У сучасній українській літературі для дітей та юнацтва є зо два десятки письменників, чиї імена відомі в літературних і позалітературних колах не через рекламні кампанії чи самопіар, а завдяки якісним художнім текстам, які здобули прихильність юних і дорослих читачів, набули популярності й значного резонансу. Серед них – Зірка Мензатюк. У творчому доробку письменниці – казки для малечі й молодших школярів, повісті для підлітків та юнацтва. «Тисяча парасольок», «Арніка», «Мільйон мільйонів сестричок», «Київські казки», «Казки-куцохвостики», «Як до жабок говорити», «Макове князювання», «Зварю тобі борщику», «Таємниця козацької шаблі», «Як я руйнувала імперію» - збірки й тексти, які відкривають дитину й дитинство, навколишній світ і світ художнього слова, захоплюють динамічними сюжетами, історичними екскурсами, національно-культурними візіями, таємницями, пригодами й мандрами юних героїв, напрочуд легкою мовою, світлими емоціями та непохитною вірою у перемогу добра і справедливості.

«Таємниця козацької шаблі» - пригодницька повість, яка ввійшла у навчальну програму з літератури і  вивчається у 5 класі. Творчість Зірки Мензатюк відкривають для себе щоразу нові читачі. Однак варто зазначити, що цьому передувала значна популярність твору, захоплені відгуки про нього і розпродані тисячні тиражі книжки. Тому й не дивно, що на продовження історії киянки Наталочки, пластуна Северина давно чекали.

 «Дике літо в Криму» - нова, майстерно написана пригодницька повість, яка захоплює з першої сторінки і відкриває нові епізоди з життя уже відомих героїв. Сюжет твору – розповідь про літні канікули, проведені родинами Наталочки, Северина та їх друзів на кримському узбережжі. Дикий берег моря, кипарисовий ліс, гора Карабі-яйла  – експліцитні топоси й краєвиди. Якщо у першій повісті рушієм сюжету є мандрівка, а топоси (найвідоміші замки України) змінюють один одного у просторі й часі, то у цій повісті більше уваги зосереджено на часовій динаміці: висвітлено події  на кримській землі у різні часи, зроблено екскурси в історію українсько-татарських взаємин, спільних поразок і перемог.

Ця повість уже знакова тим, що письменниця торкається проблем, яких досі у сучасній літературі для дітей та юнацтва не порушували. Йдеться про дружбу українських школярів із татарськими ровесниками, сприйняття ними один одного, ставлення до історії іншого народу. Вигнання з рідного краю, дідівських обійсть, поневіряння  й геноцид, який пережили кримські татари, – історичні факти, що мали місце у 1944 році. Про них має знати кожен. Це те, що зближує наші народи у національній боротьбі за волю й незалежність, право бути господарями на власній землі, поважати один одного і підтримувати. Зірка Мензатюк, наголошуючи на окремих епізодах з життя однієї родини, показала трагедію, яка торкнулася майже двох тисяч кримських татар. Вигнання  («сюргун»), руйнування домівок і сіл, на голод, холод і смерті чужій землі – наслідок операції, проведеної Сталіном. Авторка вміє  писати про складні речі (історичні взаємини народів і держав, національні трагедії і перемоги) просто і переконливо, розставляючи правильні акценти, формуючи правильні ціннісні орієнтири, пропагуючи мир, добро і любов.

Імпонує також вміння письменниці захоплювати читача у вир розповіді, заманювати таємницями, інтригуючи загадками і їх розв’язками. Завдяки цим ознакам «Дике літо в Криму» - гостросюжетна повість, цілісність художнього світу якої забезпечує зорієнтованість усіх компонентів поетики на рецепцію юного читача. Не випадково у тексті наскрізною художньою деталлю, образом-символом є срібний пояс – коштовна річ, яка передавалась від покоління до покоління і вважалась своєрідним оберегом людини. «У татарів був звичай: коли дівчина виростала, батько дарував їй срібний пояс. То найкоштовніша татарська прикраса, без якої ніяк не обійтися. Без пояса не було в чому на люди вийти. Без пояса ніхто заміж не брав. Гульнарі дістався пояс, гідний султани: найкраще творіння її батька. Усе своє вміння, всі дідівські таємниці мистецтва філіграні майстер уклав у пояс-шедевр» (С. 51). Головним героям вдається відшукати спочатку світлину Гульнари, а потім і сам пояс. Його повернення справжнім власникам, як і повернення козацької шаблі у музей у першій повісті – встановлення історичної справедливості, національна пам’ять, яка стає підмурівком нескореності й свободи нації. Відродження традицій у першій повісті символізує діяльність пластунів й готовність української родини відшукати й повернути втрачені реліквії, а у другій – продовження дідівської ювелірної справи старшим сином Мамутом, який реставрує знайдений срібний пояс і створить новий.

Пошук скарбів (шаблі і пояса) як своєрідний квест пригод, розгадування таємниць і загадок, логічних головоломок забезпечує той пригодницький елемент, який є маркером, жанрозначущим іманентним компонентом літератури для дітей та юнацтва. Іншими такими компонентами є казковість та фантастичні елементи. У повісті «Дике літо в Криму», як і в «Таємниці козацької шаблі», діє хлопчик Антипко – реалістично-містичне уособлення не так зла, як негативної енергії. Образ символічний на рівні смисловому й номінативному. На противагу йому змальовано привид козака, що з’являється у квартирі пана Богдана і дає підказки дітям де шукати скарби.

Варто відзначити й інші риси стилю письменниці: вкраплення у сюжетну розповідь елементів історичного плану, фрагментів легенд та переказів, які  забезпечують пізнавальний аспект твору і мають неабияку вагу у формуванні уявлень юної особистості. У першій повісті – історія звитяг і поразок українських козаків, бій під Берестечком і Хотинська битва, в другій – виселення кримських татар.

Твори письменниці завжди багатофункціональні, але жоден з них не обтяжений дидактизмом, нав’язливими повчаннями чи риторикою всезнаючого  дорослого наратора. Морально-етична проблематика актуалізується у процесі осмислення прочитаного, оцінки вчинків головних героїв, вибору того персонажа, з яким хотілося б асоціюватися читачеві. Стверджуються сімейні, родинні цінності, толерантність, дружба, вміння будувати діалог і чути іншого.

Зірка Мензатюк – одна з небагатьох письменниць, які послідовно руйнують стереотипи. У кожному тексті вкраплені описи краєвидів, того, що бачать і відчувають юні герої, хоч є твердження, що вони нецікаві дітям. Але все залежить від того, як подати ці описи. У повісті «Дике літо в Криму» пейзажні замальовки не обтяжують текст, а навпаки – надають йому візуальної виразності, чіткого відтворення в уяві читачів побаченого дітьми-героями, а, можливо, й співставлення з власними спостереженнями тих чи подібних краєвидів – кримських гір, моря, сходу і заходу сонця, місячної ночі тощо. У цій повісті Наталочка колекціонує запахи – і цей прийом репрезентації нюхових образів досить цікавий. Він підсилює пафос твору,  емоційність, настроєвість. Ці дитячі захоплення й зізнання настільки щирі й справжні, що вони аж ніяк не обтяжують текст, не роблять його нудним чи не цікавим і навіть не сповільнюють його динаміку, а навпаки, спонукають читача бути уважнішими до навколишнього світу, природи.

Діти герої – центральний концепт творів для дітей та юнацтва. Зірка Мензатюк не ідеалізує їх, але правдиво змальовує добрими, щирими, сміливими, неодноразово акцентуючи на позитивних якостях (наполегливість і витривалість Наталочки, кмітливість, мужність і відважність пластунів, стриманість і відданість татарських підлітків). Вони не бояться заради справи піти вночі на цвинтар, досліджувати ліс, гасити разом з дорослими пожежу, працювати у дачника.

Епізод, де відбувається ритуал побратимства, не просто гра дітей, а символічний знак примирення і братерства, асоціації, закорінені в історію двох народів: «Хіба то Северин з облупленим від сонця носом, а з ним худенький, смаглявий Абдюль? Ні, то два лицарі, два барси – стрімкий, мов шуря-буря, Богдан-Зиновій Хмельницький і відважний Тугай-бей, гроза і пострах ворогів. «Два побратими!»» (С. 173 – 174).

Відрадно, що це не твір на замовлену тему, а направду емоційно прожита і майстерно виписана авторкою розповідь, адресована юним читачам. Зірка Мензатюк так пише усі свої твори. У них немає награності й штучності. Це відчувають і юні читачі, й літературознавці. Тільки такі – художні й справжні –  тексти можуть формувати повноцінний (а не псевдо) канон сучасної літератури для дітей та юнацтва.