налаштовує читача на відповідний настрій у заключних розділах, де йдеться про долю сучасних жителів села і долю розграбованої, забур’яненої землі, ту жорстку і лицемірну політику, метастази якої підточують і нищать парості всього живого». 

«Яма», «Глибока стежка», «Помста», «Пропаща жінка» – це довершені твори. Як і поетична новела «Пізнє яблуко»: важко доживала віку згорьована бабуся, аж доки раптом не з’явився на її обійсті дідусь-п’яничка з сусіднього села, попросився в прийми. Впустила… І сталося диво: нікому не потрібний дід згадав, що має майстровиті руки – полагодив дах і паркан. Так зійшлися дві самотності і… розцвіли – хай пізнім квітом, уперше в своєму житті! Баба Настя, яку буквально сахалися люди, тепер радо віталася з односельцями, і вони – з нею. Подобрішала, і світло її очей зігріло знівечену дідову душу…

У завершальному розділі «Над прірвою часу» – присвяти та пісні. Вже відійшли у засвіти чудові колеги-журналісти Миколи Георгійовича – Любов Довбенко, Петро Пулінець, Володимир Нємченко, Володимир Ятченко, Олег Терещенко, Василь Струтинський, та у цих зворушливих рядках вони ніби звертаються до нас із вічності. Тут і вірші, присвячені знаним хліборобам – Павлові Наливайку та Петрові Киценку, а також – відомому підприємцю, кандидату сільськогосподарських наук Володимирові Хоменку. Щирі, проникливі пісні про Чернігів, рідне село, кохання.

Отже, маємо хорошу книжку, затишну, сповнену світлого смутку і щирої радості.

«Автор зі святістю ставиться до поетичного Слова, його високої ідейно-художньої та естетичної місії. Гарна поезія Миколи Будлянського повниться самобутньою образністю, багатством та сокровенністю почуттів і думок, тією глибокою сповідальністю, без якої немає справжньої поезії», –відзначає Петро Куценко.

Коли читаєш цю книгу, мимоволі згадуєш таких відомих поетів, як Борис Олійник, Михайло Шевченко, Дмитро Іванов, Леонід Талалай, кого Микола Будлянський вважає своїми вчителями і в кого, безперечно, вчився і вчиться високої любові до Слова.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

10.12.2018|19:19
Стало відомо, скільки заробляють українські перекладачі
10.12.2018|18:23
Марія Дружко: Для мене найвище задоволення – зробити щось таке, чого від мене ніхто не очікує
10.12.2018|17:53
Провідний британський композитор сучасності представив світу симфонічну композицію «Заповіт»
10.12.2018|16:00
Юний кримськотатарський письменник презентував свою книгу "Тривожні часи"
10.12.2018|13:35
«БараБука» назвала короткий список найкращих книжок для дітей та підлітків
10.12.2018|09:01
У Києві відбудеться презентація книги Георгія Почепцова «Пропаганда 2.0»
09.12.2018|18:10
Презентація книжки Максима Віхрова «Дикий Схід. Нарис історії та сьогодення Донбасу»
09.12.2018|16:00
Український анімаційний фільм "Мавка. Лісова пісня" переміг у конкурсі ООН
09.12.2018|14:49
У Києві презентували книгу про Сенцова англійською мовою
09.12.2018|13:23
В Україні значно зменшилась кількість друкованої продукції


Партнери