Діалог був, є і залишається чи не єдиною формую у пошуках істини. І тут варто акцентувати увагу на пошуках істини не в будь-яких діалогах, а саме інтелектуальних, де учасники (один з позиції соціології, а інший – політології) прагнуть пояснити, розтлумачити сутність важливих життєвих процесів, явищ. Вже так, здавалося, забуті давно етичні категорії «добро» і «зло» Зиґмунта Баумана та Леонідаса Донскіса спробували не просто реанімувати, а й пояснити їхню сучасну модифікацію, пояснити саму сутність плинності зла, прихильників якого, на жаль, у сучасному світі стає все більше. Зло, на їхню думку, набуває здатностей та властивостей рідини, тобто сутність залишається все та ж, а форми змінюються, тобто маскуються відповідно до сучасних умов світу.

Думки, судження Баумана та Донскіса сучасному читачеві дають добре зрозуміти таку просту і таку очевидну істину: «Зло є нічим іншим, як безсиллям. Якщо чеснота пов’язана винятково з доблестю та виживанням найпристосованішого, то зло цілковито є наслідком слабкості» (с. 37).

Учасники діалогу про плинність зла торкаються таких важливих сфер діяльності людства: політика, економіка, культура, література та кіно. Чого варті тільки риторичні питання про те, «Що означає диявол у політиці? Чи є сенс, обговорюючи такі нібито суто людські аспекти сучасного життя, звертатися до теології та демонології?» (с. 38).

У роздумах-діалогах Зиґмунта Баумана та Леонідаса Донскіса українському читачеві імпонуватиме об’єктивність у судженні злотворчих процесів сучасного світу, котрі так чи так пов’язані з Росією, де панує «масовий психоз», але варто пам’ятати, що саме письменники цієї країни: “… глибоко відчули та яскраво змалювали дію радикального зла, сутність якого полягає у навмисному запереченні людського «я», гідності, пам’яті й чутливості, а також нашої здатності до об’єднання і співчуття» (с. 40).

Автори апелюють до вічних цінностей людства: «Що важливіше: історична розповідь, яка надихає місто і вивищує моральний дух городян, чи правда і сумління? Чи можуть, ці речі, взагалі, співіснувати? Чи треба жертвувати малими деталями і незначними дрібницями — що їх у будь-якому випадку неможливо зберегти для всіх людей, з якими теперішньому і майбутньому поколінням жити — заради героїчного наративу?» (с. 41).

Не залишить байдужим українського читача надважлива проблема сучасного соціуму, котрої не просто торкаються Бауман та Донскіс, а й пояснюють причини й шляхи їх вирішення: Як у час зрушень та соціальних змін не втратити людяність ?

Автори діалогу послідовно й аргументовано розкривають форми сучасного зла, вказуючи на способи їх «розрідження» у суспільстві. Серед них такі: приватизація як результат тиранії економіки, розрегулювання, війна, насильство, помста тощо.

Не менш цікавим для прочитання, на мою думку, буде розділ цієї книги під назвою «Від кафкіанства до орвеліанства». Війна є мир, мир є війна», в якому Леонідас Донскіс торкається питання драматичного протистояння Росії з Україною, за яким спостерігає увесь світ: «…Україна є дуже багатим джерелом думки, моральної уяви та чутливості, охоплюючи величезну сферу сучасного досвіду, від комічного до трагічного» (с. 107).

Вдумливий і мислячий читач спробує розібратися разом із авторами книги у тому, «Де ховаються великі обіцянки сучасності?», адже їх коріння сягає часів Фоми Аквінського, а саме: узгодження інтелекту з реальною річчю.

У діалозі виринає думка про те, що «істина є успіхом, і навпаки, успіх є істиною» (с. 121). Жахливо визнати, але по суті у цьому твердженні істинною є думка про те, що «Виживання ціною доброчесності та високої моралі нагадує первісний крик сучасного світу; тільки пізніше цей голос був деформований соціальними дарвіністами та расистами у символічний центр боротьби за виживання» (с. 122).

Окрім цього, Донскіс розмірковує над тим, що «В наш час зрада стала шансом, щасливою можливістю і практикою ситуативної людини, прагматика та інструменталіста, висмикнутого з його сутності й ізольованого від та за допомогою інших людей. Як відомо, докори сумління і провина перетворилися сьогодні на політичні товари, так само, як і ретельно дозована ненависть. Вочевидь, невірність стала не стільки предметом торгівлі, скільки складовою інструментальної причини та ситуативної моралі» (с. 123).

А ще книга змушує замислитися над новим, як для сучасного українського суспільства, словосполученням «соціальне самогубство», котрим оперують автори, ведучи мову про тих, хто залишає свою батьківщину заради заробітків за кордоном: «Звичайно, вони можуть покращити свій добробут, але тільки шляхом соціального самогубства, ставши частиною великого Ніщо на чужині» (с. 162).

І наостанок. Цю книгу варто прочитати аби чітко усвідомити, що й у ХХІ столітті категорія зла зазнає суттєвих модифікацій, а нові форми зла все активніше вкорінюються в сучасному суспільстві, котре приречене на «Життя без альтернатив».